UA / RU
Підтримати ZN.ua

«ГЕРОЙ ДОБРА І ЛЮБОВІ ДО ЛЮДСТВА»

Життя і діяльність англійського громадського діяча й філантропа Джона Говарда тісно пов’язані з Україною...

Автори: Ніка Чекалюк, Тарас Подолян
Джон Говард

Життя і діяльність англійського громадського діяча й філантропа Джона Говарда тісно пов’язані з Україною. «Світ бачив романтичних героїв; земля тремтіла під ногами грізних завойовників, але хто ж був героєм добра і любові до людства? Один Джон Говард!..», — писав про нього письменник В.Ізмайлов. А відомий англійський філософ і соціолог І.Бентан сказав про Говарда: «Він жив ангелом і помер мучеником» від підступної хвороби за тисячі кілометрів від батьківщини, рятуючи зовсім незнайомих людей.

У долі цієї людини немало трагічного і водночас містичного. За заслуги перед людством у Лондоні відомому реформатору в’язниць та борцеві з інфекційними захворюваннями споруджено пам’ятник. Мармурова статуя роботи скульптора Д.Бекона стоїть поряд з могилою адмірала Г.Нельсона, біля входу в собор Св.Павла. Біля ніг чоловіка в перуці та класичному фраці — розбиті кайдани. Тіло ж людини, якій ще за життя «оголошено подяку великобританського та ірландського парламентів за визначні заслуги перед батьківщиною і людством», покоїться на чужині. А чи покоїться?..

Одна з вулиць села Ковалівка, що на Вінниччині, носить ім’я Джона Говарда. Більшість ковалівців і самі не знають, за що ж така честь англійському громадському діячеві. Та й хто, власне, той Джон Говард? Письменник чи музикант? Мабуть, романтична історія, пов’язана з ім’ям англійського лікаря, залишилася б загадкою, якби не Анатолій Черниш, учитель місцевої школи...

Кемпа — це острів. Саме так пояснює назву одного із сільських ставків пан Анатолій. В перекладі з польської «кемп» — острів. Колись на території села протікала підземна річка, і тепер у Ковалівці понад 60 ставків. З’єднані греблями, вони оточують село з усіх боків, пересікають його і, здається, не мають кінця. Найглибший (у ньому навіть не купаються) — у старовинному занедбаному парку, де ще й сьогодні можна побачити диковинні для України дерева, кущі та квіти. Кілька дубів, яким уже років, років… Посередині ставу — невеликий острів, зарослий деревами та чагарниками. І... оточений ореолом таємничості.

Заради тебе гори зрушу...

За часів панування в Україні польських магнатів Ковалівка належала вельможним панам Потоцьким, які славилися любов’ю до розкошів. Так усесвітньо відомий уманський дендропарк «Софіївка» був закладений одним із Потоцьких — Станіславом, щоб прихилити серце красуні-гречанки. Станіслав Щенсний не був оригінальним у своєму рішенні: «Я заради тебе гори зрушу, висушу ріки й знову наповню водою. Збудую парк, подібний до «Аркадії», яким так пишається твоя знайома польська графиня». Схожі парки у стилі класицизму, який входив у моду в Європі, уже були в Україні, зокрема, в Немирові, у містечку на Вінниччині, за якихось сто кілометрів від Умані. І навряд чи до без тями закоханий магнат не знав про нього.

За десять кілометрів від Немирова — Ковалівка. Володів нею коронний підкоморій Вінцент Потоцький. Двоповерховий будинок — літня резиденція графа — з’єднувався з немирівським маєтком підземним тунелем. Вхід до нього ретельно приховувався. Будівлю оточував дивовижний сад із оранжереєю. А поряд — ретельно доглянутий парк, який розділяла річка. Посередині водойми потопав у зелені острів. Та найбільшим багатством Вінцентія була, мабуть, його третя дружина Гелена Аполлонія. На догоду їй парк доповнили штучними водоймами, природний ладшафт прикрасили скульптурами, клумби засадили рідкісними квітами.

Гелена виховувалася у Паризькому монастирі Обуа, була особисто знайома з багатьма громадськими діячами, політиками і навіть імператорами. Розумна, вродлива графиня цікавилася політикою, намагалася допомагати селянам. Для коханої дружини, щоб не сумувала за вишуканим товариством, Вінцент виписував газети та журнали, завіз зі всієї Європи найкращі сорти фруктів. Терасу будинку прикрашали лимонні та апельсинові дерева. Граф навіть карбував власні монети.

Кілька років безвиїзно прожила Гелена у Ковалівці, де, як писала вона в одному з листів, лілії та троянди вищі за неї. У книзі «Історія видатної дами XVIII століття. Графиня Гелена Потоцька» (1894 р., Париж) Люсьєн Пере також писав, що «Ковалівка має дуже гарне і зручне для життя розташування. Вона лежить у прекрасній долині, оточеній лугами, на яких пасуться численні табуни турецьких, арабських, англійських коней. Далі, скільки глянеш оком, величезні хлібні поля. Посеред річки, яка розсікає парк, острів, засаджений березами, дубами, тополями…». Цей острів був улюбленим місцем відпочинку Гелени...

Лікар для бідних

Гелена Потоцька, без сумніву, чимало чула про модного тоді філантропа, англійця Джона Говарда. Як стверджує Британська Енциклопедія, Говард народився 2 вересня 1726 року в Кардингтоні, поблизу Лондона. Батько його був купцем і мріяв про таку ж кар’єру для сина, хоча Джон більше цікавився наукою, зокрема, медициною та метереологією. У шістнадцятирічному віці юнак залишився сиротою, ставши власником пристойної спадщини, яку вирішив використати на допомогу нужденним різних країн і народів. На власні кошти він будує лікарні та будинки для пристарілих; ризикуючи життям, проникає у Бастилію, щоб із власного досвіду дізнатися, як утримують в’язнів. Опубліковані памфлети про жорстоке поводження з в’язнями призвели до того, що французький уряд заочно приговорив Джона Говарда до смертної кари. А виступи в англійському парламенті стали поштовхом до тюремної реформи спочатку в Англії, а згодом і в багатьох європейських державах. Як лікар Говард особливо піклувався про санітарно-гігієнічні умови утримання в’язнів.

Головне в діяльності Джона Говарда — боротьба з чумою, яка охопила тоді країни південної Європи та Малої Азії. Він намагається виявити збудника цієї страшної хвороби, знайти ефективні методи її лікування. Єдине, що на той час могло перешкодити поширенню інфекції, — це карантин. Говард мандрує по світу, обстежує карантини чуми, спілкується з хворими. У Венеції, одному з найстаріших карантинів, добровільно поселяється, аби відчути весь тягар перебування там. І в результаті пише свою найкращу працю — «Звіт про головні карантини в Європі з різними замітками стосовно чуми», матеріали якої були використані для поліпшення карантинів у багатьох країнах.

У Константинополі Джон Говард вилікував безнадійно хвору доньку великого паші. Після цього рішуче заявив, що віднині він — лікар тільки для бідних. Про дивакуватого зцілителя по світу ходили легенди, одна з яких полонила і нудьгуючу у віддаленому маєтку графиню.

Vixit propter alios

У 1781 році Говард прибув у Росію. Проте на запрошення Катерини ІІ відвідати її палац відповів, що приїхав вивчати лікарні та в’язниці, а не палаци. Наслухавшись про владну і свавільну вдачу англійця (а його знала вся Європа!), цариця затамувала особисту образу, і під час другого візиту відомого філантропа видала йому унікальний документ: всім чиновникам виконувати поради Джона Говарда, як її особисті накази. Ще б пак! На прийомі в австрійського імператора Йосипа ІІ Говард заявив, що ніколи не утримається від того, «щоб не сказати правди навіть про короля чи імператора». Цікавила Росія Говарда, насамперед, як країна, яка на той час єдина відмовилася від прилюдної страти.

Петербург, Москва, Україна. Госпіталі, лікарні, в’язниці… Незважаючи на люб’язність Катерини ІІ, Джон залишається вірним даному слову і відзначає, що харчування, умови утримання в лікувальних закладах Росії вкрай незадовільні.

У 1789 році Говард відвідав Росію вдруге. Мета його візиту — вивчити «способи утримання солдатів та їх впливу на смертність», оскільки в Європі багато говорили про жорстоке поводження з солдатами в Російській імперії. Побувавши у військовій лікарні поблизу Очакова Говард пише: «Здається, і кам’яне серце мусить обкипати кров’ю від такого видовища».

На початку осені Джон Говард вирушає до Херсона, де спалахнула епідемія висипного тифу. По дорозі він зупиняється у багатьох селах, допомагає хворим біднякам. Згадка про те, що Говард побував і в Ковалівці є в «Историческом вестнике» за 1893 рік. Легенда, яку записав пан Черниш у Ковалівці, теж стверджує, що на острові озера Кемпа працював лікар, який допомагав хворим із навколишніх сіл.

Опікувалася ним, звичайно ж, графиня Гелена Потоцька. Непоказний, хирлявий, але надзвичайно працездатний і самовідданий чужоземець полонив серце красуні Гелени. Гордовитий польський магнат на нову забаганку дружини дивився крізь пальці: бідний, як церковна миша, філантроп аж ніяк не здавався йому небезпечним. Лише кілька днів пробув Джон Говард у Ковалівці, але залишив після себе глибокий слід в історії села.

По прибутті в Херсон Говард піклується про військовополонених, бере участь в ліквідації епідемії тифу. По кілька разів на день відвідує лікарні, тюремний замок, за власні кошти лікує хворих. При цьому сам захворів і помер. Це сталася 20 січня 1790 року. Поховали його, згідно із заповітом, на хуторі приятеля Дофіне поблизу Херсона, а на могилі встановили не пам’ятник, сонячний годинник…

Згодом, з ініціативи Олександра І та за підтримки генерал-губернатора М. Воронцова, який організував збір коштів серед мешканців Одеси та Херсона, було споруджено гранітний обеліск. На ньому — барельєф Говарда, деталі сонячного годинника та написи російською мовою і латинню: «Говард. Упокоївся 20-го січня на 65 році від народження. Alios salvos fecit (Робив інших здоровими). Vixit propter alios (Жив для інших)».

Та тіла Джона Говарда у могилі вже не було...

Хто б ти не був, ти на могилі друга…

Звістка про трагічну смерть «лікаря для бідних» дійшла і до Ковалівки. За переказами, на місці, де Гелена дізналася про смерть коханого, спорудили хрест, виготовлений зі столітнього дуба. Екзальтована графиня на цьому не зупинилася. Їй забажалося оплакати тіло Говарда. Вінцент вже звик задовольняти будь-які примхи дружини, тож послав надвірних козаків викрасти тіло Джона Говарда для перезахоронення у Ковалівці. Щедро заплатив при цьому золотом, і козаки вирушили в Херсон. Потай викопали тіло і повернулися до Вінцента Потоцького. Темної ночі труну переправили на острів, де вже була підготовлена могила.

Оскільки все робилося таємно, то це породило безліч легенд. За однією з них, на Кемпі покоїться тіло відомого скрипаля, який прибув у графський маєток з Італії, важко захворів і помер. Похований він разом з унікальною скрипкою. Дехто каже, що у горобину ніч у хащах парку навіть лунає тужлива мелодія. Інші переповідають, що в глибині острова опівночі загоряються свічі, блукають білі силуети, чується тихе зітхання. Ковалівці обминають не те що острів чи став, а й парк як непевне місце.

Так чи інакше, а Гелена дуже побивалася за Говардом. Під Херсоном напівпустеля, війни, розбій, страшні хвороби. Невдячні херсонці могли б розорити могилу чужоземця — так міркувала графиня. Тільки під кронами дубів на улюбленому острові Гелени його душа знайде спокій. Говард зневажав багатство, розкіш. На його тілі був лише маленький хрестик.

Свою розповідь про перезахоронення Джона Говарда пан Анатолій ілюструє документами. Так, у Довідковому енциклопедичному словнику К.Крайля (6-й том, Санкт-Петербург, 1847 р.) зазначено: «Тут (у Ковалівці), поміж багатьма прекрасними пам’ятниками, привертає увагу пам’ятник, встановлений графинею Потоцькою в честь видатного філантропа Говарда, прах якого вона веліла перенести сюди з Херсона». І.Кульжицький, учитель із Ніжина, в статті «Могила Говарда» (журнал «Москвитянин», №5, 1852 р.) теж твердить: «…труни з прахом Говарда немає в херсонській могилі. Він викрадений і похоронений в іншому місці». Далі дослідник доводить, що саме з наказу «сентиментальної філантропки» Гелени Потоцької тіло Говарда перевезено у Ковалівку. «Москвитянин» вирішив перевірити інформацію І.Кульжицького і звернувся до графа Болеслава Потоцького (на той час Ковалівка належала йому). На запит редакції Болеслав Потоцький описує пам’ятник із написом: «Тут спочиває Джон Говард. О ти, який живе в своє задоволення, наділений владою і багатством, подумай про тих, хто животіє в хворобах, нужді, темноті в’язниць…». Звичайно, будь-яких архівних матеріалів про перезахоронення не збереглося. Та їх і не могло бути!

Пам’ятник із пеліканом

У день смерті Джона Говарда графиня щедро роздавала милостиню. Для неї він був святим, який і справді сотворив диво у її серці. Тож до маєтку йшли нужденні й хворі з надією на допомогу, і відмови не було нікому.

Кожна людина, кажуть, чимось схожа на якусь тварину. Відомий філантроп асоціювався в її уяві із залітним екзотичним птахом. Лише кілька днів жив у їхньому маєтку, а вже його душа на небесах. Може, вона переселилася у рожевого пелікана, який вільно плаває поблизу острова? Тож наказала спорудити пам’ятник із зображенням пелікана.

Болеслав Потоцький твердить, що на лицьовій стороні могильної плити зображений пелікан і барельєф Говарда.

У 1980 році пан Черниш записав розповідь садівника парку Марії Потоцької — Федора Сердюка (1890 року народження). За його словами, пам’ятник був дуже гарний, на цегляній основі, обкладений чотирма відшліфованими плитами сірого кольору. На одній із сторін викарбуване зображення птаха. З берега легко читався напис латинським шрифтом. Переклала його місцева вчителька Регіна Францівна: «Хто б ти не був, ти біля могили друга…»

Під час громадянської війни могилу намагалися пограбувати. Зі східної сторони було зроблено підкоп, але міцна кладка не дозволила грабіжникам проникнути у склеп.

Не забув пам’ятник й інший житель Ковалівки — Петро Царенко: «Вінчав його хрест із чорного мармуру висотою десь із метр». За його ж свідченнями, могилу зруйнували під час голодомору 1933 року. Коштовностей не знайшли, тож забрали мідну домовину. А кістки порозкидали по острову. Могила довго стояла розритою, важкі плити опинилися в намулі поблизу острова.

Ведучи мову про перезахоронення Джона Говарда, пан Черниш розповідає ще одну версію. Кандидат медичних наук М.Ревенюк у статті «Зберегти народну святиню» повідомляє, що у 1944 році фашистські окупанти, відступаючи, підірвали наземну частину пам’ятника Джона Говарда у Херсоні. А в травні 1950 року під час проведення робіт у кам’яному кар’єрі склеп філантропа був зруйнований бульдозером. Місцеві жителі і робітники бачили кістки, але черепа не було.

Як повідомив у 1852 році своїх читачів В.Негрикул у журналі «Москвитянин», поряд із могилою Джона Говарда був похований іноземець Ле Руа, який закінчив своє життя самогубством на хуторі Дофіне (тепер Чорнобаї, Білозерського району, Херсонської області). Про перезахоронення Джона Говарда пише й Афанасьєв-Чубинський у праці «Поїздка на південь Росії»(1863 р.)

Отже, Анатолій Черниш розгадав загадку острова Кемпа. А правління Херсонської обласної організації охорони пам’ятників на його запит підтвердило, що факт перезахоронення Джона Говарда може мати місце.

Знайдений череп

На острів Кемпа можна дістатися тільки вплав. У глибині острова серед буйної зелені стоїть пам’ятник, який має свою історію…

Закінчивши багаторічну пошукову роботу, пан Черниш звернувся у 1995 році до директора Немирівського цукрового заводу з проханням встановити на острові пам’ятний знак. За проектом інженера О.Сокольвака на Кемпі робітниками цукрового заводу був встановлений пам’ятник. На ньому напис: «Тут похований англійський філантроп і лікар Джон Говард. Хто б ти не був, ти біля могили свого друга».

Кілька разів робив Анатолій Йосипович спроби підняти плити з могили Джона Говарда, які зараз знаходяться на дні озера. Місцезнаходження їх відоме. Товща води в 3—4 метри та 0,7 м намулу охороняють їх спокій. Одного ентузіазму для їх підняття мало.

На завершення екскурсії ще одна історія, почута від пана Анатолія.

Дванадцятирічним хлопчиком пан Анатолій із ровесниками ловив у намулі Кемпи раків. І знайшли вони тоді потемнілий від часу череп без нижньої щелепи. Ликера Костина, мати одного із шибайголів, побачила знахідку і заборонила бавитися людськими кістками. Череп було конфісковано у хлопчаків і захоронено на сільському кладовищі. З часом жінка забула місце захоронення. Тож, можливо, рештки праху англійського філантропа покояться на кладовищі села Ковалівка, а могильні плити чекають на дні озера Кемпа на кращі часи...