ФІЗІОЛОГІЧНОМУ БУНТУ ПОТРІБНО ЗАПОБІГАТИ, А НЕ ПРИДУШУВАТИ ЙОГО

Останніми роками багато розвинених країн — особливо США і Японія —потрясають хвилі так званих «офісних злочинів». Поважні, добропорядні службовці невідомо з якого дива починають трощити все навколо, нападають на колег зі зброєю або скоюють самогубство прямо на робочому місці. Розслідування цих справ, як правило, заходить у глухий кут: для такої поведінки начебто не було жодних причин. Проте у медиків і вчених є своя версія «офісних злочинів». Цілком можливо, вони — один із проявів «фізіологічного бунту». Якщо людині день у день доводиться по 8—10 годин виконувати нелюбиму роботу, мимоволі накопичуються втома, роздратування, стрес. Часом достатньо незначної дрібниці, аби вибухнути. І тоді — чекай лиха...

На думку закордонних фахівців, від «синдрому фізіологічного бунту» потерпає сьогодні мало не кожен десятий. А українські вчені вважають, що цьому небезпечному явищу цілком можна запобігти.

Липових медалістів викрив нульовий рейтинг

Щоб з’ясувати, чи не «бунтує» мій організм, співробітники лабораторії фізіологічної кібернетики та психофізіології Київського національного університету імені Т.Шевченка протестували мене з допомогою аномалоскопа. Цей апарат з високою точністю оцінює гостроту зору, чутливість до світла, час адаптації до світла й темноти. Дослідивши чутливість зорового аналізатора, можна визначити й основні властивості нервової системи обстежуваного. А отже, підказати найбільш придатний для нього вид діяльності й оптимальний робочий ритм.

Методика визначення особливостей нервової системи за зором — класична, але не єдина. Співробітники лабораторії фізіологічної кібернетики та психофізіології під керівництвом доктора біологічних наук професора Юрія Горго розробили цілу низку тестів, здатних визначити всі основні психофізіологічні характеристики людини: властивості її нервової системи й головного мозку, розумові здібності, фізіологічні можливості тощо.

— Дослідження психофізіологічних можливостей людського організму ми розпочали ще 1989 року, — розповідає кандидат фізико-математичних наук старший науковий співробітник лабораторії Наталя Філімонова. — Провели величезну теоретичну роботу, потім кілька практикумів. До досліджень активно залучали і студентів: ми вивчали залежність між їхніми фізіологічними властивостями й успішністю. 1990 року провели експеримент: з-поміж абітурієнтів відібрали групу з хлопців та дівчат, котрі закінчили школу із золотими медалями, і протестували їх за 14 основними параметрами: пам’ять, інтелект, швидкість реакції і т.д. Ані я, ані інші екзаменатори не мали про цих молодих людей жодної попередньої інформації, ми навіть бачили їх лише зі спини — така була умова експерименту. Отже, отримані дані були абсолютно об’єктивними. І ось, аналізуючи результати тестування, можна було точно визначити, за що кожен одержав свою медаль — за високий інтелект, старанність, пам’ять. Але траплялися й «парадокси»: усі результати — ледь перевищують нуль, а в людини золота медаль! Протестували повторно — можливо, абітурієнт просто перехвилювався? — ні, показники такі самі. Що ж, виявляється, медаліст липовий. З тих, хто виявив кращі результати, ми сформували елітну групу, за якою потім спостерігали протягом усього навчання в університеті. Раз на півроку проводили тестування. Ані студенти, ані викладачі не знали про експеримент — ми не хотіли якимось чином впливати на студентів. У такий спосіб ми сформували ще одну елітну групу 1993 року. На підставі тривалих спостережень за цими групами студентів ми зробили цілу низку об’єктивних висновків. Кожен з 14 параметрів, за якими ми здійснювали тестування, мав свою шкалу оцінювання в балах (від 0 до 20). Підсумовуючи результати, можна було говорити про загальний психофізіологічний рейтинг. Протягом років цей рейтинг практично не змінювався. Невелика різниця в результатах простежувалася лише під час першого й другого тестування. Можливо, це спричинила незвична обстановка, необхідність адаптації до студентського життя. Після першого року навчання показники залишалися стабільними. Це доводить, що фізіологічні можливості організму вроджені і практично не тренуються. Вони можуть лише трохи коливатися при зміні функціональних станів людини — якщо вона хвора, втомилася, роздратована. Експеримент показав і різницю між просто старанними студентами-відмінниками й по-справжньому талановитими людьми. Рейтинг у перших і других міг бути однаковим, але розподіл балів різко різнився. Перші, як правило, мали рівні показники за всіма параметрами — вищі за середні, але не максимальні. А ось у талановитих десь може бути максимум — причому найчастіше абсолютний! — а десь і нулі. Ставлення до талантів має бути обережнішим: адже невмілий або неуважний викладач може не помітити видатних здібностей, а побачити лише слабкі сторони. Багато випускників елітних груп нині успішно працюють в Україні та за кордоном, одержують престижні премії, гранти на власні дослідження. Я можу пояснити це просто: їхні природні дані точно збіглися з обраною професією. А отже, вони просто запрограмовані на успіх.

За перших ознак «бунту» подумайте про... крутий поворот

Обов’язкове тестування й постійний психофізіологічний контроль проходять у нас представники лише кількох професій — льотчики, моряки, пожежні й т.п. Вважається, що для професії бухгалтера чи, приміром, продавця, не потрібно володіти якимись особливими даними. Однак учені встановили, що кожен фах потребує певного набору фізіологічних властивостей. Скажімо, для біолога критичними (необхідними) параметрами є короткочасна пам’ять і посидючість, для фізика й математика — інтелект, снайпера — точність реакції на об’єкт, що рухається. І якщо ці якості розвинені недостатньо чи й геть відсутні — в обраній професії вам доведеться скрутно. Скільки не витрачай часу й сил, природу не обдуриш. І невдовзі неминуче настає розчарування: «Я так стараюся, а нічого не виходить!» На цьому грунті часто розвивається комплекс неповноцінності, депресія або агресія стосовно щасливіших колег. Ось вам і весь механізм «фізіологічного бунту».

Щоб запобігти цьому явищу, більшість великих компаній у всьому світі проводять тестування при прийомі на роботу. Проте, на думку українських учених, поширені за кордоном тести недосконалі. Вони базуються на вченні З.Фрейда і враховують швидше психологічні особливості пошукачів, їхню мотивацію для отримання роботи, а не фізіологічні дані.

Співробітники лабораторії психофізіології КНУ розробили принципово іншу методику оцінки фізіологічних можливостей людини. За основу вони взяли об’єктивні закони фізіології, відкриті й обгрунтовані знаменитим натуралістом Іваном Павловим. Натренуватися, щоб отримати вищий результат, за таким тестуванням неможливо. Я відчула це на собі. На екрані комп’ютера з приголомшливою швидкістю виникали різноманітні геометричні фігури, і кожній відповідала певна кнопка на клавіатурі, на яку потрібно натиснути якнайшвидше. Чим більше влучень, тим вища у випробуваного функціональна рухливість нервових процесів. Це означає, що в людини досить розвинені обидві півкулі головного мозку й вона швидко орієнтується в нових умовах.

— Саме рухливість нервових процесів — критичний параметр у професії журналіста. Друга необхідна якість — пам’ять. Якщо обидва ці параметри від природи не досить високі — людині буде важко. Ми переконалися в цьому на практиці, тестуючи студентів факультету журналістики, — розповідає Наталія Филимонова. — Звичайно, чим нижчі ці два параметри, тим гірша успішність з профілюючого предмета. Розмовляючи з такими студентами, я переконалася, що вони почуваються дискомфортно. Одна дівчина на мої обережні розпитування відреагувала дуже бурхливо — вона заплакала: «Нічого не виходить, а я ж витрачаю стільки сил і часу!» Молоді люди ще тільки вчаться, а ситуація вже близька до стресової. Тим часом у кожного є свої сильні параметри, які могли б розкритися в інших професіях.

На думку вчених, природні можливості кожної людини варто було б виявляти ще в ранньому дитинстві. Перше тестування доцільно було б проводити у віці шести років, перед школою. Звичайно батьки намагаються визначити здібності своїх чад суто інтуїтивно, «методом тику» — віддаючи їх у 3—4 різні гуртки або секції. І це не завжди йде на користь: відчувши, що в чомусь поступається одноліткам, дитина може втратити впевненість у своїх силах. Тому насамперед слід виявити її сильні параметри і з дитинства навантажувати і розвивати саме їх. Займаючись тим, що вдається, дитина виросте впевненою людиною і, швидше за все, не помилиться у виборі професії. Проте тестування не зашкодить у будь-якому віці. Фізіологи попереджають: якщо робота постійно викликає у вас стрес і втому, якщо вам незатишно й некомфортно в обраному фаху — цілком можливо, він просто не відповідає вашим природним даним. У такому разі не бійтеся зробити крутий поворот і підшукати більш придатну сферу діяльності. Інакше ви можете стати наступною жертвою «фізіологічного бунту».