Нещодавно одна столична газета розповіла моторошну історію: двадцятирічна мати, не знаючи, як заспокоїти свою двомісячну доньку, вдарила її кулаком. Удар виявився смертельним. Відразу на гадку спало чеховське оповідання «Спати хочеться». У ньому Варка, тринадцяти років, набігавшись за день по господарству, вночі змушена була гойдати хазяйське дитя, котре постійно кричало. Геть змучившись, вона задушила дитину й уклалася прямо на підлогу, сміючись із радості, що їй нарешті можна спати.
Увечері на дитячому майданчику цей випадок обговорювали всі мами. Як з’ясувалося, такі спалахи гніву трапляються практично в усіх. Просто людина зі зрілою психікою здатна керувати своїми емоціями і не давати їм волі.
— У мене була схожа ситуація, — розповіла невисока темненька дівчина. — Коли народилася Настуся, допомогти мені ніхто не міг. Чоловік весь день на роботі, а я сама з дитиною. Тут не знаєш, за що хапатися насмперед, — прання, прибирання, обід чи нарешті помити голову, — а дочка кричить і кричить. Я настільки вимоталася, що вигляд зморщеного червоного личка й відкритого ротика викликав не жалість, а неймовірну злість: «Ну, що їй врешті-решт, потрібно?» Одного «прекрасного» моменту не стерпіла і кинулася до ліжечка з кулаками. Певно, несподіваний вияв люті злякала маленьку, вона на секунду перестала плакати, а в оченятах з’явився страх. Це мене й зупинило. Я пішла в кухню, зачинила двері, сіла і спробувала заспокоїтися. Хвилин через десять Настя, наплакавшись, заснула, а коли прокинулася, я вже нахилилася до неї з усмішкою.
Заспокоїтися самій — так і радять чинити психологи. Навіть якщо маля гірко плаче, йому краще побути самому, ніж поруч із напруженою й розгніваною мамою. Щоб прийти до норми, їй, можливо, цілком достатньо вийти на кілька хвилин із кімнати, зателефонувати мамі чи подрузі або з’їсти шоколадну цукерку.
Зрештою, радять фахівці, немає нічого страшного, якщо маля поплаче, — у такий спосіб воно зміцнює м’язи шиї й розвиває легені. Здорове маля, якщо воно сите, сухе й не хоче пити, поплакавши трохи, вгамується й засне. Єдине, за чим потрібно стежити, щоб плач не був занадто тривалим і надривним — у такому випадку краще звернутися до лікаря.
— Зателефонувати мамі? Я з цим абсолютно не згодна, — заперечила Олена, мама трирічного Андрійка. — Це ж як, дитина надривається, а я тим часом на телефоні? Я читала, дитина може плакати й тому, що їй самотньо і хочеться побути з мамою, відчути її тепло й ласку. Андрійкові я плакати не давала. Так, більшу частину хатньої роботи доводилося робити чоловікові, а дитина практично не злазила з рук, зате вона не зазнавала стресу.
— Це добре, коли чоловік підтримує, — прієдналася до розмови Наталя. — Хоча мені здається, що таке «приручення» не йде на користь ні дитині, ні, тим більше, мамі. Так дитина ніколи не навчиться самостійно гратися і, коли виросте, тільки-но що — кликатиме матусю. Мій Микита спочатку постійно плакав. Показали невропатологу — той сказав, що маля здорове, і порадив якомога довше «вигулювати» його і якомога менше смикати. Адже у нас родина велика, щойно син обізветься — відразу хтось хапає його на руки, починає бавити, гриміти брязкальцем, носити по кімнаті. А йому, виявляється, просто потрібна була спокійна обстановка. Відтоді, коли син починав плакати, я підходила до нього (але не відразу), перевіряла, чи все гаразд, якщо потрібно, брала на кілька хвилин на руки і, давши якусь іграшку, клала назад у ліжечко. Він бачив, що я поруч, заспокоювався й спокійно грався сам.
— А моїй Іринці цього явно недостатньо, — поділилася Марина. — Їй для душевного спокою необхідно постійно мене бачити. Вона може годинами спостерігати, як я прасую чи готую обід. Довелося навіть позичити у знайомих друге дитяче ліжечко й поставити в кухні.
— Я теж вважаю, що зовсім не обов’язково весь час носити немовля на руках, — приєдналася до розмови Тамара. — Головне — з’ясувати, чого воно хоче. Взагалі, це не так і важко. Проте може боліти животик — тут уже нічого не вдієш. Одного разу я залишила малюка з чоловіком, приходжу через дві години — а вони обидва червоні, кричать. «Він якийсь дивний, — обурювався чоловік. — Що не роблю, увесь час кричить, лише у ванній заспокоївся. Що йому там сподобалося?» Роздягнувши малюка, я виявила, що він геть брудний. У ванній же син заспокоївся, мабуть, вирішив — порятунок близько. А тато його не зрозумів.
— Ось ви говорили про прогулянки, — підтримала тему Світлана з маленьким карапузом на руках. — Денис у нас плакав переважно вранці, зате як! Прокидався о п’ятій ранку й репетував, доки сусіди не починали стукати в стіну. Доводилося хапати його на оберемок і бігти на вулицю — тільки там він замовкав. Хвалити Бога, літо, і я примудрялася його навіть годувати на вулиці.
Єдиного способу вгамувати плач не існує. Одному маляті потрібно постійно бачити маму, іншому — споглядати природу з візка, а третьому — дивитися на яскраву картинку на стіні. Втішити немовля, котре розплакалося, може заспокійливий масаж у теплій затишній кімнаті, ванночка з травами. Іноді допомагає шипіння неналаштованого радіоприймача або спокійна музика, особливо якщо малюк часто чув її до народження.
І головне — спокій. Недарма жартують: «Майбутня мама — це та жінка, яка вважає, що вночі можна спати, а вдень — робити свої справи».