Уявіть собі, ви відкриваєте газету, щоб прочитати про конкурс «Міс Європа 2006», і знаходите під заголовком... порожнє місце. Якби я була дуже правильною, то мені, попри присутність на цьому заході, писати було б нічого. Залишившись сидіти на першому місці шостого ряду на балконі, люб’язно наданому організаторами дійства, я не побачила б нічогісінько. На щастя для «акул пера» і, напевно, на жаль для організаторів, балкон виявився зовсім порожнім, утім, як і третина партеру. Загалом конкурс я подивилася з іншого місця, хоча обіцяних барвистості та оригінальності шоу так і не помітила. Отже «віпи» міжнародного масштабу, котрі не приїхали, не втратили абсолютно нічого.
Вірогідну інформацію про те, хто ж із зарубіжних знаменитостей справді буде в Києві, дістати було нелегко. Мені не відповіли навіть на елементарне запитання, чи є серед 12 країн, що транслюють конкурс, Німеччина. Допоміг голова комітету «Міс Німеччина» Детлеф Турсіс, який, своєю чергою, за 30 хвилин до початку конкурсу, довідався від мене, що дівчата в національних костюмах не виходитимуть. «Потік інформації з боку організаторів був не на висоті», — дипломатично прокоментував цей факт Турсіс. У «Міс Німеччини» костюм був. Він так і залишився лежати у валізі. Про те, що вбрання їй не знадобиться, Даніела Домрьозе довідалася вже після прибуття до Києва. Рішення організаторів Турсіс не схвалив: «Дівчата завжди виходили у своїх народних костюмах. Адже коли збирається така кількість представниць різних національностей, важливо й цікаво надати їм можливість показати особливості своєї культури».
Зате організатори пропіарили місцевого дизайнера... Що ж, нехай йому тепер пощастить...
Конкурс явно не мав на меті підкреслити індивідуальність дівчат. Звичайно, з ними багато працювали, зокрема хореографи. Та в чому ж полягала «родзинка» кожної?
Зате «родзинкою» журі для мене стала участь у ньому представників політичних партій. Ну, скажіть, будьте ласкаві, яке професійне відношення мають політики до конкурсів краси? Хіба що вони теж часто хочуть бути набагато гарнішими, ніж є насправді, а їхні політичні кроки часом крутіші за будь-яке шоу...
Не знаю, можливо, голоси журі, яке наполовину складалося з французів і українців, віддані на користь француженки та українки, — простий збіг. Однак переконана: якби журі було більш інтернаціональним, то приводів сумніватися було б значно менше.
Проте вибір зроблений, корону надягли, букети роздали. Як кожному журналісту, мені теж хотілося поспілкуватися з дівчатами після конкурсу. «Законослухняно» попросивши дозволу піднятися на сцену, я почула у відповідь, що охорона мене не пропустить. Тим часом, придивившись уважніше, побачила, що на сцені поруч із конкурсантками юрбилися вже не тільки мої українські колеги, а й глядачі, які хотіли сфотографуватися з красунями. Потрапивши на сцену, я зрозуміла, чому по ходу конкурсу повсякчас хтось спотикався: на передньому краї сцена була дуже хиткою і після двогодинного шоу навіть тріснула.
Так, шоу-бізнес — справа хитка, провалитися можна легко. Перший млинець завжди грудкою. «Міс Європа-2006», який уперше проходив в Україні, винятком не став. Однак Омар Арфуш придбав права на проведення конкурсу на три роки. Тому в нього в запасі цілих два шанси показати, що європейські конкурси можуть проходити в Україні на європейському рівні. Дерзайте, пане Арфуш!