UA / RU
Підтримати ZN.ua

Гранд Фліт

…флот для Росії — розкіш. Навіщо флот, коли немає моряків... В.Семенов, «Розплата». Росія прокидається і згадує про океанські амбіції...

Автор: Юрій Кирпичов

…флот для Росії — розкіш.

Навіщо флот, коли немає моряків...

В.Семенов, «Розплата».

Росія прокидається і згадує про океанські амбіції. Ескадру ось недавно в Середземне море посилала. Але надто вже титанічним, а головне — абсолютно непотрібним, марним (і навіть небезпечним) видається ненове зав­дання створення ще одного, енного за ліком океанського військового флоту. Приклад останньої такої спроби ще свіжий. Вона «вдалася» — і навіть занадто!

Флот — це завжди виклик, чи то сусідам, чи то всьому світові, чи то самим собі. Але, говорячи по суті, лише у XVI столітті, коли з’явилася артилерія, він набув справжньої далекодії, приносячи народам цивілізацію. Тоді, власне кажучи, й зародилася цивілізація, в якій ми живемо. І Петро I знав, чого хоче, будуючи кораблі й переплавляючи на гармати кожен четвертий дзвін Росії. Але... саме і йтиметься про вічний антагонізм — флоту та Росії.

У руках голландців, і особливо британців, синтез флоту й гармат дав блискучі результати — візьміть хоча б Нову Зеландію, Австралію та Канаду, найпривабливіші, мабуть, країни у світі. Триста років Британія правила морями, і її флот не мав собі рівних. Так його й називали — Гранд Фліт. Він справді був найбільшим і наймогутнішим, проте згодом з’ясувалося, що річ не тільки в кількості кораблів.

Працьовиті й патріотичні, але все ж таки континентальні, німці, наприклад, пішли на неймовірні зусилля — затягнули паски, сформулювали навіть новий постулат політекономії: гармати замість масла, у зв’язку з цим винайшли маргарин, кирзу замість шкіри та інші ерзаци. Вони заощаджували на всьому, аби створити великий Флот відкритого моря й кинути виклик Володарці морів. Коли «Дредноут» обнулив броненосні рахунки, вони піднеслися духом і за якихось десять років побудували два десятки лін­корів та лінійних крейсерів. Феноме­нально!

І які плоди? У від­крите море Гохзеєфлоте виходив двічі: на титанічну, але без­результатну Ютланд­ську битву й на останній свій похід — до місця полону, в англійську базу Скапа-Флоу...

За друге місце потім боролися Японія та США. Острівні (як і Британія) держави, практично й фактично. Гадаю, це не випадково. Під час війни США побудували 20 важких та понад сотню ескортних авіаносців, безліч лінкорів і крейсерів, есмінців та інших кораблів — і відтоді ніхто не сумнівається в перевазі їхнього флоту над будь-яким іншим. Американські авіаносці стали для одних — символом тупого імперіалізму, а для інших — гострим інструментом демократії!

Навіть прославлена, вражаюча американська стратегічна авіація не похитнула потуги нового великого флоту. Це не дивно: ударні авіаносні з’єднання, атомні підводні човни, ракетні крейсери. Абсолютне панування на воді, під водою та в повітрі. Навіть супутник спочатку довірили запустити ВМФ!

Значно більше дивує той факт, що в повному розквіті своїх військових сил США втратили лідерство! Лаври Гранд Фліта увінчали інший флот. Країну, яка побудувала наймогутніший у світі океанський військовий флот, острівною не назвеш аж ніяк. Вона сама — цілий континент!

Як же таке могло статися? Відразу після війни, голодного 1946 року, найбільший фахівець із флоту товариш Сталін, на додачу до атомної й ракетної програм, затвердив такий фантастичний для розореної країни план будівництва океанського флоту, що... всі взялися його виконувати. Своєчасна смерть геніального керманича дозволила відмовитися від найбільш очевидних дурниць на кшталт супер­лінкорів. Але вже до 1956 року побудували майже 200 надводних бойових кораблів і понад 300 дизельних підводних човнів. Невдовзі військовий флот СРСР вийшов на друге місце у світі, перевершивши флот Велико­британії!

На жаль, атомна бомба звела нанівець усі зусилля, вона потре­бувала іншого флоту, і сотні кораблів поставили на консервацію та порізали на брухт. Не тому, що Хрущов був затятим пацифістом, — просто вирішили розпочати з чистого аркуша, як після «Дред­ноута». Що ж, за все доводиться платити, а дурість вождів коштує особливо дорого!

Але й від розуму буває горе. Того ж року головкомом ВМФ призначили талановитого уродженця Кам’янця-Подільського С.Горшкова. Він став (укотре) втілювати в життя давню російсь­ку мрію — океанський флот. Вражаюча впертість! Навіщо? Адже петровський флот згнив невдовзі по смерті творця; потім, за Олек­сандра I, згнив славетний флот Катерини; з романтичним флотом Миколи I покінчили ескадри англійців та французів; бро­неносний флот Миколи II пішов на дно в Цусімській протоці, а його лінкори й крейсери самі знищили імперію. Тенденція однак!

Її щоразу хотіли переломити — на новому витку спіралі розвитку. Як у карти, коли все ставлять на кін. Цього разу поставили на флот ракетно-ядерний. Замість порізаних на метал артилерійських кораблів будували ракетні — та ще й як будували! На кінець другого повоєнного десятиліття в радянському ВМФ налічувалося 29 ракетних надводних кораблів проти 67 у ВМС США. За десять років ввели в дію 56 атомних підводних човнів і ще 102 дизельних: кількістю атомних і ракетних підводних човнів СРСР перевершив США, а загальною їх кількістю — всі флоти світу, разом узяті! Відставали лише в ударній потузі та у сфері прогнозування. У тому сенсі, що могли б і замислитися, чим усе це закінчиться...

Із приходом до влади Брежнєва, соратника Горшкова по Малій Землі, розпочалася справжня гонка озброєнь. Радянські авіаносці ставали до ладу одночасно з американськими. Під час війни у В’єтнамі «агресивна» Америка взагалі не будувала бойових кораблів, і перерва для авіаносців становила вісім років, для крейсерів — сім, есмінців — 11, а для ракетних підводних човнів — аж 14! А в нас із введенням до складу ВМФ 1967 року стратегічного підводного човна К-137 «Ленінець» розпочалося будівництво найбільшої у світі серії — 77 одиниць. Плюс шість важких підводних ракетних крейсерів «Акула» (двадцять 90-тонних МБР на кожному!) — і радянських стратегічних ракетоносців стало у півтора рази більше, ніж американських! Отож хто кого штовхав на гонку озброєнь?

Навіть перебудова і смерть великого адмірала не зашкодили зростанню флоту. На 1991 рік СРСР наздогнав США за кількістю бойових надводних кораблів і перевершив за тоннажем: 42 крейсери, 60 есмінців, 150 БПК (крейсер, за натовською класифікацією) та сторожових кораблів (корветів). Особового складу близько 450 тисяч чоловік — стільки не було навіть у Британ­ській імперії 1918 року, коли в строю стояло 40 лінкорів. Понад 300 підводних човнів, зокрема 150 атомних!

Тепер ви розумієте, чому ми жили так бідно і чому загинув радянський соціалізм? Океанський флот — тяжка ноша навіть для найбагатшої країни, але у військовому бюджеті СРСР витрати на радянський Гранд Фліт становили всього 20%!

Як же проявив себе новий Гранд Фліт? Патріотичний радянський народ пішов на ще більші жертви, ніж німці, й віддавав армії та флоту останнє! Верфі були завантажені під зав’яз­ку, отож торгові судна доводилося замовляти за кордоном, суднобудівники отримували ордени й премії, адмірали намотували на авіаносцях круїзи південними морями, всі були при справах, але які результати? Де заморські бази й території, де союзники, де повага сусідів і ворогів? Де ті кораблі? Де країна, котра їх побудувала?

Немає відповіді! Адмірали скиглять за радянськими часами, за південними морями — і Моск­ва сльозам вірить. Але якщо вже йдеться про океанський флот, то погляньте на карту. Для чорноморського флоту вихід в океан проблематичний, бо протоки так і залишилися в руках Туреччини, а вона — член НАТО, як Болгарія й Румунія. З часом у євроатлантичному союзі опиняться Україна й Грузія. Чого там лицемірити, річ не в океанах, а в тупому тиску на Київ і Тбілісі.

Балтика не краща за Чорне море, Каспійське море — без коментарів. Владивосток — знову замкнене море, ключі від якого в руках Японії. Всі їх контролюють авіація та крилаті ракети, великому флоту нічого в них робити. Камчатка? Свого часу Аляску довелося продати — забракло сил освоїти, а Камчатка з тієї ж серії. За 140 років нічого не змінилося й не зміниться, хоч Абрамовича постав губернатором.

Що ж залишається? Пів­нічний флот? Але вихід в океан — повз береги Норвегії, Британії й Ісландії. А там — флот і авіація НАТО; і в разі чого надводним кораблям краще сидіти на базі й не висовуватися, як Нахімов сидів свого часу в місті російської слави. Таким чином, жодних перспектив за жодних комбінацій, навіть із авіаносцями, про які мріють любителі держзамовлень. Щодо цього Росії не пощастило. Або навпаки — хтозна? Та й не в цьому річ, зрештою, не в геополітичному оточенні.

Найсумніше в цій історії — це питання необхідності великого флоту. Хоч як це дивно, найкращі приклади сміливих дій російських моряків належать до періоду, коли його в Росії не було! Чорноморський флот , якого після Кримської війни фактично не було, завдяки активності озброєних цивільних пароплавів та моторних шхун проявив себе блискуче і під час війни 1877—1878 років виконав стратегічне завдання — забезпечив переправу через Дунай і навіть панування на морі в боротьбі з турецькими броненосцями!

Але в сумі 200 років океанського російського флоту наочно довели, що він Росії не тільки не потрібен, а й смертельно небезпечний. Флотські точність і завбачливість у поєднанні з розумною, але постійною сміливістю та підприємливістю — це саме ті риси, що найменш властиві російському народу з його «якось буде» і «може, буде» та «на миру і смерть красна». І з цим нічого не вдієш. І все ж таки він іноді воював, за ним числяться перемоги.

Що ж показали 70 років радянського флоту? Головну, іманентну, неминущу його властивість — він ніколи не вмів, не хотів та й не міг воювати. Не міг у принципі, він завжди був бутафорським. Червоний прес вичавив останні краплі відваги з людей, залишилася істерична сміливість розпачу, але з нею навіть загинути з музикою не вдається, і не тільки на флоті. Адмірал Горшков даремно витрачав народні гроші. Флот — це не просто багато кораблів. Флот — це моряки (епіграф до статті, він із книжки російського морського офіцера).

Великий адмірал (він навіть книжку написав, правда, дуже вже відфільтровану) помер 1988 року. Його величезний флот пережив творця буквально на три роки, і не встигли спустити на воду останні кораблі, як розпочалася агонія. Такої катастрофи світ ще не бачив! Флот втратив більше кораблів, ніж у всіх боях за всю свою історію, разом узятих! Щороку по Цусімі! Нині з великої армади в строю залишилося десятків зо два кораблів океанської зони та півтора десятка підводних човнів.

Заповіти Горшкова ще ятрять російські душі, і 2009 року в Пітері мають добудувати новий великий фрегат, названий його ім’ям. Між іншим, під час закладки в 2006-му його проектну вартість вже оцінювали 400 млн. дол. Оскільки ж інфляція й подорожчання робіт та матеріалів не стоять на місці — ціна корабля явно перевалить за півмільярда, хоча це всього лише фрегат.

Великий авіаносець обходиться американцям у десять разів дорожче, плюс ще стільки ж іде на авіакрило. Скільки ж піде на новий, уже сьомий блеф, тобто океанський російський флот?! Якщо, звісно, не блеф — самі розмови про нього...