На початку липня вперше в незалежній Україні відбулися парламентські слухання з питань трудової міграції, під час яких обговорювалися проблеми українських трудових мігрантів, тобто тих українців, які виїхали на заробітки після розпаду СРСР. Таких, за різними оцінками, сьогодні в країнах Європи й у Росії - від 1,2 до 4,5 млн осіб. DT.UA запросило до розмови одного з лідерів громадського мігрантського руху - голову Комісії УГКЦ у справах мігрантів, заступника голови Ради з питань трудової міграції громадян України Григорія Селещука.
- Пане Григорію, хто ініціював парламентські слухання? Українські політики нарешті зацікавилися своїми громадянами за кордоном?
- Те, що слухання відбулися, - результат ланцюга подій, а також свідчення політичної уваги до проблем мігрантів. Але, крім цього, я хочу закцентувати на дуже важливому феномені - активізації мігрантських середовищ, зростанні рівня їхньої самоорганізації. Українські мігранти сьогодні творять широкі об'єднання не лише в рамках якоїсь країни, а й між країнами. Мета таких мереж - визначити основні потреби мігрантів, способи захисту їхніх інтересів і прав, у тому числі й через активні лобістські кампанії в Україні. Осердя активного мігрантського руху - в Західній Європі (йдеться, зокрема, про Італію, Іспанію, Португалію, Чехію, Німеччину), хоча до обговорення долучилися й українці з Північної Америки, Ірландії, Фінляндії та інших країн.
Кристалізацію самоорганізаційних мігрантських рухів відзначають багато експертів у цій сфері, і нещодавні парламентські слухання - ще один результат цих процесів. Попри спроби влади звести слухання на маргінес, вважаю, що вони все ж таки були конструктивними - передусім тому, що доповідачі з мігрантських середовищ різних країн змогли дуже організовано, чітко й логічно сформулювати свої вимоги до українських політиків.
- Які саме питання порушили мігрантські лідери? Чи багато мали вимог?
- Ми підготували цілий пакет пропозицій, вимог, рекомендацій до резолюції парламентських слухань, під яким підписалися тридцять мігрантських організацій з різних країн світу. А до обговорення було залучено ще ширше коло людей - щонайменше вдвічі більше.
Серед пунктів мігрантського "порядку денного" одним з головних є питання про включеність мігрантів у соціально-політичне життя України. Йдеться про зміни в процедурі голосування, зокрема про забезпечення можливості голосувати по мажоритарних округах.
Порушували питання освітньо-культурного життя трудових мігрантів, підтримки україномовних шкіл та українських культурних заходів.
Ще один блок питань - рееміграція українців, розроблення відповідної юридичної процедури та механізму соціальної адаптації повертанців.
Мігрантські лідери вимагають визнати їх інвесторами в українську економіку, оскільки, лише за офіційними даними, торік мігранти перерахували в Україну сім із половиною мільярдів доларів, тоді як іноземні інвестори вклали трохи більше шести. Звичайно, грошові перекази не є прямими інвестиціями в економіку, але це вже окреме питання - як саме їх раціонально використати для розвитку країни.
Проблемою сьогодні є і робота українських дипломатичних установ за кордоном, які працюють іще за радянським законодавством, що формувалося у цілковито інших суспільно-політичних реаліях. Режим їхньої роботи був сформований з огляду на малу кількість українців в країні, тоді як сьогодні в країнах ЄС їх мільйони. До прикладу, в Італії сьогодні неофіційно проживає півмільйона українців (за даними Інституту статистики Італії - 201 830 тис. осіб. - Авт.), але там є лише чотири українські консульства. І вони повинні опікуватися всіма питаннями - від внутрішніх паспортів, оформлення спадщини, нотаріальних угод і до довідок про несудимість та інших документів. Чи можна уявити, щоб сотням тисяч людей змогли ефективно
допомогти працівники лише чотирьох державних інституцій?
- Добре, всі ці проблеми були озвучені, але що далі? Де гарантії, що влада намагатиметься їх розв'язати? Яким є подальший правовий механізм?
- За результатами парламентських слухань Верховна Рада ухвалює постанову, якою акцептує напрацьовані рекомендації. До цього документа мали б бути включені півсотні конкретних пропозицій від мігрантів. Після чого Кабмін повинен видати розпорядження щодо реалізації рекомендацій ВР - хто кокретно повинен виконувати відповідні доручення. Це буде безпосереднім результатом слухань. З рекомендацій ВР і побачимо, наскільки наші депутати готові реалізовувати їх, а саме - ратифікувати відповідні міжнародні конвенції, ухвалити закон про зовнішню трудову міграцію, внести зміни до Митного кодексу, виборчого законодавства України та інших нормативних актів.
- Це передбачає цілу низку бюрократичних процедур, а тому може розтягтися в часі. Чи вдалося розв'язати щось із нагальних для мігрантів проблем уже тут і тепер?
- Так, приклади швидкої реакції є. Скажімо, на слуханнях було порушено питання про відсутність бланків для вироблення закордонного паспорта в українських диппредставництвах за кордоном. Бланків не було кілька останніх місяців, тому процес із паспортами був заблокований. За тиждень після того як мігранти озвучили проблему на слуханнях, до Лісабона відправили 400 бланків.
Інший приклад: ми знаємо про ініціативу деяких політиків подвійно оподатковувати мігрантські перекази, які надходять в Україну. Майже відразу після парламентських слухань до Верховної Ради надійшов законопроект, що забороняє це робити.
- А який механізм громадського контролю за політиками є нині в мігрантів?
- По-перше, це постійний моніторинг внесення змін до законодавства і продовження лобістської кампанії із захисту прав мігрантів, яка саме триває. По-друге, ми і надалі створюватимемо комунікаційні майданчики між політиками й мігрантськими лідерами.
- Що саме ви маєте на увазі?
- До прикладу, нещодавно створено міжвідомчу робочу групу для розроблення законопроекту про зовнішню трудову міграцію, куди, крім урядовців, входять і представники від мігрантів. Мігранти - члени робочої групи не мають права вето, але мають право голосу. І це не єдиний приклад комунікаційного майданчика між мігрантами і владою. Досі такого не існувало взагалі, і я сприймаю це як перші позитивні кроки до формування ефективного міграційного законодавства, як одну з перемог мігрантів.
До слова, я знаю небагато прикладів в інших сферах, де було би щось подібне.
- Чим ви пояснюєте динаміку в самоорганізації мігрантських середовищ? Це вплив політичних культур розвинутих країн?
- Гадаю, що це результат зростання свідомості українців, які роками живуть і працюють за кордоном. Якщо спочатку вони були зосереджені на індивідуальних проблемах, то із часом у країнах перебування українці почали створювати громади. Це починалося із заснування організацій, влаштування свят, фестивалів, концертів. Але згодом розуміння громади почало розширюватися. І сьогодні ми вже говоримо про наднаціональну спільноту українських мігрантів і про акти їхніх спільних рішень, що переходять у сферу політичних вимог. Таким прикладом організованої дії була Помаранчева революція, підприємницький майдан. Але що крім цього? Якщо від громади немає запиту, політикам просто нема що робити.
Українські мігрантські середовища - це приклад об'єднання людей, які чинять певний тиск на владу і формують політичне замовлення. До речі, в Україні я не бачу подібних середовищ, які формують конкретну політичну платформу.
Можливо, це результат запозичення з політичної культури країн, де вони працюють і живуть, а можливо, - результат дистанційного спостерігання й аналізу ситуації в Україні. Цікаво, що їхні запити моментально знаходять відгук у політичному середовищі.
Сьогодні мігранти є значною частиною українського політикуму, хоча донедавна їх часто вважали маргіналами. Особисто я переконаний, що більшість політиків, які звертають увагу на мігрантів, роблять це через особисту зацікавленість. Дуже важливо, що чітко сформульований політичний запит з боку мігрантів знаходить швидку реакцію з боку політиків. Це те, чого сьогодні бракує різним суспільним середовищам в Україні загалом,- чіткої громадянської вимоги.