UA / RU
Підтримати ZN.ua

ГРУДЕНЬ. 2000

Підбивати підсумки року завжди приємно в заможних, квітучих країнах. Як, втім, і в країнах авторитарних, таких, які висмоктують всю душу з людини.....

Підбивати підсумки року завжди приємно в заможних, квітучих країнах. Як, втім, і в країнах авторитарних, таких, які висмоктують всю душу з людини... І в тому і в тому випадку в щоденнику можна занотувати щось дуже важливе... «Нинішнього року фрау Кляйне відкрила маленьке затишне кафе на розі Блюменштрассе і Віннерштрассе... Приємна атмосфера... Я ходжу сюди тепер щосереди, я написав тут найкращі свої статті за чашкою запашної кави з вершками — я люблю трішки вершків... Іноді сюди заходить Грасс — мені вдалося з ним познайомитись, ми розмовляємо про старий Данциг, про Європу... Він і досі такий безкомпромісний»... Або: «Нинішнього року ходити до Славкового дукану стало небезпечно і неприємно. Під вікнами збиралася поліція, одного разу кинули камінням, зібрали якихось провокаторів, що кричали: «Недолюдки! Найманці Заходу! Всіх на шибеницю!». Ми вирішили пити каву прямо в партійному штабі. Грасс, коли був у Белграді, запитав нас, що це за нова мода, не впізнаю сербів... Однак ми все ж таки дочекалися цих виборів! Тепер, коли є час, знову збираємось у Славка. Приємне місце!»...

Набагато важче писати про те, що відбувалось у країнах зупиненого часу. Однак цього року я отримав чудовий урок. Я завжди вважав, що час стоїть, стоїть собі, треба просто перечекати, працювати, прогнозувати, діяти — він неодмінно рушить уперед.

А час пішов назад.

Атмосфера в нашому суспільстві напередодні нового, 2001 року вкрай відрізняється від торішньої. Тоді все ж таки з’явились були певні сподівання, що команда переможців усвідомить: далі так знущатися з країни не можна, бо це вже починає бути схожим на самознущання. Відставка Єльцина 31 грудня 1999 року також недвозначно свідчила про якусь «нову епоху». А зараз? За кілька тижнів скандалу із плівками ми переконалися, яка аморальна в нас еліта, слабка і безглузда влада, байдуже суспільство. Ні, все це буває і в кожній країні, однак щоб одразу... А Росія? А «Славься, Отечество наше свободное» на Новий рік, подорожі до Пхеньяна і Гавани, всенародне святкування дня чекіста? І все це за умов все ж таки відносної стабільності в економіці. Що ж вигадають у Києві чи Москві, якщо Росію або Україну спіткає чергова економічна криза? Важко й передбачити...

Нинішнього року я, як ніколи, часто їздив до Польщі. Ці подорожі допомогли мені набагато більше, ніж, ска-жімо, поїздки на Захід з його достатньо усталеною економікою та добробутом. Це все радянські рефлекси: коли бачимо, що добре, вважаємо — так воно й було, з неба впало. Звісно, якщо жити в Німеччині 50-х, можна було усвідомити, якою кров’ю дістається цей добробут. Або: днями прочитав в одному з подорожніх щоденників Кафки за 1911 рік: «Національний розбрат у Швейцарії. Білю, який ще кілька років тому був цілком німецьким містом, через переселення сюди багатьох французьких годинникарів загрожує небезпека офранцузитись. Єдиний італійський кантон, Тессінський, хоче від’єднатися від Швейцарії»... А я саме рік тому був у Білі. Тепер він має подвійну назву Біль/Б’єнн, бо французи справді переселилися. Однак нічого трагічного через це не сталося, громади якось домовились в умовах створеного ними добробуту... І Тессін вже зовсім не мріє відокремитись від Швейцарії, бо став осередком престижних курортів та заможних банків. І мені вже не занотувати у власному щоденникові про національний розбрат у Швейцарії, проте я можу писати про безліч проблем, з якими має справу Польща на шляху до Європи. Однак усі ці проблеми — проблеми побудови. Станіслав Лем якраз перед новим роком видав нову книжку — «Світ на межі», присвячену саме проблемам нового тисячоліття. Там багато складних думок на складні теми — розклад імперій, майбутнє релігії, мистецтва, Інтернету, атомної енергетики... Цю книжку розкуповували ...ну буквально як гарячі пиріжки... У літаку, в якому я повертався з Варшави, тільки у своєму ряду бачив кількох пасажирів, які її читали. Тому що поляків сьогодні турбують здебільшого проблеми життя, а нас здебільшого — проблеми виживання. Тому в них поступово створюється суспільство читачів серйозних газет і думок Лема, а в нас — суспільство читачів «Фактів» та бульварних романів. Ні, звичайно, у Польщі чи Німеччині суспільство читачів бульварних романів також величезне, однак зовсім не з нього складається еліта країни, не воно є дороговказним. А в нас? Ми вже знаємо, як розмовляє влада, і наше щастя, що ми не знаємо, як вона думає...

Напередодні нового року варто бути оптимістом, однак я все ж таки залишусь вірним собі, бо, як відомо, песиміст — це просто добре поінформований оптиміст. Я побоююсь, що нас чекає дуже важкий рік. Бо тепер перед нами важке завдання: раніше нам потрібно було розгойдати зупинений час, а тепер нам слід зупинити час, який пішов назад. І спробувати щось зробити, аби примусити годинник піти, однак уже вперед, вперед... Хоча це вже справа не наступного року.

Не знаю, чи можу я заспокоїти когось, якщо скажу, що в Росії буде ще важче. Звичайно, коли в сусіда горить хата, то й своєї не жалієш, однак все ж таки це занадто велика хата, щоб не побоюватись пожежі в ній...

Віталій ПОРТНИКОВ