70 років тому в Москві за підписом Йосипа Сталіна було видано один із найвідоміших документів Великої Вітчизняної війни - Наказ народного комісара оборони СРСР №227 від 28 липня 1942 р. «Про заходи зі зміцнення дисципліни і порядку в Червоній Армії та заборону самовільного відходу з бойових позицій». У суспільній свідомості він зберігся під назвою «Ні кроку назад!».
Наказ було доведено до відома всіх військовослужбовців Червоної Армії. Однак він мав гриф «Без опублікування в пресі», тому доступним для масового ознайомлення документ став тільки наприкінці 1980-х років. Багато дослідників вважають цей наказ проявом самої сутності особи Й.Сталіна й очолюваної ним держави. Суперечки з приводу цього документа не вщухають досі. Нагадаємо стисло про причини його появи. Влітку 1942 року, після катастроф під Харковом та в Криму, стратегічну ініціативу знову перехопив вермахт. Німці перейшли в рішучий наступ на Кавказ і Сталінград. Після здачі гітлерівцям Ворошиловградської області всю територію УРСР було окуповано. Війська Південного фронту панічно втікали і без бою здали Ростов-на-Дону, місто, що є «ворітьми на Кавказ» і тому має надзвичайно важливе стратегічне значення. Противник захопив склади Південного фронту з великими запасами продовольства, паливно-мастильних матеріалів, медикаментів, обмундирування. Було залишено багато зброї, боєприпасів, бойової техніки і транспортних засобів…
Виникла потреба якось пояснити військовослужбовцям та цивільним особам причини того, що сталося. Саме це Верховний головнокомандувач і зробив у констатуючій частині знаменитого наказу. Якщо у своєму виступі 3 липня 1941 року він пояснював поразки Червоної Армії чинником раптовості, то на 14-му місяці війни ні про яку раптовість і мови бути не могло. «Чого ж нам бракує?» - поставив риторичне запитання вождь. Літаків, танків, артилерії, мінометів? Ні, всього цього вдосталь. Бракувало ж, на думку Й.Сталіна, «порядку, дисципліни в ротах, батальйонах, полках, дивізіях, у танкових частинах, в авіаескадрильях. У цьому тепер наша головна вада. Ми повинні встановити в нашій армії якнайсуворіший порядок і залізну дисципліну, якщо хочемо врятувати становище і відстояти Батьківщину».
На думку Сталіна, відсутність дисципліни призводить до того, що купка панікерів визначає становище на полі бою, захоплює у відступ інших бійців і відкриває фронт ворогу. Звідси висновок: «Панікери та боягузи повинні винищуватися на місці. Віднині залізним законом для кожного командира, червоноармійця, політпрацівника має бути вимога - ні кроку назад без наказу вищого командування». Далі він оголосив зрадниками Батьківщини всіх командирів, комісарів і політпрацівників, які відступають «без наказу згори», і зажадав, щоб із ними чинили відповідно.
Далі Й.Сталін висловив тезу, яка досі викликає у багатьох подив і обурення: «Після свого зимового відступу під натиском Червоної Армії, коли в німецьких військах розхиталася дисципліна, німці для відновлення дисципліни вжили деяких суворих заходів, які дали непогані результати. Вони сформували понад 100 штрафних рот із бійців, котрі провинилися в порушенні дисципліни через боягузтво або нестійкість, поставили їх на небезпечні ділянки фронту й наказали їм спокутувати кров’ю свої гріхи. Вони сформували, далі, близько десятка штрафних батальйонів із командирів, котрі провинилися в порушенні дисципліни через боягузтво або нестійкість, позбавили їх орденів, поставили їх на найнебезпечніші ділянки фронту й наказали їм спокутувати свої гріхи. Вони сформували, нарешті, спеціальні загони загородження, поставили їх за нестійкими дивізіями й веліли їм розстрілювати на місці панікерів у разі спроби самовільно залишити позиції і в разі спроби здатися в полон. Як відомо, ці заходи виявилися дійовими, і тепер німецькі війська б’ються краще, ніж билися взимку. І ось виходить, що німецькі війська мають добру дисципліну, хоча в них немає високої мети захисту своєї батьківщини, а є лише одна грабіжницька мета - підкорити чужу країну, а наші війська, що мають високу мету захисту своєї зганьбленої Батьківщини, не мають такої дисципліни й зазнають через це поразки. Чи не слід нам повчитися в цій справі у наших ворогів, як училися колись наші предки у ворогів і отримували потім над ними перемогу? Я думаю, що слід».
На цих словах закінчилася констатуюча частина наказу. Було дано відповідь на одне з класичних російських запитань «Хто винен?» - панікери та боягузи. Але, перш ніж перейти до розпорядчої частини наказу №227, тобто до відповіді на друге класичне російське запитання «Що робити?», поміркуємо ось над чим. Вперше Й.Сталін публічно визнав перевагу противника над Червоною Армією. Ця перевага, на його думку, полягала не в чисельності, не в насиченості військ нацистів технікою, пальним, зброєю, боєприпасами. Не в чіткій взаємодії видів і родів збройних сил Третього рейху. Не у військовому вишколі генералів, офіцерів, унтер-офіцерів та рядових. Не в налагодженій роботі тилових служб. Не в ситості та розмаїтті солдатського пайка. Не у величині та регулярності грошового забезпечення військовослужбовців. Не в регулярності відпусток додому. Не в умілій роботі тактичної і стратегічної розвідок Німеччини. Ні. Німці перевершили радянських людей у жорстокості щодо своїх військовослужбовців. І цієї жорстокості, на думку Й.Сталіна, радянським людям «слід повчитися».
Викликає також подив спроба співвіднести рівень дисципліни у військовому колективі з рівнем величності мети, яка стоїть перед ним. На думку радянського вождя, чим величніша мета, тим більше має бути дисципліни. І навпаки. Я пропоную читачам самим поміркувати на цю тему. Але все-таки чому Й.Сталін зажадав учитися саме в А.Гітлера, який і був ініціатором вищеперелічених каральних заходів у вермахті. Штрафні підрозділи й загороджувальні загони існували в Червоній Армії з самого початку її виникнення. Досвід їх застосування був досить добре відомий і навіть вивчався у військових академіях. Однак річ у тому, що організатором і натхненником цих формувань був Л.Троцький, який обіймав тоді посади наркома у військових справах та голови Реввійськради РРФСР. Саме він у роки громадянської війни видавав цвітасті накази про потребу «ширше практикувати масовидність терору» і застосовувати для цього як штрафні роти та батальйони, так і загородзагони. Тому послатися на досвід громадянської війни радянський вождь не міг. У цьому отож у них можна й потрібно вчитися... Однак повернімося до розпорядчої частини наказу №227. Відповідь на запитання «Що робити?» звучала так: «Верховне Головнокомандування Червоної Армії наказує:
1. Військовим радам фронтів, і насамперед командуючим фронтами: а) безумовно ліквідувати відступальні настрої у військах і залізною рукою припиняти пропаганду про те, що ми можемо і мусимо нібито відступати й далі на схід, що від такого відступу не буде нібито шкоди; б) безумовно знімати з посади й направляти в Ставку для притягнення до військового суду командуючих арміями, які допустили самовільний відхід військ із займаних позицій без наказу командування фронту; в) сформувати в межах фронту від одного до трьох (зважаючи на обстановку) штрафних батальйонів (по 800 осіб), в які направляти середніх та старших командирів і відповідних політпрацівників усіх родів військ, котрі провинилися в порушенні дисципліни через боягузтво або нестійкість, і поставити їх на важчі ділянки фронту, щоб дати їм можливість спокутувати свої злочини проти Батьківщини.
2. Військовим радам армій, і насамперед командуючим арміями: а) безумовно знімати з посад командирів і комісарів корпусів та дивізій, які допустили самовільний відхід військ із займаних позицій без наказу командування армії, і направляти їх у Військову раду фронту для передачі військовому суду;
б) сформувати в межах армії 3-5 добре озброєних загороджувальних загонів (до 200 осіб у кожному), поставити їх у безпосередньому тилу нестійких дивізій і зобов’язати їх у разі паніки та безладного відходу частин дивізії розстрілювати на місці панікерів і боягузів і тим самим допомогти чесним бійцям дивізій виконати свій обов’язок перед Батьківщиною; в) сформувати в межах армії від п’яти до десяти (зважаючи на обстановку) штрафних рот (від 150 до 200 осіб у кожній), куди направляти рядових бійців і молодших командирів, котрі провинилися в порушенні дисципліни через боягузтво або нестійкість, і поставити їх на важкі ділянки армії, щоб дати їм можливість спокутувати кров’ю свої злочини перед Батьківщиною.
3. Командирам і комісарам корпусів та дивізій: а) безумовно знімати з посад командирів і комісарів полків та батальйонів, які допустили самовільний відхід частин без наказу командира корпуса або дивізії, відбирати в них ордени та медалі й направляти їх у військові ради фронту для передачі військовому суду; б) надавати всіляку допомогу й підтримку загороджувальним загонам армії у справі зміцнення порядку та дисципліни в частинах.
Наказ прочитати у всіх ротах, ескадронах, батареях, ескадрильях, командах, штабах».
Наказ №227 не просто прочитали. Усіх командирів ознайомили з ним під розписку. Але на темпи відступу це не вплинуло, і через три доби радянська Ставка Верховного Головнокомандування видає новий документ: «Директива Ставки ВГК № 170542 командуючому військами Сталінградського фронту Про створення загороджувальних загонів, 31 липня 1942 р.»:
«Відхід без наказу частин 192-ї та 184-ї стр. дивізій 62-ї армії 30 липня з оборонних позицій у районі Майорівського в
район Верхньо-Голубий свідчить про нестійкість молодих дивізій 62-ї та 64-ї армій, а також і про те, що наказ НКО за № 227 до військ фронту не доведено.
Ставка Верховного Головнокомандування наказує:
1. Негайно доповісти Ставці, яких заходів відповідно до наказу НКО за № 227 вжито Військовою радою фронту і військовими радами армій до винуватців відходу, до панікерів і боягузів, як у зазначених дивізіях, так і в частинах 21-ї армії, котрі залишили без наказу Клетську.
2. У дводенний термін сформувати за рахунок кращого складу прибулих у фронт далекосхідних дивізій загороджувальні загони до 200 осіб у кожному, які поставити в безпосередньому тилу, і насамперед за дивізіями 62-ї та 64-ї армій. Загороджувальні загони підпорядкувати військовим радам армій через їхні особливі відділи. На чолі загороджувальних загонів поставити найдосвідченіших у бойовому плані особістів.
3. Про виконання доповісти не пізніше 3 серпня 1942 р.
Ставка Верховного Головнокомандування Й.Сталін, О.Василевський».
Потім були інші документи: «Директива Ставки ВГК № 156595 Командуючим військами фронтів, 3-ї танковою і 7-ї окремою арміями, начальникові головного автобронетанкового управління Про заходи з посилення контролю над технічним станом матеріальної частини», від 10 серпня 1942 р.:
«Наші танкові частини та з’єднання часто зазнають дуже великих втрат, при цьому [втрати] у танках через технічні несправності перевершують бойові втрати... Вважаючи неймовірним такий неприпустимо високий відсоток танків, які вибувають із ладу через технічну несправність, Ставка вбачає тут наявність прихованого саботажу й шкідництва з боку певної частини танкістів, які, вишукуючи окремі дрібні неполадки в танку або навмисне створюючи їх, прагнуть ухилитися від бою, залишаючи танки на полі бою... Ставка Верховного Головнокомандування наказує:
2. Командирам танкових корпусів, бригад і окремих батальйонів особовий склад, викритий у саботажі або в шкідництві, зводити у штрафні танкові роти й під особистим наглядом командирів танкових корпусів або бригад використовувати на найнебезпечніших напрямках і тим надавати їм можливість спокутувати свою вину.
3. Безнадійних, злісних шкурників із танкістів негайно вилучати з танкових частин, позбавляючи їх присвоєного їм звання, і як рядових бійців направляти в штрафні піхотні роти для виконання найтяжчих завдань у наземних частинах...
Й.Сталін, О.Василевський».
Ще пізніше вийшов для льотчиків: «Наказ наркома оборони СРСР № 0685 9 вересня 1942 р. 4. Льотчиків-винищувачів, які ухиляються від бою з повітряним противником, судити й переводити у штрафні частини в піхоту».
До самого кінця війни всі ці накази виконувалися неухильно...