З ранку до ночі мільйонам наших співвітчизників утовкмачують, що переворот світу вимірюється виключно «каплями», а найм’якіша біленька і рідненька (це зовсім не те, що перше спадає на думку енергійним холостякам) — не обов’язково повинна бути «на бруньках», але бажано, щоб у «душевній компанії» і найкраще — «чистоганом». Отоді нарешті збудеться одвічна мрія «справжніх гурманів», які тільки й думають про те, «щоб стояв у кожній хаті». Вже кілька років господарює на вулицях і на телеекранах «такой стандарт», але цього замало, є зацікавлені в тому, щоб він панував не тільки в нас, а й «во всем мире». Обізнані люди кажуть: якщо все це виміряти не «каплями», а чистоганом, то можна легко досягти вершин, мається на увазі — фінансових. І раптом весь цей «фен-шуй» було зруйновано всього одним виступом із трибуни Верховної Ради. Представник антикризової коаліції, народна депутатка, обговорюючи законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про рекламу» (щодо реклами тютюнових виробів та алкогольних напоїв)», сміливо заявила, що вся та реклама горілчаних виробів — яйця виїденого не варта. Бо зовсім не впливає вона ні на потенційних споживачів, ні на їхній вибір, ні на їхні смаки, ні на рівень продаж цих самих алкогольних напоїв!
Після такої заяви навіть лячно стало за безстрашну депутатку — замахнулася на рекламну... — як би це точніше сказати? — на рекламну індустрію, де, як відомо, ходять колосальні гроші і діє жорстока конкуренція. Кажуть, пиво без горілки — гроші на вітер. А реклама без користі для рекламодавця? Після такої принципової і сміливої — на всю країну! — заяви виробники біленької, м’якенької та всіх інших рідненьких мали б не тільки розірвати угоди з рекламними агенціями, а й вимагати сатисфакції за те, що їх, солідних виробників і реалізаторів стратегічно важливої для населення продукції, так довго водили за носа й переконували, буцімто білборди у людних місцях і телереклама у прайм-таймі хоч і дорого коштують, але того варті, бо збільшують рівень продаж у геометричній прогресії. Нарешті їм відкрили очі. Але реакція чомусь була не такою, як очікувалося. Можливо, тому, що і ця депутатка, і її колежанка, хоч і часто згадували про шляхетність, просто лукавили. Весь набір словесних інструментів вони використовували тільки для того, щоб довести: зміни не потрібні, хай усе залишається так, як є. Мовляв, навіщо забороняти рекламу алкогольних напоїв на вулицях міст і селищ, коли на неї ніхто не зважає і вона ні на що не впливає? Чим заважає така реклама на телеекрані, коли відомо, що після її демонстрації продаж алкогольних напоїв не збільшується? Певно, якби було більше часу для виступу, то договорилися б і до того, що після телереклами їх продаж взагалі катастрофічно падає.
Сумно. Дуже сумно визнавати, але доводиться погодитися з тим, що існує просто логіка і жіноча логіка. Інакше як пояснити заклик із трибуни Верховної Ради — нам не варто поспішати, у нас ще є кілька років. До чого? До того, що в недалекому майбутньому наші маленькі громадяни будуть одночасно вчитися розмовляти, пити і курити? І чому в нашому парламенті переконані, що забороною у цій особливій (!) справі нічого не досягнеш? У наших сусідів — у Росії — після заборони рекламувати пиво поблизу навчальних закладів його продаж зменшився на 10—12%. Візьмімо сусідку Росії — Фінляндію, де давно запроваджено сухий закон: дорослі, хто хоче, їдуть на вихідні в Петербург, щоб промочити горло, зате підлітки і молодь надійно захищені від зеленого змія. До речі, сусіди фінів — шведи — теж самі не п’ють і туристам не наливають. Так само і в Норвегії — ніде не побачиш не тільки рекламу алкогольних напоїв, а й напої в натурі. Придбати їх для приїжджих — справжня проблема, бо у супермаркетах і в ресторанах суворо дотримуються графіка продаж, до того ж прискіпливо звертають увагу на вік покупця. Знаменита шведська горілка у нас продається майже втричі дешевше, ніж там, де вона виробляється. Причина проста — держава обкладає цей продукт усіма можливими податками й акцизами, відбиваючи тим самим охоту у своїх громадян до споживання «вогняної» води. І стосовно того, що заборонами нічого не доб’єшся: у Швеції дуже суворі правила дорожнього руху, точніше — не самі правила, а штрафи за їх порушення. Перебувати у п’яному вигляді за кермом — тут, схоже, справді смертний гріх, і кара за нього відповідна. Тому за рік на дорогах Швеції в автокатастрофах загинуло всього шість громадян, хоча кажуть, що й цю трагічну цифру можна зменшити. Добре, якби панове депутати, котрі не бачать жодної шкоди від того, що алкогольні напої рекламуються у нас чи не на кожному кроці, порівняли зазначений показник із нашою статистикою. (Нагадаю, що тиждень почався автокатастрофою на Донеччині, в якій загинуло шестеро пасажирів разом із водієм.)
Незважаючи на бурхливе обговорення і зовсім не шляхетні аргументи, законопроект у першому читанні все ж таки прийняли. Власне, їх було два — автор одного Борис Безпалий, а другий підготував Микола Томенко. Одначе йдеться не так про авторство й відмінності, притаманні цим документам, як про сам процес, що, за словами Миколи Томенка, триває вже кілька років.
— Уже час готувати історичну довідку: адже такий законопроект був ще у Верховній Раді третього скликання. Тоді його запропонувала «Група «Яблуко», однак президент Л.Кучма наклав вето. Потім була спроба в період ВР четвертого скликання — я зареєстрував законопроект і вирішив залучити до цього відомих жінок різних політичних поглядів, щоб привернути увагу й посилити його впливовість. Законопроект підтримали представники різних фракцій — і Р.Богатирьова, і Ю.Тимошенко. Але його так і не поставили на голосування в уряді. Річ у тому, що в Кабінеті міністрів взагалі дуже складно провести законопроект, з усіма погодити, а вже потім подати в парламент. Нарешті третя спроба — зареєстрував і нинішнього року. Але в цілому ситуація не змінилася, бо за нею пильнують люди, котрі лобіюють або безпосередньо беруть участь у цьому бізнесі. І люди ці державні — віце-прем’єри, міністри, народні депутати. Отож робота проти законопроекту велася досить активно. Це було помітно і в сесійній залі — зокрема дуже «мудро» прозвучала порада спочатку навчити народ правильно пити. Ми ж виходимо з того, що зовнішня реклама — це специфічний вид реклами, який найбільше впливає на підлітків і молодь. Бізнесмени від реклами за хабарі розміщують білборди якомога ближче до шкіл, профтехучилищ та вузів, там, де багато потенційних споживачів, котрі особливо чутливі до моди, бояться видаватися білою вороною серед «крутих» хлопців із пляшками в руках. Не йдеться про повну заборону, але для нас було важливо зробити хоча б перший крок. Профільний комітет одноголосно мене підтримав, ухвалили відповідні рішення. А в залі я почув смішні аргументи, що Томенко надто радикальний. Зокрема голова підкомітету заявила, що хоч комітет і підтримав, а вона змінила свою точку зору — і не підтримує. В цьому немає нічого дивного, адже для багатьох народних депутатів ця тема дуже близька, бо зачіпає їхні бізнес-інтереси.
На думку експертів, це дуже вигідний бізнес із погляду вкладання коштів — достатньо домовитися з місцевою владою, поставити щити — і все, роботу зроблено. До того ж коли агентство працює з економічними брендами, наприклад із товарами широкого попиту, — це потребує системної роботи й забирає значно більше часу та зусиль. Думаю, боротьба тільки починається. Далі на порядку денному — денний показ телебачення, який треба привести у відповідність до норм законодавства і моралі. Я вважаю, що від шкідливого впливу насамперед слід рятувати молодь, бо статистика у нас вражаюча, особливо серед дівчат і молодих жінок. Як компроміс може бути показ реклами в нічний час на телебаченні, розміщення в журналах, газетах і спеціалізованих виданнях, як це у всьому світі робиться. Доступ дітей, підлітків та молоді до такої реклами тоді буде обмежено, адже виникне зовсім інша ситуація, не така, як сьогодні, коли під час будь-яких передач або фільму глядачів без кінця спокушають алкогольними напоями.
— Коли, на вашу думку, можливе друге читання?
— Згідно із регламентом, мінімальний термін — 14 днів. Але якщо втрутяться певні сили, то можна й півроку не виносити на обговорення. Сподіваємося, у парламенту вистачить політичної волі, щоб прийняти законопроект, — сказав М.Томенко.
Звісно, розтягнути цей процес до нескінченності наш парламент, якщо схоче, — зможе. Досвід є. Одним із контраргументів під час обговорення був і такий — від заборони реклами алкогольних напоїв нічого не зміниться, бо в нас, мовляв, менталітет особливий: наркотики не рекламують, а наркоманія зростає. Справді, є такі парадокси в нашому житті — корупцію та неприкрите лобіювання теж ніхто не рекламує, однак їх вплив на суспільні процеси від цього не зменшується. До речі, не такі далекі ті часи, коли наркоманія в нас ще не мала теперішніх масштабів, а наслідки алкоголізму можна було побачити. Тоді, під кінець радянської епохи, кінодокументалісти «Київнаукфільму» знімали фільм про генетику людини і режисерові з оператором довелося провести один день у невеликому індустріальному місті, в якому був дитячий будинок, куди з усього регіону звозили малюків із різними вадами розвитку. Вадим Михайлович, досвідчений кінооператор, який чимало побачив на своєму віку, тоді зізнався, що зйомку провів наосліп: виставив світло, ввімкнув камеру і примружився. Несила було дивитися на малюків, які мали такі страшні каліцтва, що від споглядання їх завмирало серце. Лікарка потім пояснила: це генетика так покарала дітей за нерозумну поведінку їхніх батьків та матерів. Коли дивилися кіноматеріал, засперечалися: хто винен більше — батько чи мати? На що лікарка сумно зітхнула: «Цим маленьким істотам усе одно, хто втопив у горілці їхнє людське єство».