На психотерапевтичному прийомі.
Жінка, 35 років:
— Послухайте, ви не перший психолог, до якого я звернулася. Я була і в психологів, і в астрологів, і в ясновидців. Мені всі кажуть одне й те ж... Не вантажте мене. Краще розкажіть, де мені розставити камені в кімнаті, щоб чоловіки в житті з’явилися.
До психотерапевта на прийом приходять різні клієнти. Дехто готовий узяти відповідальність за роботу і зміни у своєму житті на себе, дехто хоче, щоб цю роботу виконали за них інші, декому потрібен просто поштовх, напрям або прискорення для їхнього усвідомленого руху. Жінці, які поставила запитання про камені, я, звісно, розповіла, що самі по собі камені, навіть правильно розставлені, не змінять ситуацію в її житті. Але, можливо, їй буде цікаво почитати книжки про літотерапію, про вплив каменів, пов’язані з ними легенди. Інтерес до літотерапії переріс в хобі цієї жінки, а потім — у професію. І з науки про камені розпочався її рух. Через кілька місяців вона ставила вже зовсім інші запитання.
Часто хобі може стати чудовою психотерапевтичною методикою. Пропозиція хобі — це як натяк. Висновок людина робить сама. Сама додумує, приймає рішення, створює форму. Хобі-терапія працює як перемикач фокуса уваги. Це один зі способів швидко переключитися із травмуючої ситуації на щось безпечне.
Причому будь-яке хобі — це прояв творчого потенціалу особистості. А творчість у потрібний момент націлює увагу людини на свій внутрішній світ або сприяє виходу його за межі. У хобі — людина сама стає Автором. А це завжди шлях до підвищення самооцінки, до виділення й усвідомлення свого Я.
Я збираю зображення янголів. Це почалося кілька років тому, коли по закінченні терапії одна з дуже любимих і талановитих клієнток, тепер уже подруга, подарувала мені фігурку янгола. Тепер їх багато — порцелянових, ганчір’яних, кам’яних із різних країн. У кожного своя історія. Вони живуть на стінах нашого будинку. Моя сім’я — син і чоловік — із радістю знайомляться з новими мешканцями. Я запитую свого 4-річного малюка: «Михайлику, тобі подобаються янголи?» — «Звісно, у кожного свій характер і настрій. Вони мене охороняють. Я можу тепер і в темряві ходити» (3—4 роки — час так званого вікового страху темряви; існує певна вікова норма проживання страхів).
Будь-який предмет, який ми приносимо в дім, зображення, слово — це символ, знак, метафора. Це певна програма, що запускається нами. Свідомо чи неусвідомлено.
Але хобі — не тільки пасивне «збирання», це ще й дія. Наприклад, танці — чудодійний інструмент у роботі з психофізіологічною структурою людини. Заняття психологією (і на рівні читання, і навчання на семінарах) — можливість кардинальних змін у внутрішньому і зовнішньому просторі. Малювання і фотографія — це здатність трансформації травматичного (навіть неусвідомленого) досвіду і розкриття або розвиток творчого потенціалу.
Причому хобітерапія працює однаково добре і з дітьми, і з дорослими. Наприклад, терапевтичний рецепт — кулінарія як хобі — не тільки допомагає дитині (і її батькам) вирішити проблему поганого апетиту, а й розвиває дрібну моторику (адже крупу потрібно перебирати, яйця – збивати тощо), математичні здібності (адже ми маємо справу з вимірюванням об’єму та кількості інгредієнтів). Збирання зубних щіток допомагає подолати опір малюків у виробленні гігієнічних навичок... Орігамі (японське мистецтво робити фігурки з паперу) розвиває образне і системне мислення, знову-таки, працює з дрібною моторикою і допомагає впоратися з відчуттям самотності. Спів — чудовий і доступний метод для гармонізації внутрішнього та зовнішнього простору.
Хобі — це просто пропозиція виходу, напрями... Класик психології писав: «Кожне захоплення можна назвати творчим, оскільки воно зберігає відкритість психіки для нових впливів і утворює противагу захисту за типом заміщення». Будь-яке хобі — розширення внутрішнього горизонту. Єдина напутня рекомендація — менше серйозності. Адже хобі, як і будь-який вияв творчості, — це фантазія, гра.