У Грузії до українців особливе ставлення. У гірському міні-готелі Гудаурі Хат ми бажані гості. Затишну вітальню оформлено в теплих тонах. У каміні з червоної цегли потріскують дрова. Влаштувавшись у кріслі, можна годинами дивитися на вогонь і думати про щось своє. Хатуна подає мені келих домашнього вина: «Скуштуйте, дуже смачне. Я з Кахетії, тому розуміюся на цьому». І от ми вже говоримо «за життя», як старі знайомі.
«У нас звичайна грузинська сім’я: я, чоловік, свекор і троє дітей, — розповідає Хатуна. — Діти вчаться у школі, дорослі працюють. Шкода, що Різдво доведеться святкувати не разом. Усі мої залишилися вдома, а в мене тут робота. Багато чого тепер не так, як раніше...»
Колись батьки самі шукали наречену для сина і нареченого для доньки, не питаючи їхнього бажання. І вони не могли їх ослухатися. Тепер батьківський вплив на справи сердечні майже не поширюється. Раніше годилося мати не менше трьох дітей у сім’ї. Нині ж намагаються обмежитися двома. І це можна пояснити. Адже багато грузинів, як і наших співвітчизників, їдуть на заробітки в далеке зарубіжжя. Якщо раніше грузинська дружина сиділа вдома, господарювала, виховувала дітей, то тепер жінки змушені працювати, щоб прогодувати дітей і чоловіка. Чоловікам доводиться із цим миритися. Попри труднощі, кожна сім’я прагне дати дітям вищу освіту. Крім того, грузинських дітей змалку навчають народних пісень і танців — ця традиція поки що незмінна.
На моє запитання: «Чого не може собі дозволити грузинка, що для неї табу?» Хатуна зі сміхом відповіла: «Тепер уже все може собі дозволити. Всі стали такими сучасними». Незважаючи на це, в Грузії, наприклад, ще не узвичаїлися так звані цивільні шлюби. Молодята можуть зустрічатися, але до весілля жити разом їм не дозволяють. Крім реєстрації в загсі, обов’язково вінчаються в церкві. І це не данина моді. Якщо пара вінчана, але не зареєстрована, діти, народжені в такому шлюбі, записуються на прізвище матері.
Зазвичай, якщо в сім’ї кілька синів, старший, одружившись, може жити окремо. Сім’я намагається забезпечити молодих житлом. Молодший син із дружиною повинен залишитися в сім’ї батьків.
Створення сім’ї в Грузії складається з трьох етапів: мачанклоба — сватання, нішноба — заручини і корцилі — саме весілля. У день заручин наречений обов’язково дарує нареченій золоті прикраси (обручки, сережки, ланцюжок) і подарунки кожному члену сім’ї. На весілля близькі родичі дарують гроші і золото. Інші приносять такий подарунок, щоб «скільки разів на нього подивилися, стільки разів згадали про вас». Майже всі весільні витрати бере на себе сім’я нареченого.
Чоловік завжди мріє про первістка-сина. Але це бажання швидше данина традиції, бо до дівчаток у грузинських сім’ях ставляться з особливою увагою. «Мої діти дуже люблять одне одного, вони дуже дружні, — каже Хатуна. — Молодші коряться старшим, але зауваження вони можуть робити тільки в сім’ї. При сторонніх це не прийнято. Брати завжди слідкують за сестрою, і коли щось не сподобається в її поведінці, вдома буде серйозна розмова. Дівчаток виховують суворіше, ніж хлопців. Адже вона майбутня дружина і мати, тому повинна бути скромною і цнотливою. Також дівчина повинна вміти готувати основні страви грузинської кухні».
Як відомо, у Грузії культ гостя. Гості можуть прийти, коли їм заманеться, без попередження. Господиня мусить накрити стіл у будь-яку годину доби. І не просто «що Бог дав», а приготувати як мінімум хінкалі і хачапурі. Якщо дружина відсутня або нездужає, чоловік, можливо, і не міситиме тісто, але м’ясні страви приготує так, що пальчики оближеш.
Звісно, у грузинських сім’ях, як і в будь-яких інших, усяке трапляється. Але сміття з хати не виносять. Як сказав один темпераментний грузин: «Грузинський чоловік може зрадити дружину, але не сім’ю». Сім’я і діти — головний пріоритет. Але якщо вже розлучаються, діти завжди залишаються з матір’ю, батько обов’язково сплачує аліменти.
Є в Грузії особливе свято — День прізвища. Відзначають його раз на рік. У кожній сім’ї це свій день. Починається він з відвідування церкви, потім усі представники роду збираються за великим столом, поминають покійних родичів, бажають здоров’я і миру живим. Свято супроводжується піснями, танцями, різними змаганнями між чоловіками. Хоч би якими скрутними були часи, треба постаратися зберегти пам’ять і традиції предків. У цьому сила і єдність народу, роду, сім’ї.
«Малым камушкам во Мцхета
воздаю хвалу и честь.
Господи, пусть будет это
вечно так, как ныне есть.
Пусть всегда мне будут в новость
и колдуют надо мной
родины родной суровость,
нежность родины чужой».
Белла Ахмадуліна, «Сны о Грузии»