Гра в сніжки на висоті 1985 метрів над рівнем моря
Мабуть, на те була воля Всевишнього — до дня нашого приїзду в Закопане, наприкінці вересня, у горах випав сніг. На Каспровім вєрху, куди нас допровадив вагончик підвісної дороги, товщина снігового покриву досягла 15 см, температура повітря — двох градусів морозу.
Видно було, що не сезон: замість вирушати далі на лижні траси, народ «грівся» пивом, долав кілька десятків вкритих льодом ковзких сходинок на саму вершину, милувався білим безгомінням, огорнутим туманом, і грав у сніжки.
Що й казати, найвідоміший зимовий курорт Закопане не потребує додаткової реклами. Спустившись із гори, потрапляєш у дуже затишне містечко з дивовижними, фігурно викладеними кругляком вуличками, вигадливими ліхтарями, гостинними «склєпами» (крамничками), затишними кав’яреньками, серед яких велично височіють дерев’яні та кам’яні костели...
Більшість будинків у Закопане дерев’яні. Дерево від вогкої погоди чорніє, тому двічі на рік стіни будинків треба відшкрібати-відмивати до первісного жовтого кольору. Чорні стіни — ледачий господар. Бачили ми й такі будинки, але мало. Переважно будиночки наче з картинки — ніби щойно побудовані.
Тільки тут ви можете покуштувати сир осципєк, який уміють варити тутешні жителі (якщо Польща ввійде в Євросоюз, ексклюзивне право на виробництво цього продукту залишиться за горцями). Тут продаються найдешевші кожухи й пантофлі. Але головне — тут ви на повні груди дихаєте цілющим гірським повітрям і милуєтеся величною панорамою Татр у снігових шапках на волохатих ялинах. А ще їсте здорову їжу — смажене порося, кров’янку, вареники, гречану кашу — їх нам подавали у великій дерев’яній мисці або в кориті (з аналогічного «посуду» поросят годують). До чого ж смачне це «хлопське їдло» (між іншим, це назва одного з ресторанів)! Дехто цілком серйозно цікавився, де ж можна придбати таке корито, щоб так само екстравагантно почастувати й домашніх...
Вас неодмінно запросять на національний танок, змусять пограти в ігри — думаєте, у ресторан просто поїсти прийшли? І відчуваєте, як прибуває сила. Недарма для поляків горці — символ здоров’я.
Сонце, повітря, вода й церкви
Готельний комплекс «Громади» у Криниці — затишні двоповерхові котеджі на вулиці Чорний Потік. Триразове харчування, підйомник, інструктори, прокат лиж — усе це входить у вартість путівки. Влітку тут загоряють просто біля будиночків.
Криниця зовсім не схожа на Закопане, вона якась м’якша — не такі високі гори, не хвойні, а листяні дерева, джерела найвідомішої в Польщі мінеральної води «Криничанка». Тут не лише відпочивають, а й поліпшують здоров’я — у санаторіях лікують органи травлення, систему кровообігу, обмін речовин, урологічні захворювання.
Та не це вражає. А архітектура культових споруд. Стародавній дерев’яний костел і порівняно нову, з цегли, але під дерев’яними банями церкву, що казково вписалася між горами, розділяють віки. Їх називають лемківськими. У високій прозорості світлого осіннього пейзажу сумні уроки історії згадувалися на щемливій, але не надривній ноті. Тут живе багато лемків, вони зберегли свою культуру, мову, традиції, обряди, пам’ятаючи, що вони українці — хоча й з іншого боку кордону.
Уздовж гірської річечки...
Вдосталь помилувавшись замком у Неджиці, прибуваємо на пристань у Cромовце, щоб спуститися плотами швидкою гірською річкою Дунаєць. Водна екскурсія від Cромовце до Щавніци серед мальовничих гір Пенін триває десь дві з половиною години. Через те, що спізнювалися в Новий Сонч на прес-конференцію, екскурсію скоротили до п’яти хвилин — від початку до кінця причалу, оскільки плоти пливуть за течією, тож повернутися не можуть, та й дорогою ніде причалити і вийти. Але таке «ув’язнення» на плоту дуже приємне. А на сусідньому березі по пояс у воді закидав спінінг рибалка. Дунайський лосось, кажуть, добре клює восени.
У Новосончському воєводстві той, кому до вподоби екстремальні види спорту, може почуватися як форель у Дунайці. Спелеологічні, альпіністські, велосипедні, кінні маршрути, можливість займатися вітрильним і літаковим спортом, полювати, рибалити і, ясна річ, кататися на лижах.
Що далі?
Головне питання, що хвилює потенційного мандрівника, — запровадження Польщею в’їзних віз. Це може стати серйозним каменем спотикання, але... Якщо польський туристичний продукт сподобається, якщо візи будуть недорогими, багаторазовими, якщо одержати їх буде легко... Ці питання дискутуються, але поки що залишаються відкритими.
Привабливість польських маршрутів іноземці оцінили давно. Передбачаю запитання: а чи всі наші туристичні стежинки пройдені, що запрошуємо до сусідів? Та в тому-то й річ, що в сусідів порядок на порядок вищий. І є чого повчитися. Приміром, хоча б того, що сформулював Йозеф Войнаровський, директор готелю «Бескид—Орбіс» у Новому Сончі від імені всіх туристичних підприємств та об’єднань Новосончського воєводства (власне, і від решти воєводств також): «Наші туристичні об’єкти не конкурують, а працюють разом, і ми поважаємо клієнтів одне одного. Не має значення, в який готель ви приїдете, головне — ви приїдете в Польщу...»
Пропозиції з Польщі є в каталогах 22 туристичних агенцій України. За торішніми даними, віковий склад наших туристів, котрі виїжджають на відпочинок у Польщу, переважно 25—34 роки, частка молодих людей до 24 років, порівняно з минулими роками, зросла.
На дев’ятій міжнародній туристичній виставці, яка нещодавно працювала в Києві, польські туристичні підприємства, об’єднавши свої зусилля та пропозиції, зробили один великий загальний дуже привабливий стенд. Підтвердивши цим, що вони — громада, єдине ціле, єдиний організм.
Чиї ви, хлопці, будете?
У єврейському районі Кракова Казімєржі пізнього вечора в нас була коляція — вечеря. А в ресторані «Аріель» йшов чудовий концерт. Розкішний бас високого молодика раз у раз зривав щирі оплески. Коли він заговорив англійською, акцент безпомильно видав нашого земляка. Володимир Паньків навчається на п’ятому курсі Краківської консерваторії в нашого ж земляка Андрія Шкургана. Вечорами разом із соратниками-музикантами Іваном і Вадимом (ансамбль «Орея») виступають тут, у Казімєржі. Повернулися з фестивалю в Лондоні, записали компакт-диск. Але Володя хоче спробувати себе на оперній сцені. Дай Боже, щоб усе в нього склалося.
…Скільки наших земляків живе в Польщі? Скільки наших співвітчизників носять польські прізвища? У жилах скількох тече добряче розведена польська кров? І скільки разів випадало чути сказане на мою адресу і, можливо, не заради красного слівця: «З твоїм польським гонором...» Так, мені дуже цікаво було подивитися на Варшаву, місто, де зустрілися й побралися прабабуся та прадід, місто, де народився дідусь. Ну то й що, що з двох років він жив у Києві? Я шукала те каміння, на яке ступала нога моїх предків... Мабуть, туризм для того й існує, щоб об’єднувати минуле з сьогоденням, дітей і батьків, сусідів та цілі народи.
|