Кажуть, Львів — це маленький Париж, Лондон або Відень. Здавна порівнювали місто Лева з великими європейськими столицями заїжджі мислителі, відомі діячі культури і просто звичайні туристи. Але в місцевих жителів існує своя версія: їхнє місто — не міні-копія Відня, Лондона чи Парижа, а просто… великий Львів. У чому вони мають цілковиту рацію.
Львів із повним на те правом називають духовним центром України. Тут на місцеве населення припадає просто рекордна кількість храмів — близько 160. Але річ не так у чисельності культових споруд, як у згуртованості самого духівництва. Якщо взяти до уваги, що тільки представників християнської віри тут понад двадцять конфесій, то вмінню львів’ян мирно і дружньо ділити розміщені по сусідству храми столичні релігійні громади можуть лише позаздрити.
Вражає і чисельність представників різних національностей, які мешкають у центрі Галичини. Тут, окрім русинів, живуть поляки, євреї, вірмени, азербайджанці, цигани, німці, росіяни... І всі ці люди продовжують шанувати давні традиції, відвідувати свої храми і спілкуватися рідною мовою. Тому не дивно, що Львів у народі ще називають міні-Вавилоном. Єдина його відмінність від давнього міста-символу в тому, що у Львові ось уже понад півтисячоліття представники всіх народностей знаходять спільну мову. Певно, мав рацію львівський історик Франтішек Яворський, написавши сто років тому, що якби кам’яний лев на горі Високого замку вмів говорити, то він суто місцевою мовою сказав би таке: «Ich weiss nicht (Я не знаю. — Нім.), co tu robe (що тут роблю. — Пол.), і що це має означати». У результаті такого тривалого змішання мов тут устигла сформуватися своя говірка, так званий львівський балак.
Попри свій поважний вік, Львів не цурається й сучасних віянь. Тільки тут ви можете пройтися вулицею, названою на честь американського президента Джорджа Вашингтона, а також побувати у фан-клубі легендарного гурту «Бітлз» на вулиці імені зірки англійської рок-музики Джона Леннона. Окрім того, у самісінькому центрі Львова є вулиця чеченського лідера Джохара Дудаєва, ну, і, звісно ж, Степана Бандери.
Недавно визнання дочекалася ще одна легендарна особистість. Популярний у позаминулому столітті письменник Леопольд фон Захер-Мазох — уродженець славного міста Львова. На його честь на одній із центральних вулиць було встановлено невеличкий, але оригінальний пам’ятник і відкрито кав’ярню. Унікальність цього закладу в тому, що там можна насолодитися пахощами львівської кави з присмаком легкого «мазохізму»...
Взагалі для справжніх кавоманів Львів завжди був спокусливим містом. Адже тутешня традиція кавоваріння сягає давніх часів, коли в місто прийшли каравани східних купців. За однією з легенд, молодий заморський торговець пригощав львів’янку, котра покохала його, дивовижним напоєм із надзвичайними пахощами. Коли караван разом із коханим дівчини пішов із міста, та продовжувала берегти в серці його образ, а також — рецепт приготування гарячої кави. Не дивно, що саме вона почала варити у себе цей духмяний напій, пригощаючи львів’ян. Невдовзі справа стала давати їй чималий прибуток. Помираючи, заможна власниця львівських кав’ярень залишила в підвалі одного будинку скриньку із золотими дукатами. Тепер на тому місці вабить жителів і гостей найвідоміша у Львові кав’ярня, названа на честь... захованих монет. Туди з’їжджаються з усіх куточків України і Західної Європи затяті кавомани, яких львів’яни називають... «кавунами».
Цікаво, що місцеві жителі впевнені: у Львові існує особлива культура вживання цього духмяного напою. Вони вважають, що каву не можна пити з цукром, так само як вино не можна змішувати з водою, чай — псувати лимоном, а кохання — шлюбом. Така львівська народна мудрість.