...Сімнадцятилітня донька залізничного бухгалтера Клавдія Іванівна Шульженко вирішила випробувати долю і вступити, не маючи відповідної освіти й досвіду, у трупу Харківського російського драматичного театру. Театром тоді керував досвідчений режисер, авторитетний у театральних колах не лише Харкова, тодішньої столиці України, а й далеко за його межами. У відповідь на пропозицію М.Синельникова що-небудь прочитати Клавдія Шульженко заявила, що краще заспіває. — Ну що ж, заспіваємо. І акомпануватиме вам піаніст... — він покликав до рояля молодого чоловіка на ім’я Дуня. Ним виявився завідуючий музичною частиною театру, ще навіть не початкуючий композитор Ісаак Дунаєвський. Потім вони підтримували дружні стосунки до останнього дня. Щоправда, творча співпраця Клавдії Шульженко й Ісаака Дунаєвського вельми скромна — в її пісенному репертуарі навряд чи набереться десять пісень Дунаєвського... …А того пам’ятного весняного дня 1923 року Клавдія Шульженко вперше виступила перед слухачами — це були працівники театру, котрі розумілися на сценічних дійствах. А вона вперше співала зі сцени свою улюблену з дитинства пісню — «Розпрягайте, хлопці, коней». Відомо, що пісня ця своєю популярністю набула слави народної, а це вже затьмарило ім’я її маловідомого автора — Д.Багацького. Закономірно й те, що коли Клавдія Шульженко почала 1937 року працювати над своєю першою платівкою, для запису вона вибрала саме цю пісню. ...Микола Миколайович Синельников уважно прислухався до голосу цієї скромної й симпатичної дівчини та придивлявся до її поведінки на сцені. Чудовий наставник і педагог, не кажучи вже про режисерський досвід, він побачив у Клавдії Шульженко задатки великого таланту. Але не драматичної актриси. Певне, М.Синельников тоді й зрозумів, що специфіка співочих особливостей амбіційної дівчини зможе набути згодом характеру театру однієї виконавиці. І він прийняв Клавдію Шульженко в театральний колектив. Щоправда, ніяких значних ролей вона не одержала, та й не прагнула їх. Їй дали необмежені можливості співати! Чи то в спектаклях, чи то в дивертисментах, чи то в концертах. «Ти повинна грати пісню і заодно виконувати в ній усі ролі». Ці слова Миколи Синельникова вона пам’ятала все життя, вони просто були життєдайним законом її творчості. ...І вона співала, співала, співала. На концертних майданчиках, у робітничих клубах... Співала пісні не дуже високого рівня — це були жалісливі й «жорстокі романси»... Це були вельми популярні російські «Кирпичики» або «Шахта №3». Хоча такі пісні у виконанні Клавдії Шульженко й мали сезонний успіх у невибагливої харківської публіки, проте сама співачка зрозуміла, що їй потрібен власний репертуар. Пошук «своїх» авторів привів її до знайомства зі студентом Харківської консерваторії Юлієм Мейтусом, який щойно пробував власні сили у композиції. А молодому харківському поету Євгену Брейтігаму випала нагода оприлюднити свою поезію виконанням її зі сцени Клавдією Шульженко у вигляді пісень. Так почав формуватися репертуар співачки. Такі російськомовні пісні, як «Красный мак», «На санках», «Красная Армия», а потім і джазову мелодію Джонстона «Силует», оброблену Ю.Мейтусом і підтекстовану Є.Брейтігамом, доброзичливо сприйняла харківська публіка. ...1928 року Клавдія Шульженко помчала до Ленінграда в пошуках свого синього птаха. Звісно, вона не випадково вибрала саме Ленінград. У ті роки в Москві й Ленінграді збиралися кращі естрадники — композитори, поети, співаки, музиканти. Природно, утвердитися на естраді вдавалося далеко не всім власникам талантів — адже не кожному творчий шлях осявала промениста усмішка Пані Удачі... І ось 5 травня 1928 року на сцені Ленінградського мюзик-холу відбувся дебютний виступ Клавдії Іванівни Шульженко. Її успіх перевершив усі сподівання. Замість запланованих двох пісень Ю.Мейтуса довелося виконати всі сім з її репертуару. Молода артистка переконалася, що пір’їна, заповітна пір’їна легендарного синього птаха вже в її руках. І вона, як ми знаємо, не помилилася, її чекав новий успіх, цього разу — на сцені столичного мюзик-холу. Вона виступила в спектаклі «Умовно вбитий» з музикою Дм.Шостаковича. Отут відбулася ще одна знакова зустріч двох висхідних зірок — Клавдії Шульженко й керівника московського теа-джазу — Леоніда Утьосова. І дружня симпатія, що зародилася між ними, також не вгасала до останнього дня... А заміж Клавдія Шульженко вийшла за початкуючого майстра розмовного жанру, який уже здобував популярність, Володимира Кораллі. Лише після кількох, але досить яскравих виступів на сценах Ленінграда й Москви прийшов успіх і впевнене чекання загального визнання. Вона легко стала штатною артисткою Ленінградського мюзик-холу. Там вона не лише співала, а й виявляла свій драматичний талант. На неї звернули увагу кінематографісти. І ось Клавдія Шульженко й Володимир Кораллі знялися в кінофільмі режисера М.Авербаха «Хто твій друг?» А режисер фільму «На відпочинку» запропонував Клавдії Іванівні проспівати пісню замість актриси, котра грала головну роль. Певний час потому фонограму цієї пісні, переписану на платівку, випустила фабрика «Ленкіно», не вказавши прізвища виконавиці. Так відбувся дебют Клавдії Шульженко у звукозапису 1937 року. Прізвище було вже на слуху в діячів Головплаттресту, що випускали платівки, і тому Клавдія Іванівна опинилася в студії звукозапису Ленінградської експериментальної фабрики грамплатівок. Клавдія Іванівна дуже прискіпливо ставилася до вибору пісень, які підлягали увічненню в пластмасі, і відразу ж відмовилася від тодішніх естрадних шлягерів. Вона зупинила свій вибір на вже згадуваній «Розпрягайте, хлопці, коней» та російській народній пісні «До свидания, тихий Дон». М’яка, розкута манера виконання привабила слухачів, хоча й слід зазначити, що на ці дві пісні наклали відбиток модні тоді естрадність і танцювальність. Платівка швидко розійшлася, і Клавдію Шульженко запросили працювати над цілою програмою грамзапису. Співачка вибрала пісні інтимно-ліричного напряму. Це, звісно, «Песенка о юге», мелодію якої написав Єжи Петербурзький ще в 30-ті роки, у нас відома як «Утомленное солнце», це й танго «Портрет» з репертуару Якось Володимир Кораллі, підбираючи для дружини репертуар, звернув увагу на романс Іллі Жака на слова Лєбєдєва-Кумача під назвою «Руки». Його вже співали різні виконавці, але... Клавдії Іванівні романс дуже сподобався, вона почала його співати. І сталося диво — пісня перетворилася на схвильовану розповідь про велике романтичне кохання. Популярність романсу та його виконавиці зростали від концерту до концерту. А невдовзі з’явилися й перші платівки з записом романсу «Руки», який став перлиною передвоєнного репертуару Клавдії Шульженко. А творчий портрет джаз-оркестру Якова Скоморовського з приходом Клавдії Шульженко й Володимира Кораллі повністю змінився. Яскрава й магнетична манера виконання Клавдії Шульженко стала чудовим вокальним орнаментом усіх виступів оркестру. Тому саме їй довелося формувати пісенний репертуар, включаючи в нього вже відомі пісні І.Дзержинського, К.Лістова, І.Дунаєвського та інших авторів. Продовжував тему елегійного кохання в піснях для Клавдії Іванівни Ілля Жак, який залишив у пам’яті шанувальників пісенної творчості Клавдії Шульженко такі шедеври, як «Встречи», «В вагоне поезда» і, звісно, оброблену ним пісню Ніколаса Бродського «Записка». Не лише журливі й сумні пісні виконувала Клавдія Шульженко, не лише елегійні мотиви в її голосі зачаровували концертні зали. Хвацький «Андрюша» Іллі Жака, пустотливі «Кукарача» й «Челіта» мексиканського композитора Фернандеса оселилися мало не в кожному дворі, стали постійними й неодмінними учасниками різноманітних торжеств — сімейних застіль, молодіжних зустрічей, народних гулянь. Клавдія Шульженко ввійшла в кожен дім... Восени 1939-го відбувся 1-й Всесоюзний конкурс артистів естради. Авторитетне й вельми суворе журі на чолі з І.Дунаєвським навіть не присудило нікому першої премії, хоча серед конкурсантів було чимало талановитих артистів — Арк.Райкін, Арк. Погодін, К.Джапарідзе, Д.Пантофель-Нечецька та ін. «Челіта», «Девушка, прощай» і «Записка» — всі три пісні, представлені Клавдією Шульженко, справили на журі та глядачів незабутнє враження. Вона стала лауреатом конкурсу. Зростала популярність Клавдії Шульженко. Два потужних заводи Грамплаттресту випускали величезну кількість платівок із записами Шульженко, які на прилавках не залежувалися... Клавдія Шульженко й Володимир Кораллі, попрощавшись з оркестром Якова Скоморовського, очолили інший популярний джаз-оркестр, керівником якого став відомий трубач Олексій Семенов. У цьому колективі Клавдія Іванівна отримала значну самостійність у виборі репертуару, що, природно, розширило можливості подальшого удосконалення. І до пісень, принесених з оркестру Скоморовського, долучилися нові, переважно веселі, ліричні, із жартівливими журбинками. Це були «Дядя Ваня», «Сочі», «Мама» М.Табачникова, «О любви не говори» М.Феркельмана, «Упрямый медведь» Б.Фоміна та безліч інших, що склали золотий фонд довоєнної естрадної ліричної пісні. …Повернувшись із Єревана до Ленінграда, джаз-оркестр під керуванням Клавдії Шульженко й Володимира Кораллі ввійшов до складу концертної фронтової бригади. Співачка здивувалася, коли відразу після перших концертів бійці почали просити її виконувати пісні мирні, довоєнні, ще з того життя, де не було артнальотів, бомбардувань, атак... Лунали вимоги, щоб вона виступала не у воєнній формі, а в мирному концертному одязі. Такий великий був потяг до того мирного часу, який солдати хотіли повернути. …Ранньої весни 1942 року Клавдія Шульженко й очолюваний нею та Володимиром Кораллі фронтовий оркестр виступали у військовій частині, яка охороняла під Ленінградом легендарну «дорогу життя» по кризі Ладозького озера. Після одного з концертів вони познайомилися з воєнним кореспондентом Михайлом Максимовим, який запропонував Клавдії Шульженко новий текст уже відомої з літа 1940 року пісні Єжи Петербурзького «Синий платочек». Доти Клавдія Шульженко «Синий платочек» не виконувала, вважаючи його трохи примітивним. Як відомо, «Синий платочек» на слова Якова Галицького («Синенький скромный платочек падал с опущенных плеч...») улітку 1940 року записала на платівку Ізабелла Юр’єва, потім Катерина Юровська, слідом за нею — Лідія Русланова... …Але коли Клавдія Шульженко проспівала «Синий платочек» з текстом Михайла Максимова спочатку для себе, безпомилкове чуття чудового й дуже вимогливого майстра естрадної пісні переконало її у майбутньому успіху саме цього варіанта. І, як відомо, вона не помилилася... Слід зазначити, що Шульженко майстерно поєднувала ліричний, сентиментальний настрій низки своїх творів з воєнними, закличними піснями. Дуже природно поєднувався «хороший и пригожий» «дядя Ваня» із закличними рядками «синего платочка», а просто воєнні пісні тих років «Мы из Одессы моряки», «Давай закурим», «Моя тень» сусідили з довоєнною «Не жалею», філософськи замисленою «Часы» або з хвацькими «Точно», «Ягода»... Влітку 1945 року керований К.Шульженко, В.Кораллі й О.Семеновим оркестр припинив своє існування. Це була справжня виробнича потреба, позаяк джазова спрямованість оркестру з його ритмікою, танцювальністю, великою кількістю потужних і дзвінких музичних інструментів не тільки не сприяла, а навіть перешкоджала встановленню тієї довірливості між виконавцем і залом, того контакту між ними, від міцності якого залежить і рівень майстерності виконавця. Пам’ятаючи мудрість свого першого наставника — Миколи Миколайовича Синельникова, вона вважала, що зіграти, поставити пісню як спектакль можна лише залишаючись із залом наодинці. І почалися перші сольні концерти Клавдії Шульженко. Слушність прийнятого співачкою рішення підтвердилася: захоплено зустрічали кожну пісню. Преса не шкодувала похвальних відгуків і рецензій. Так почав народжуватися Театр однієї співачки, мрію про який посіяв у її душі Микола Синельников ще в 30-ті роки. Спочатку їй акомпанував колишній акордеоніст оркестру, потім протягом кількох років — випускниця Одеської консерваторії. Тепло зустрічали слухачі старі пісні з джазового репертуару — «Не тревожь ты себя, не тревожь» В.Соловйова-Сєдого, «Былое увлечение» О.Строка, «Старые письма» Є.Розенфельда, «Песенку о мужьях» М.Воловаца і нові, особливо такі, як «Девушка милая» В.Сорокіна. «Встреча с поэтом» — музична новела на мелодію вальсу А.Хачатуряна до драми М.Лермонтова «Маскарад» — виявилася для широкого кола слухачів незвичним подарунком. Над постановкою «Встречи…» Клавдія Іванівна довго працювала зі своїм старим другом поетом Павлом Германом... …Попрощавшись із джазом, Клавдія Шульженко ніби вийшла з «зони особливої уваги» високих ідеологічних інстанцій у період розгортання «холодної війни». Адже естрада з її західницькими джазами, з усім цим низькопоклонством перед «розтлінною буржуазною культурою», танцювальними ритмами, занепадництвом у його різноманітних проявах була розплідником чужих радянському мистецтву явищ. Суворе вето наклалося й на термінологію — з естрадного лексикону навіть зникли всі ці страшні слова: джаз, танго, фокстрот, румба, бостон... …Ясна річ, формувати репертуар стало важко. Був потрібен дозвіл Головного репертуарного комітету, який багато пісень не пропускав через наявність у них чи то джазових інтонацій, чи танцювального стилю в західній манері. На допомогу Клавдії Шульженко, її Театру виконавиці інтимно-ліричної пісні прийшли друзі-композитори О.Островський, М.Табачников, А.Лєпін, З.Лєвіна, І.Дунаєвський. Усі вони доклали чимало зусиль для збереження на естраді такого унікального й улюбленого в народі явища, як Клавдія Шульженко... Проте репертуар поповнювався недостатньо, програми розроблялися надто повільно й старанно. Грамзаписи відбувалися рідко, і тому співачка тривалий час узагалі не з’являлася в студіях звукозапису. А 1952 року Клавдія Шульженко кинула виклик борцям за так звану ідеологічну чистоту радянської естради — записала на платівку іспанську пісню «Голубка». Російський текст до всесвітньо відомого танго 30-х років «Ла палома» Себастьяна Ірадьє написали Т.Сікорська й С.Болотін, а для фортепіано мелодію «Голубки» переклав новий акомпаніатор співачки Борис Мандрус. Естрадне затишшя прорвав бурхливий успіх нової роботи Клавдії Шульженко. Небувалий тираж платівки був викликаний неймовірним попитом на неї! Цьому, щоправда, сприяв і другий запис, з протилежного боку тієї самої платівки — «Простая девчонка», пісня також іспанського походження й також оброблена для фортепіано тим самим Борисом Мандрусом. Пісню підтекстувала Т.Сікорська, і — о жах! — співачка виконала її в крамольному ритмі танго... …І ось настали політичні зміни. Вони пожвавили естраду. Різко почав поліпшуватися й репертуар Клавдії Шульженко. 1954 року вона з’явилася в естрадному кінорев’ю В.Строєвої «Веселые звезды» з двома піснями І.Дунаєвського — «Звезды» і «Молчание», написаними спеціально для неї. На жаль, це була їхня остання спільна робота. …Як і раніше, в Театрі однієї виконавиці інтимно-ліричної пісні панувало над репертуаром кохання, кохання, кохання... Але Клавдія Шульженко, патріот своєї Вітчизни, не замикалася в притягальному й хвилюючому світі любові. Вона співала про дружбу й мир між народами, про минулу війну, про студентське життя, про дітей і батьків. І, як завжди, яскравим орнаментом виступів ставали задерикуваті, жартівливі, веселі пісні. Ах, мила й добра Клавдія Іванівна Шульженко! Скільки душ зігрівав її неповторний голос із різноманітними й багатозначними інтонаціями! …Відновилася спільна робота Клавдії Шульженко з чудовим піаністом-віртуозом і композитором Олександром Цфасманом. Вершиною виконавської майстерності стала дивовижна перлина всієї повоєнної творчості Клавдії Шульженко — «Три вальса». Короткий і максимально ємний текст пісні створює колоритний і заодно простий та типовий образ дівчини, жінки, дами, у психологічному портреті якої поєднуються звичайні риси люблячої нареченої, дружини, матері. Усе це було до болю знайоме, близьке всім слухачам, а особливо — слухачкам. Така пісня в такому виконанні завжди буде Панною в Театрі інтимно-ліричної пісні Клавдії Іванівни Шульженко. …Незважаючи на вік, Клавдія Шульженко багато гастролювала, часто з’являлася на телеекранах. Вона запам’яталася і своєю участю в легендарних «Голубых огоньках». Вона стала метром естради. Багато часу приділяла грамзапису. «Платівка стала не лише засобом поширення, — говорила Клавдія Шульженко, — спеціально призначеним для ознайомлення широкого кола слухачів з мистецтвом... а й засобом контролю, самоперевірки виконавця...» 10 квітня 1976 року співачка відзначала в Колонному залі своє 70-ліття. Центральне телебачення записало святковий концерт з цього приводу. Леоніду Утьосову належать добрі слова, сказані на адресу ювілярки: «У нинішньому концерті були представлені різні за характером пісні. Були й такі, що пройшли з нею майже весь творчий шлях, але жодна з них не застаріла. Іноді самі поети й композитори дивуються умінню співачки відкривати в пісні такі сторони, про які вони навіть не здогадувалися...» На тому ювілейному концерті знову лунали «Не жалею», «Руки», «Вальс о вальсе», «Три вальса», «Былое увлечение»... й багато інших, що становили гордість, красу та славу Театру однієї виконавиці інтимно-ліричної пісні — народної, справді народної артистки Союзу Клавдії Іванівни Шульженко. …Вона пішла з життя 18 червня 1984 року. Не хочеться миритися з тим, що створеного нею Театру однієї виконавиці інтимно-ліричної пісні не продовжать її послідовниці. А вони є... |