Така втеча має вимушений характер - як і будь-яка втеча від будь-якої загрози, що викликає паніку, - і водночас вона пов'язана з більш-менш повною відмовою від індивідуальності й цілісності людського "я".
Еріх Фромм. "Втеча від свободи"
Відчуття того, що не тільки ви розсипаєтеся. Загрозливо тріщать і загрожують розпастися всілякі штати, федерації та союзи, герої - більше не герої, злочинці - ще ні, але от-от стануть. Добро й зло толерантно зливаються в якесь смердяче доброзло.
Чи то вам до когось іти, але не можна, чи за вами от-от прийдуть. Людина людині - коронавірус і боягуз. Соціальна дистанція прорідила мізки й показала, що насправді ми стоїмо на краю прірви власних страхів, марнославства та жадібності.
Форма нинішньої психологічної кризи, про яку йтиметься, відрізняється від апокаліптичних пророцтв. У природних живих процесах немає художніх сценаріїв, створених за законами людської драматургії. Тому реальність завжди трохи нуднувата. Особливо для тих, хто намагається компенсувати власну неспроможність конспірологією та епічністю.
Та в цій гаданій нудьзі таїться набагато більше жахів, ніж у найкрутішій античній драмі. Так, усі побутові злодіяння, відголоси яких ми іноді бачимо в стрічці новин, найчастіше за характером і обставинами скоєння на порядок вищі за будь-які вигадані кримінальні трилери.
Дві вікові групи 18–24 і 60+ через малозрозумілу епідеміологічну ситуацію (назвати це карантином язик не повертається, бо карантин - це 40 днів) одержали емоційну травму, ефект від якої можна порівняти з міною вповільненої дії. Механізми різні, але результат ідентичний. Не має особливого значення, вас розносить на шматки повільно чи одномоментно.
Перша група (народжені в роки Незалежності) розвивалася в умовах стрімкого розширення можливостей подорожувати й спілкуватися. Більшість із них одержали ці можливості автоматично, тому вважали їх природними, аж ніяк не вистражданими.
І тут виявилося, що розширення кола їхнього спілкування більше не є пріоритетом і конкурентною перевагою. А навпаки, несе в собі загрозу. Що світ різко (хоча, можливо, не назавжди) й демонстративно зачинив перед ними двері, залишивши лише невелику шпаринку. Особистий соціальний капітал молоді й тих, хто себе до неї зараховує, зазнав серйозної рецесії. А ідентичність - та й зовсім пережила дефолт. Я вважаю, що в цій групі яскраво виражений депресивний настрій має зростання приблизно 5% проти очікуваного в період епідемії 1%.
Друга група - ті, хто виріс в умовах авторитарного комуністичного режиму, з одного боку, бачила й не таке. Але сталася стигматизація їх як групи підвищеного ризику, як "уже частково мертвих" в очах мас і особливо мас-медіа. Вони, ці 60+, можливо, і так уже не дуже активно пересувалися в просторі. Але обмеження на пересування поза домівкою поставило їх у розряд потенційних правопорушників. Що для старшого, можливо, не дуже законослухняного, але законобоязкого покоління - додаткова фобія і джерело неврозів.
"Примус до добровільних самообмежень" - так можна охарактеризувати основний травматичний тренд. Його внутрішня суперечливість просто підриває мозок. Яким чином?
Людина розуміє опцію "примус" із самого раннього дитинства. Вона їй зрозуміла незалежно від того, як вона до неї ставиться. Точно так само інакшою є справа і з самопримусом, тобто самодисципліною. Знову ж, незалежно від того, дисциплінована в реальному житті людина чи ні.
Сценарії бунту (або підпорядкування зовнішнім обставинам) залежать або від потреби зберегти наявні цінності, або від бажання одержати/обміняти їх на додаткову вигоду. Але в цих сценаріїв є обмежники у вигляді патернів, базових поведінкових моделей. У поєднанні з архетипами це стрижень, який прийнято називати ідентичністю.
У разі хронічної неможливості вибору, в ситуації кошмарної невизначеності цей стрижень стає травматичним сам по собі. І ранить людину зсередини.
Тоді людина поводиться подібно до фольклорної тварини, яка потрапила в капкан і, за легендою, відгризла собі лапу, щоб уникнути неминучої загибелі. Вона намагається позбутися власної ідентичності. Тому що фіксована роль, місце й призначення в соціумі стають небезпечними маркерами вразливості. Вас можуть знайти, вбити, з'їсти, вставити чип і вакцинувати.
Якщо в суспільстві розпадаються сценарії звичних соціальних ігор, то в самовизначенні зникає потреба, і людина залишається в стані соціальної тварини. Її поведінка така, що здається, начебто несвідомого в тому вигляді, яким ми його раніше знали, більше немає, й нікуди вже нічого не витісниш. Але насправді це згортається і звужується свідомість. Змінюються риси поведінки, що називаються атитюдами.
Тому такі наполегливі, болісні й, по суті, безрезультатні пошуки "національної ідентичності", цього ввічливого замінника терміна "ідеологія". Політична схоластика може бути більш-менш якісним продуктом з погляду художньої й естетичної цінності. Але люди купують і споживають тільки те, що їм, на їхню особисту думку, потрібне прямо зараз.
Рівною мірою це стосується і решти ідентичностей: релігійної, гендерної, територіальної, расової тощо. Всі високі теоретичні побудови нині - це гарні замки з піску.
У людей від народження вже й так є якась особиста зоологічна ідентичність, хоча більшість і слова такого не знає. Але нині й це неназване екзистенціальне опиняється під загрозою.
Ідентичність - не тільки самовизначення. Це позначення належності до чогось. Ваша картка "ай-ді" надає інформацію, в яких параметрах вас слід сприймати й оцінювати. Це утилітарна функція ідентичності, решта побудов навколо цього терміна мають "релігійний" характер (до церковного життя стосунку не має). У тому розумінні, що їх можна приймати на віру, але дивіденди від цієї віри ви одержите в наступному житті.
Розмови про знаходження, розвиток і зміцнення якоїсь спеціальної ідентичності схожі на розмови про Пізанську вежу. Всі сторіччями очікують її падіння, а вона все ніяк не впаде. Тому видумували різні екзотичні проєкти. Наприклад, побудувати біля вежі величезну скульптуру невдахи-архітектора, щоб він підтримував свій невдалий витвір. Або вежі аналогічної, але з нахилом у зустрічний бік, аби вони підтримували одна одну. Або прикріпити до вершини дзвіниці повітряну кулю, яка підтримувала б конструкцію, не даючи їй відхилятися. В одному з варіантів пропонували пустити навколо вежі трамвай, який своєю вагою трамбував би ґрунт, щоб уникнути подальшої його усадки.
Як уникнути цієї безглуздої риторики та, однак, поправити свою душевну рівновагу?
Нагадати собі, що ви за фактом існування володієте багатьма якостями й властивостями, які жодна криза відняти у вас не в змозі. Ну хіба що ви колись помрете. Але якщо ви зараз читаєте ці рядки, значить, із вами все гаразд.
"Проблеми індіанців шерифа не хвилюють". Якщо проблеми на іншому кінці Земної кулі хвилюють вас більше, ніж ваші власні, ви, напевно, дуже хороша людина, але не дуже розумна. Читати про них можна, переживати не варто. Перерахуйте гроші у своїй кишені, подивіться на платіжки, це допоможе вам повернутися до реальності.
Ваше реальне коло близького ефективного спілкування - це приблизно п'ять-сім чоловік. Що більше ви його розширюєте, то нікчемніша якість цього спілкування. Маєте повне право оточувати себе нікчемними людьми в необмеженій кількості. Зрештою, ми все ще живемо у відносно вільній країні.
Найбільша загроза вашому душевному здоров'ю - це ви самі. Зрозуміло, що політики й телеведучі виконують нині роль шаманів і заклинателів. Але якщо ви не дресирована мавпа, вам зовсім не обов'язково волати й стрибати під звуки їхніх бубнів і дудок.
Ви, з великою ймовірністю, не суб'єкт складних інформаційних операцій Росії, нашої власної влади, нашої власної опозиції, рептилоїдів й інших 5G. Якщо ви сумніваєтеся, порахуйте гроші в кишені ще раз і подумайте, на що в цьому житті ви реально впливаєте. А потім повертайтеся до своїх п'яти-семи близьких людей.
У морі на мілководді (наприклад, на Азовському морі) буває відбійна течія - рип. Вона доволі сильна, може збити з ніг і потягнути із собою навіть того, хто просто стоїть у воді. Спроба повернутися назад, пливучи щосили (оскільки берег зовсім поруч), часто призводить до трагічного результату. Людина втрачає сили і тоне практично біля берега.
От ми нині всі приблизно в такій зворотній течії перебуваємо. Рятувальники рекомендують пам'ятати таке. Течія тягне вас не на глибину, на дно, а лише від берега. Інші згубні рухи ви робите самі через незнання. Що далі вас несе течія (а вона завдовжки максимум метрів п'ятдесят), то вона слабкіша. Не намагайтеся повернутися туди, звідки вас віднесло. Кілька метрів у будь-який бік, і все налагодиться.
Нас навчали дивитися й рухатися лише прямо. Навіть якщо ми обертаємося й озираємося на минуле, теж дивимося тільки по прямій. Але до лінії обрію всього якихось неповних п'ять кілометрів - те, що ми бачимо. Тому варто згадати, що Земля кругла. І ваші особисті можливості теж набагато більш об'ємні, просто треба дивитися трохи ширше.
Більше матеріалів Олега Покальчука читайте тут.