Захистившись від пекучого сонця панамками, банданами й «арафатками», дівчата-студентки вправно орудують щіточками, вивільняючи із землі й піску купи попеченої глини. Кілька тисячоліть тому на цьому місці стояли житла, але навколишні землі перестали родити, і тутешні мешканці, вирушаючи на нове місце, без найменшого вагання спалили свої домівки. Ці люди добре вивчили можливості глини: розташувавши своє величезне поселення навколо глиняного котловану, вони будували мазанки за принципом, що нагадує сучасні залізобетонні конструкції, створювали кераміку з химерним орнаментом, граційні статуетки і модельки будинків, які вражають сьогодні всіх цінителів старожитностей...
Одне з найбільших трипільських поселень-гігантів між селами Таллянки і Легедзине привертає пильну увагу дослідників і, вочевидь, іще не розкрило світові усіх своїх таємниць.
Цього літа розкопки звели разом студентів Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка, Києво-Могилянської академії, Уманського педагогічного університету. Для них це — і практика, і пригода, і захоплююче дослідження. Їхні старші колеги з допомогою геомагнітної зйомки виявляють на території сліди житлових комплексів, виробничих ділянок — а потім починають працювати лопати та щіточки...
…Поки дівчата досліджують залишки двох жител, хлопці працюють неподалік, за річкою — тут виявлено цікавий курган. Задовго до того, як прийшли вчені, тут уже встиг побувати якийсь злодій — про це свідчить грабіжницький підкоп. Вочевидь він вирішив витягти небіжчика назовні й уже там «роздягнути», та дещо загубив по дорозі — і тепер до рук дослідників потрапила верхня частина правої ноги чоловіка.
У кургані «шарами» лежать поховання різних періодів, і археологи крок за кроком наближаються до центру, де розташоване найперше поховання. Хтозна, чи не знайдуться в ньому залишки трипільців, які досі не вдавалося знайти нікому? Існує припущення, що в ранньому і середньому Трипіллі небіжчиків просто спалювали, а попіл розвіювали або пускали за водою. У пізньому періоді вже трапляються поховання різних типів — як курганні, вочевидь, запозичені в сусідів-кочівників, так і грунтові. Серед кісток, виявлених у них, знаходять наконечники стріл: це свідчить про те, що часи настали аж ніяк не мирні.
Скелети, виявлені у пізньотрипільських похованнях, належать до різних антропологічних типів — середземноморського і протоєвропеоїдного. Вочевидь населення було змішаним і об’єднувало різні роди та племена єдиним способом ведення господарства і культурою.
Хто ж були ці люди, котрі залишили унікальний слід на землях від Трансільванії на заході до середньої течії Дніпра на сході, від Волині на півночі до чорноморського узбережжя на півдні? Вчені досі не можуть дійти єдиного висновку. Це були праіндоіранці, — кажуть одні. Ні, хетто-хурити, або навіть семіто-хаміти, — твердять інші. Археолог Михайло Відейко вказує на схожість із трипільцями сучасних басків, а вчений секретар Інституту археології Олексій Корвін-Піотровський вважає, що нащадків цієї давньої культури варто шукати серед чеченців... Та прояснити це питання можуть тільки нові антропологічні знахідки. Виявити їх — мрія кожного археолога. Втім, відкрив маленький секрет Олексій Генріхович, «підозріле» поховання нещодавно виявлено в Румунії. Як і те, над яким нині працюють українські студенти, воно розташоване через ріку від трипільського поселення. Можливо, в такий спосіб давні хлібороби хотіли перепинити небіжчикам шлях до світу живих.
* * *
Музей трипільської культури досі не добудований |
Центром заповідника має стати Музей трипільської культури. Нині під музей перебудовують колишній фельдшерсько-акушерський пункт. На другому поверсі розмістять основну експозицію (вже сьогодні у розпорядженні музею — понад 2500 експонатів), на першому — фонди, реставраційні майстерні, адміністративні приміщення. У підвалі мріють влаштувати відеозал, кафе і центр сучасного мистецтва за трипільськими мотивами. Поверхи з’єднає скляна вежа. На подвір’ї музею будують експериментальні моделі трипільських жител — як одноповерхові, так і двоповерхові. Крім того, тут буде розташована гончарна майстерня і сувенірна крамниця...
Здати цей грандіозний проект планували в серпні 2007 року. Проте будівництво завмерло.
— Проблема в тому, що музей не має статусу національного. Його фінансує область, а місцевій адміністрації кожна копійка дорога, хоча нас і підтримують, — поділився директор музею Владислав Чабанюк. — Щоправда, за програмою «Золота підкова Черкащини» нам мали виділити 2 млн. 600 тис. грн. Та ось що мене тривожить: на інформаційному щиті, де зазначено термін здачі об’єкта, хтось недавно виправив цифру «17 місяців» на «27»...
* * *
Офіційна позиція вчених з Інституту археології залишається незмінною: будь-які спроби назвати трипільський феномен цивілізацією надумані, а поселення-гіганти, залишені представниками цієї культури, не були протомістами.
Місто — це адміністративний, економічний, релігійний, культурний центр. Ознаками міста вчені називають кількість населення понад 5 тис. осіб, наявність монументальної архітектури та писемності.
Народу в трипільських поселеннях справді проживало чимало — від шести до 25 тисяч. Проте, стверджує Олексій Корвін-Піотровський, коефіцієнт щільності забудови поселень-гігантів удвічі збільшується порівняно з невеликими поселеннями. Тобто на кожного жителя багатотисячного гіганта припадає стільки ж площі, скільки на звичайного сільського жителя.
Житлові будинки зводилися досить однотипні, в кожному мешкала одна сім’я — у середньому п’ять осіб. Ведуться дискусії стосовно того, були житла трипільців одноповерховими чи двоповерховими. Та навіть наявність других поверхів не дозволяє говорити про монументальність будівництва.
Культові споруди, виявлені археологами, за характером будівництва і складом побутових предметів практично не відрізняються від звичайних житлових будинків. Великих храмів, які могли б збирати для церемоній цілі юрби народу, в поселеннях-гігантах немає.
Навколо гігантів не утворювалися малі поселення, які мали б забезпечувати місто сільськогосподарською продукцією. Досі не виявлено ремісничих кварталів, виробничих комплексів — тільки окремі майстерні.
Оборонні споруди — вали, укріплення — з’являються лише в пізньому Трипіллі (4—3 тис. до н.е.) — періоді, що характеризувався воєнно-політичною нестабільністю. У цей час активізуються степові кочівники, та й між трипільськими племенами не все тихо-мирно — особливо з огляду на сільськогосподарську кризу, яку спричинило настання засушливого клімату та екстенсивний обробіток земель. Доти ж, імовірно, потреби в обороні міст не виникало.
У науковій літературі ведуться дискусії щодо наявності або відсутності у трипільців писемності. Як стверджує Олексій Корвін-Піотровський, знаки на трипільському посуді основою писемності не є — вони, радше, є основою магічно-піктографічної знакової системи, притаманної людству загалом на всіх етапах його розвитку. Проте деякі вчені дотримуються протилежної думки. Хай там як, це питання потребує ретельнішого вивчення.
* * *
У світлі останніх науково-популярних публікацій про Трипілля комусь може здатися, що «злі білі археологи» навмисно применшують історичне значення трипільської культури в житті нашої країни. Та, як на мене, вони просто намагаються повернути нас із небес на землю і бодай на дещицю знизити ажіотаж навколо цього явища, який піднявся неспроста: адже трипільські старожитності сьогодні стали предметом торгівлі.
— За радянських часів у Трипілля був один-єдиний ворог — глибока оранка, — говорив Олексій Корвін-Піотровський. — А тепер багаті колекціонери сформували ринок, відповідно, виникла і пропозиція. Жителі сіл, розташованих на місці трипільських поселень, і раніше знаходили на ріллі черепки, маленькі горщики, глиняні фігурки, але несли їх до шкільного музею, а тепер — на базар. І продають... реальну ціну не називатиму, адже це суперечить міжнародному кодексу археологів. І не хочу вводити когось у спокусу... Водночас хотів би зазначити, що трипільська культура не була абсолютно унікальним явищем в історії. На тодішньому етапі розвитку по всьому світі утворився так званий «пояс розписних культур». Так, наприклад, кераміка культури Ян Шао, поширеної на території Китаю, дуже нагадує трипільську... Необізнана людина сказала б: «бачте, праукраїнці і туди дісталися!»
Автор дякує агентству Raffinade Communications за організацію поїздки до Таллянок і Легедзина у рамках акції «Історія України. Нові факти»