Головне життєве завдання людини — дати життя самій собі, стати тим, ким вона є потенційно.
Еріх Фромм
Формальним приводом для чергового повернення до теми геніальності стало запровадження незалежного тестування при вступі до вузів. Але, залишивши поза увагою силу впливу тестів на пухлину нашої освіти — корупцію, знервованість майбутньої вступної кампанії і пророковану плутанину із заповненням самих тестів, спробуймо задуматися над більш глибокою і більш прихованою проблемою.
Хоча для багатьох людей здобуття університетського диплома давно вже асоціюється з наданням блиску своїй власній упаковці та підвищенням привабливості щодо себе як товару, мимоволі сучасне суспільство дедалі більше стає на шлях створення людей-машин. Глобалізація вимагає гвинтиків із різною різзю, що підходять для певних функцій. Гвинтиків, які відкидають духовність, та й узагалі прагнення особистості до самоактуалізації. За всіх удаваних переваг тестові підходи є ще більшим дрейфом сучасної людини до схематичної освіти. Щоб зрозуміти небезпеку вузьких стандартів і створення в суспільстві примусової системи відмови від виразності, та й від виклику в принципі, слід звернутися до видатних історичних особистостей, котрі залишили нащадкам не лише продукти своєї діяльності, а й певні рецепти вирощування продуктивних якостей.
Геній — це виклик
Виклик, в основі якого незалежне мислення. Досвід видатних історичних особистостей уперто свідчить про наявність багатьох спільних рис. Ключовим серед них є незалежне мислення, життя поза жорсткими рамками, створеними і нав’язуваними суспільством.
Кожен із колоритних персонажів історії психологічно був готовий до переходу власного Рубікону. Але, щоб перейти Рубікон, у більшості випадків його ще потрібно вигадати, створити. А отже, — мислити панорамно, суперечливо і парадоксально. Майже невідомий скульптор несподівано створює образ людини зі зламаним носом, показавши «життєвий сюжет» на тлі звичного поклоніння легко-естетичним формам. Примусивши привернути до себе увагу, він уже не випускає аудиторію з полону: скандальний монумент Бальзака, відтворена руйнація світу Данте, — і от він уже новий метр сучасної скульптури. Напівбожевільний художник, який придумав дивні милиці й пливучий годинник, малює хлопчика, котрий поїдає пацюка. І домагається такого ж ефекту сприйняття. Конфліктуючий із суспільством філософ-одинак відверто повстає проти придуманої людьми моралі, зараховує до пороків, «більших за гріх», обивательщину, волю до влади підносить майже єдиною чеснотою. Без побоювання пророкує, що є для суспільства динамітом, і справді підриває реальність. Реальний винахідник динаміту теж відзначився, організувавши премію власного імені. Інший учений-практик цинічно широко розчинив двері спальні, представивши суспільству геть інше уявлення про причини неврозів, гостре й пуританське сприйняття свого часу, котре вивертає навиворіт. Чи варто дивуватися, що він ввійшов у світ патріархом нового вчення. Його учень, який покинув учителя, щоб дати собі життя, розширив погляди вчителя до містично-релігійного уявлення. Поєднання набутої субстанції з наукою дало нащадкам знамениті архетипи. Бунтівна жінка-медіум свідомо виступила проти церкви, а потім об’єднала східну та західні релігії в резонансній «Таємній доктрині». Інша відважна жінка, борючись зі злиденним існуванням і безвихіддю, кинулася в жорсткі обійми радіоактивності, вийшовши першою представницею прекрасної статі — двічі лауреатом Нобелівської премії. Цей список майже нескінченний, але в ньому є один спільний штрих — рух не за стандартною схемою.
Звідки походять збурювачі спокою? Справді, рецептів геніальності немає. Бо не можна, наприклад, запрограмувати ранню смерть матерів у Бетховена, Ніцше, Марії Склодовської-Кюрі, Олени Блаватської, Коко Шанель, що створило прецедент глибокої ранньої фрустрації і сформувало сприйнятливу психіку. Неможливо передбачити «незаконнонародженість» Леонардо, соціальне відторгнення Наполеона, Жанни д’Арк, Марка Шагала, Джека Лондона, що підштовхнуло до активних пошуків нових форм самовираження. Не кожному пощастило, як Александру Македонському чи Моцарту, яким батьки вручили доленосні нитки великих ідей. Та все ж для всіх і кожного є свій шанс і свій шлях. Але якщо неосвічений, схильний до неврастенії хлопчик із бідного робітничого кварталу Сан-Франциско довів, що впертістю можна вирости до одного із найбільш читаних у світі письменників, то хіба це не доказ того, що воля здатна породити гідну заміну натхненню?!
Контури будь-якого піднесення будуються на трьох непорушних засадах: наявності нової ідеї, володінні залізною волею й умінні придумувати витончені способи утвердження ідеї, чи, краще сказати, технології впровадження свого нового в колективну свідомість. Останнє — саме те, що формує генія в очах іншого світу.
Знання чи формальна освіта
Батьки рано дезорієнтованих дітей із передач типу «Найрозумніший» усвідомлять свою фатальну помилку, коли в міру дорослішання зрозуміють, що гігантський обсяг поглинених їхніми дітьми неструктурованих фактів і незв’язаних знань із різних галузей абсолютно незастосовний. Бо замість вимуруваного будинку нагадує стоси цеглин, не зв’язаних цементом. Розрізнені, примусово набуті знання не лише не розвивають здатності до синтезу, а й вбивають генетичну схильність до нього. У реальному житті стихійна захопленість трієчника в житті виявляється значно вагомішою від роз’єднаних устремлінь відмінника. Зосередженість на одному може виплодити на світ ідею, тоді як бажання засвоїти все веде тільки до розсіяності зусиль. Адже зовсім не випадково Білл Гейтс, син заможних юристів, свідомо відмовився від престижного Гарвардського університету, а Джек Лондон, не задумуючись, полишив навчання в університеті, коли за три місяці пройшов річний курс. Неймовірного прозріння досягали ті, хто свідомо прагнув підкорити одну галузь знань. Важкі злидні, невигубне прагнення досягти в житті більшого, висловитися колоритніше спонукали до активних дій. Ньютон, Ломоносов, Сорос, Марія Склодовська-Кюрі, Брюс Лі розпочали їх у навчальних закладах. Однак самі формували напрями зусиль, звужуючи їх до одного ключового вектора. І Сорбонна Марії Склодовської-Кюрі, і Лондонська школа економіки Сороса є результатом виношених зусиль і тривалих роздумів про самореалізацію. Та аж ніяк не наслідком попередньо поглиненої божевільної кількості розрізнених фактів.
Найбільш дійовим шляхом до ідеї і до її реалізації за всіх часів залишалася зосереджена самоосвіта. Професори прийняли Ніцше до моменту закінчення ним університету за рівного, відмовившись екзаменувати, але не через сумлінне поглинання запропонованих лекцій, а внаслідок ширшого діапазону пошуку. Полотнами, скульптурами і створенням вигадливих пристроїв Леонардо все життя доводив, що його незнання латини (а отже, формальна приналежність до неуків) не є критерієм неосвіченості.
Коли молода людина не скута лещатами догм, у неї з’являється змога грунтовно огледітися і спокійно зорієнтуватися. Вкрай рідко в цьому замішана школа, як, наприклад, у житті Миколи Реріха знаменитий своєю свободою ліцей Карла Мея. Буває, що первинне зерно для майбутньої ідеї у вигляді виховання-освіти закладається батьками. Невгасиме бажання писати і філософськи осмислювати події у Жана Поля Сартра сформував дід. Багатий старик Нобель найняв для трьох своїх синів найкращих російських педагогів, а потім мудро відправив подорожувати по Європі — придивитися і вловити щось нове і важливе. Цезар і Александр Македонський, Реріх і Фромм, Ейнштейн і Марія Склодовська-Кюрі, Цвейг і Юнг, Вагнер і Ленін дістали зерна своїх ідей від сильного оточення, але розвинули їх шляхом самостійного зосередженого навчання, під час якого навіть такі видатні учителі, як Аристотель і Фрейд, не сміли нав’язувати учням якісь стандарти, рамки та форми.
Бажання підігнати особистість під логотип може породити зручну й комфортну для цивілізації невиразну людину: сірого менеджера з гумовою усмішкою, примітивного інженера зі знанням своєї маленької комірки, схематичного викладача, котрий говорить блоками політика середньої руки... Видатні якості особистості не вирощуються в пробірці. І не перевіряються тестами...