У київському Палаці спорту пройшов VІІ міжнародний турнір з вільної боротьби, присвячений видатним українським атлетам — чемпіонам Олімпійських ігор, світу й Європи. Суперничали 116 учасників із 13 країн. Серед переможців — американці Ерік Акін і Чарльз Бартон. Інші шість вищих нагород дісталися українцям. Їх здобули досвідчені Ельбрус Тедеєв, Заза Зозіров (виграв уп’яте, встановив рекорд цього турніру) і Вадим Тасоєв, а також молоді обдаровані Віктор Білокопитий, Алік Музаєв та Іван Іщенко.
Не так вже багато проходить нині в Україні подібних змагань та ще й рівня гран-прі. Причина тому — горезвісні економічні негаразди. Тож удвічі приємно, що цей турнір відбувся. Але ось наскільки вдався? Чи став подією, яка дійсно запам’ятовується?
У будь-якого турніру, як і в медалі, є два боки — змагальний та організаційний. І, як правило, вони тісно взаємозалежні. Почну з останнього.
Держкоммолспорттуризму, Асоціація спортивної боротьби України й оргкомітет, очолюваний мером Києва Олександром Омельченком, багато зробили для проведення турніру. Як і колектив Палацу спорту. Але, чого там гріха таїти, традиційний київський міжнародний виглядав цього разу набагато скромніше, аніж попередні. Це відчувалося в усьому. І в кількості учасників — як країн, так і атлетів. І в призовій частині. І в не настільки вже заповнених трибунах.
Та й «зірок» (мова насамперед про закордонних спортсменів) під склепіннями палацу сяяло не так вже багато. Лише кілька призерів Олімпійських ігор, чемпіонатів світу та Європи. Тож у господарів, які виставили значні сили, по суті, не виявилося гідних суперників. Але, безумовно, були раді й цьому. Адже багато провідних українських борців після Олімпіади вийшли на килим лише наприкінці січня, під час розіграшу Кубка країни.
Головний тренер національної збірної Михайло Харачура все ж залишився задоволений результатом виступу кандидатів у команду. Шкода, що травми вивели з числа учасників Василя Федоришина, Олександра Захарука та Євгена Бусловича. Ну а основа збірної, на думку Харачури, збережеться. Бо лідери — у розквіті сил. Але на місця в команді претендує і талановита молодь — ті ж Білокопитий, Іщенко та Федоришин. З цими хлопцями пов’язані і чималі олімпійські надії. Найближча ж мета — квітневий чемпіонат Європи. Кандидати на участь у ньому перевірять сили ще на міжнародних турнірах у Польщі і Болгарії.
...На трибунах палацу було багато прославлених ветеранів. Тих, кому і присвячувався турнір. Їхня думка однозначна: змагання — корисні і вкрай необхідні. Їм би ще відповідну фінансову підтримку. Так, важко не погодитися з відчуттям деякої незадоволеності. Дехто із фахівців зауважив, що збіглися терміни проведення київського міжнародного і ряду інших турнірів. Скажімо, у росіян цими днями проходив національний чемпіонат. Але головне, напевно, в іншому. Переможець ташкентських міжнародних змагань одержує, приміром, 3 тисячі доларів. Коментарі тут зайві...
Щиро хочеться, щоб через рік відбувся уже восьмий київський міжнародний. І пройшов на вищому рівні за нинішній.