«Дон Сезар де Базан», «Скажений автобус», «Гангстери в океані», «Ідеальна пара», «Пристрасті за Анжелікою», «Поїзд до Брукліна», «Рекет», «Російський транзит» — це лише дещиця фільмів, у яких зіграла популярна акторка Ганна Самохіна, чиєю візитною карткою досі залишаються головні ролі в картинах «В’язень замку Іф» та «Злодії в законі». Тендітна красуня з величезними очима і рудуватим волоссям, яка народилася в промисловому районі Череповця. Сьогодні разом з чоловіком-бізнесменом — власниця двох популярних ресторанів у Санкт-Петербурзі, що не заважає їй продовжувати зніматися в кіно.
— Ганно, на вашому рахунку вже понад тридцять ролей у кіно, а чи пам’ятаєте ви свій перший фільм?
— Перше зазвичай не забувається, тим більше що це був не епізод, а головна роль у картині «В’язень замку Іф», де моїм партнером був Віктор Авілов. Після прем’єри 1988 року пішли численні пропозиції, і перші п’ять років виходило по два-три фільми з моєю участю.
— Що ж було до кіно?
— Після восьмого класу залишила школу і вступила до Ярославського театрального училища, шістнадцятирічною вийшла заміж за випускника того ж училища Олександра Самохіна, разом працювали в Театрі юного глядача в Ростові-на-Дону, потім народилася донька Саша. Думала навіть кинути театр і повністю присвятити себе сім’ї, вихованню дитини, але саме тоді мене знайшов асистент режисера з Одеської кіностудії, що шукав акторку на роль Мерседес…
— У яких режисерів вам найбільше подобається зніматися?
— У молодих. Молодість і азарт завжди багато важать у роботі над картиною. Дуже сподобалося працювати у Віталія Москаленка у фільмі «Китайський сервіз», де знімалися Олег Янковський, Сергій Безруков, інші чудові актори. Цікаво працювалося у фільмі «Вовчиця» в Леоніда Кулагіна, попри те, що картина пройшла якось непомітно. Страшенно люблю працювати із Сергієм Петровичем Никоненком. Він сам актор і тому дуже любить артистів, які знімаються у нього, розуміє всі наші труднощі й проблеми під час зйомок. Запам’яталися дві великі роботи у Яна Фріда «Тартюф» та «Дон Сезар де Базан». Цей режисер, як то кажуть «біла кістка» у повному розумінні цього слова, інтелігент старої хвилі, яких тепер залишається дедалі менше. Сподобалася робота в серіалі «Вулиці розбитих ліхтарів», у якому, напевно, тільки ледачий не знявся. На майданчику «Ментів» усе робиться професійно, весело й у швидкому темпі. А серія називалася, якщо пам’ятаєте, «Дама з собакою», і цією дамою була я.
— З ким із партнерів працювати було найважче?
— Таких немає, напевно тому, що я комунікабельна людина і не люблю скандалів. У мене не було ніяких конфліктних ситуацій на жодному знімальному майданчику.
— Якої ролі ви ще не зіграли?
— Я ще стільки не зіграла, що говорити про щось конкретно просто безглуздо.
— А мрія є?
— З дитинства мріяла стати акторкою, а акторами стають для того, щоб грати все. Можна говорити лише про те, чого вже не вдасться зіграти. Наприклад, Джульєтту я якось випустила, Офелія пролетіла повз мене, та й Попелюшку, напевно, зіграти не вдасться. А решта… Взагалі мене захоплюють різні історичні особистості, їх грати завжди цікаво й відповідально. Якщо будуть пропозиції на ролі такого плану, із задоволенням погоджуся.
— Ви починали з театру. Що більше подобається — кіно чи театр?
— Звісно ж, кіно, яке полюбила за те, що це швидко, досить весело і не втомлює. Люди не встигають набриднути одне одному: зійшлися, зробили кіно — і залишилися друзями.
— Що нового зіграли в кіно та театрі?
— Знялася в третьому блоці серіалу «Бандитський Петербург», де у мене головна жіноча роль. Перед цим був серіал «Чорний ворон», де зіграла чаклунку Аду. Працюю над роллю маркізи де Мертей у виставі за романом Шодерло де Лакло «Небезпечні зв’язки». Це російсько-французька постановка, що передбачає гастролі по всій країні.
— На що витрачаєте вільний від творчості час?
— У нас із чоловіком два ресторани. Це другий фах, який мені дуже подобається. Крім того, займаюся всілякими громадськими справами в Санкт-Петербурзі.
— Спробувати себе в ролі режисера, сценариста не хотілося б?
— Ні, не хочу, треба займатися тим, що любиш, а такі заняття в мене є. Що таке знімати кіно, знаю занадто добре. Вважаю, що режисура — чоловіча професія, адже треба мати незвичайну витримку, і я просто схиляюся перед жінками-режисерами, у яких вистачає на це сил.
— Колеги по кіно у ваші ресторани зазирають?
— Заходить Кирило Лавров, був Володимир Меньшов. Коли приїжджав на гастролі «Ленком», обідав у повному складі. Роман Віктюк любить бувати, приїжджаючи зі спектаклем чи просто у справах. Приходив Моріс Бежар, та всіх і не згадаєш, тим більше що я не сиджу там постійно.
— Як ви оцінюєте свою кухню?
— Я контролюю кухню повністю, щоправда, лише в ті дні, коли там буваю, знаю напам’ять смак усіх наших страв. Ми суворо дотримуємося рецептів імператорського двору, відхилення від них може коштувати кухарям звільнення. Система досить жорстка, але лише так можливо утримати щось у руках. Обід у нас недешевий, але він того вартий, і кажуть, що в Пітері це найкраща кухня.
— Як виникла ідея відкрити ресторан?
— Думка про ресторан зародилася в мене років у двадцять п’ять, під час зйомок фільму «Злодії в законі». Ми часто заходили в ресторанчик «Гурман» у Ялті. Там було настільки смачно і затишно, що саме тоді й виникла така думка. Хотілося, щоб люди в моєму ресторані могли не лише смачно попоїсти, а й відпочити. Щоб щовечора були гості, щоб було весело, звучала гарна музика. Цю ідею вдалося реалізувати з другим чоловіком, Дмитром, фізиком за освітою. У нього було невеличке кооперативне кафе, в якому за велінням долі вісім років тому відбувалася презентація фільму з моєю участю. Познайомилися, почався бурхливий роман, а невдовзі на базі цього кафе у флігелі Воронцовського палацу і виник ресторан «Граф Суворов» із «екзотичними» стравами: ведмедина, оленина, перепели під стародавніми російськими соусами. Перші чотири роки ми звідти практично не відлучалися, а зараз склався надійний колектив, що дозволило нам не лише спокійно від’їжджати на відпочинок, а мені — на зйомки, а й відкрити другий ресторан — «Поручик Ржевський».
— Ви знімаєтеся в кіно, граєте в театрі, займаєтеся ресторанним бізнесом. А як підтримуєте молодість і вроду?
— Секрет простий — більше відпочивати і не нервуватися за жодних обставин. Особливих дієт не дотримуюся, зате дотримуюсь поміркованості в їжі і багато п’ю простої води. Ще дуже люблю пиво, каву і капустяний салат. Коли є настрій, роблю маски для обличчя, до складу яких входять мед, оливкова олія і все молочне. Займаюся тенісом і бігом. Намагаюся не відставати від моди. Люблю все, що на цей час модне, крім речей, які мені не пасують. Нічого не купую за кордоном, віддаю перевагу нашим модельєрам, наприклад Вікторії Андріановій, у неї практичні й водночас елегантні речі.
— Ваша дочка Олександра продовжить акторську династію?
— Вже продовжила. Саші двадцять років, вона навчається в Санкт-Петербурзі в Академії театральних мистецтв. І що особливо тішить — ні внутрішньо, ні емоційно на мене не схожа. У неї свій дар, і педагоги її хвалять.
— Якби у вас був вибір майбутньої роботи в кіно, роль якого жанру запропонували б собі?
— Це має бути щось досить веселе і життєрадісне…