UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ейджизм: комплекс неповноцінності чи стереотип?

Сайти «Шукаємо працівників» наповнені запитаннями, сайти «Шукаю роботу» наповнені відповідями — чи навпаки?..

Автор: Алевтина Шевченко

Сайти «Шукаємо працівників» наповнені запитаннями, сайти «Шукаю роботу» наповнені відповідями — чи навпаки? Та, схоже, не всі можуть задовольнити свої запити. Одна з нездоланних перешкод на шляху працівника та роботодавця до свого щастя — вік.

Знайомтеся: ейджизм

Цим терміном (у перекладі з англійської) позначають дискримінацію за віком, заборонену трудовим законодавством будь-якої країни. Поруч зі сексизмом — дискримінацією за статевою ознакою — вікова дискримінація є, за даними проведеного мною любительського опитування кадрових менеджерів, однією з найчастіших причин відмови в прийомі на роботу. Залишивши осторонь юридичні, економічні та навіть етичні аспекти цього явища, зосереджуся на психологічних, у яких добре знаюся.

Якщо керівник організації висуває вимогу: приймаємо працівників тільки до 35 років, це може означати, що в ньому й досі живе маленький переляканий хлопчик, для якого будь-яка старша людина — джерело приниження, страху і почуття неповноцінності. Такий його життєвий досвід. Презирство і недовіра до старшого за віком — це ненависть до самого себе, адже старості можуть уникнути тільки найбезталанніші з нас...

Йдеться не про добродійність роботодавців на користь старшого покоління. Мова йде про розумний, а не емоційний підхід. Часто люди, які здаються дуже солідними і діловими, є такими лише на рівні костюма. Несподіваною була реакція солідного тата розпещеної учениці початкової школи на розповідь про дику витівку дівчинки на уроці. «Йес! — тріумфально вимовив тато. — Хоч вона їх зробила!». Ненависть проти різних наставників, яку він упродовж років вгамовував, може вилитися й у неможливість ділового співробітництва з тими, хто хоч чимось на них схожий. Це навіть не упередженість. Це страх згадати роль маленької неуспішної людини. Комусь некомфортно командувати старшою від себе людиною, а це теж обмеження та забобони, які позначають особистісні проблеми начальників різного рівня та відсутність горезвісних лідерських якостей.

Не останню роль у формуванні дискримінуючого ставлення зіграла політика держави в 90-ті роки, яка продемонструвала не тільки матеріальну, а й морально-ідеологічну зневагу до достоїнств старшого покоління. Чого варта лишень принизлива пенсія-подачка, на яку й собаку неможливо утримувати. Обман із пенсійними пільгами, які гарантувала держава, заради яких ризикували здоров’ям, заробляючи «шкідливий стаж», грабіж з вкладами. Нині повертають не по тисячі гривень — повертають час­тину віри в державу, самоповагу людей похилого віку. Скільки прекрасних працівників пішли тоді скривдженими через скорочення! Згодом, щоправда, деякі дякували долі, зробивши кар’єру та гроші в недержавних структурах, розгорнувши бізнес чи вдало залучившись до нових проектів.

Спроби підвести під свої дитячі страхи і комплекси якусь теоретичну базу не витримують жодної критики. Ну який зрілий керівник заперечуватиме проти ідеї, що розумніше порівнювати кваліфікацію кандидатів різного віку, ніж відсіювати «не той» вік на рівні програми комп’ютера кадрового менеджера? А недоліки в роботі та характері може мати людина будь-якого року народження. Будь-який навчений «потом і кров’ю» працівник може піти: хто на пенсію, хто в кращу фірму, до конкурентів. Невже інше краще? Якщо колектив не спроможний інтегрувати досвід і особливості різних поколінь, то які серйозні завдання він може вирішувати?

Друга половина

Є професії лише другої половини життя, пов’язані, наприклад, із передаванням накопиченого досвіду — консалтинг, коучинг, тренерство. Рідко хто з нас піде до молоденького психотерапевта. Тільки круглі блондинки (це я заздрю!) пускають у сімейний дім юних гувернанток і домоправительок. Як з’ясувалося, не довіряють надто молодим чиновникам високого рангу, що призводить навіть до перевиборів їхнього шефа. Багатьох дратують надто молоді, не відзначені інтелектом, але відзначені сімейною подібністю обличчя в парламенті...

На низькооплачувану роботу в держбюджетних установах, далеко не з ідейних міркувань, а через сувору необхідність, погоджуються витиснуті ейджизмом із більш високооплачуваних
місць пенсіонери — як прибавка до пенсії зарплата бюджетника ще може вважатися грошима. Під час екскурсії на знаменитий київський завод звернула увагу, що там зовсім немає молоді. Причина? Необхідні висока кваліфікація та унікальний досвід. У працівників старшого покоління є багато привабливих якостей: співчуття, комунікабельність, відповідальність. Поставте в магазині молодого і старшого за віком продавця та простежте, до кого звертатимуться частіше. За інших рівних умов, частіше звертаються до другого, особливо жінки, а вони становлять переважний відсоток від загальної кількості покупців.

Старість — це краща перспектива для кожного з нас, про альтернативу навіть думати не хочеться. Культ молодості, що породжує страхи, має поступитися місцем осмисленому і людяному ставленню до осені життя. Адже у природи немає поганої погоди.

Мотлох чи антикваріат?

Дискримінуючи людину за віком, її тим самим підштовхують до відчуття вікової неповноцінності. Є й зворотне явище — коли людина запрограмувала себе на старість у певному віці. Жінка може перетворитися на тітку, махнути на себе рукою і відразу після тридцяти — працює внутрішня установка, самопрограмування. Воно обумовлене багатьма чинниками: установками батьків, традиціями суспільства, особистою генетикою та культурою. У такому ставленні до себе є приховані вигоди та переваги. Дозволяючи собі стати старим, хворим, можна знизити вимоги сім’ї, соціуму до своєї особистості — що з такого взяти.

Хотілося б заперечити і психологам, які закликають тільки до поблажливості й терпіння у ставленні до старшого покоління. В певних випадках це може розбещувати, живити паразитичні настрої, заохочувати безпорадність. Моя бабуся прожила 40 років паралізованою, при цьому готувала й пригощала найсмачнішими у світі пирогами весь під’їзд, навчала прийомам масажу та гімнастики, боролася зі зморшками, реготала донезмоги, померла в 94 роки. Інший випадок: приїхала погостювати свекруха, та ще й після інсульту. Лягла на канапі й почала страждати і командувати. Послухала я її днів зо два, подивилася, як чоловік відпрошується в обідній час з роботи, щоб зварити свіжий супчик, і злякалася. Насамперед за неї. Зібрала всіх біля бабусі, щоб обговорити ситуацію: що потрібно, аби вона могла потроху підводитися і не звикати до такого ненормального лежачого життя. Вислухали всіх учасників. Після цього от уже десяток років бабуся ходить. А що їй залишається?

Розповідають про експеримент у харківській лікарні, де перед прийомом лікаря всіх пацієнтів направляли до психотерапевта. Після цього лише половина хворих зверталася до лікарів. Просто людина не знаходить значимих тем для спілкування, від неї відмахуються, хвороба та розмова про самопочуття — єдиний «законний» привід одержати необхідну частку уваги від інших.

Якщо в людини є психологічна установка, що 50 років — це старість, наприклад, вона бачить удома хворих, недієздатних батьків цього віку, то, звичайно, і діє вона відповідно до своїх переконань і отриманої інформації. Хоча й навколо повно протилежних прикладів — продуктивної, оптимістичної зрілості і творчого довголіття. Подивіться хоча б на академіка Патона чи танцюючого Чапкіса, на 100-літніх українських довгожителів, які працюють на городі! Однак запрограмована людина обмежена своїми переконаннями, а інформацію, що їм суперечить, вона не засвоює. Для неї такі приклади — лише винятки, що підтверджують правило. Вона й сама дійсно постарішає в 50, причому, можливо, буде старанно приховувати це за допомогою віагри чи пластичних операцій. Повна гідності та самоповаги, гарна старість — поки що не пріоритетне явище в нашому суспільстві.

Вундеркінди тут не ходять

Піднялася не тільки верхня, а й нижня вікова планка для бажаючих легально і небезкоштовно трудитися в рідній країні. Трудове законодавство, яке дозволяє працювати з 14—15 років, роботодавець ігнорує. Правильно, пити-курити з 12 років (дивися статистику) — це можна, а от працювати — ні-ні. Експлуатувати дітей нелегально — теж будь ласка. Тим часом усі світила педагогіки XIX століття, ідеями яких ми користуємося, пропонували не тільки трудове виховання, зокрема для еліти, а й такі «негуманні» заходи, як повне чи часткове утримання дитячих установ за рахунок самих дітей. Не тільки нецікаві та низькооплачувані роботи пропонують підліткам на Заході. На спеціальних курсах діти навчають бабусь і дідусів користуватися новими технологіями. Адже нині склалася унікальна ситуація, коли діти краще за дорослих орієнтуються в багатьох практичних питаннях. Дивовижно, що в багатих країнах чимало дітей працюють, а в бідних ледарюють.

Виховуємо споживачів? Ще скаржимося, що ігроманія процвітає. А що, у підлітка є вибір? Чим йому займатися? Посуд безплатно мити вдома йому нецікаво, так уже він влаштований. Плани на життя в нього наполео­нівські, він би гроші з задоволенням заробляв. Однак — не можна! Знаю, про що кажу — власні діти 14 і 17 років хотіли емансипуватися цього літа, довести свою дорослість. Замість цього одержали психологічну травму, пов’язану з почуттям непотрібності. І поганий настрій при сло­ві «робота». Пам’ятаєте, у «Чебу­рашці» крокодил Гена запитує дітей, які провинилися: «Вам що, робити нічого?». А ті йому: «Зовсім нічого!». От і збиткує багато хто, не бачачи реальної та соціаль­но заохочувальної альтернативи неробству. Не всі ж фанатично навчаються, однак серед тих, хто покинув навчання, є і багачі, і зірки, й відомі письменники.

Роботодавець не хоче брати на себе відповідальність за малолітнього працівника за принципом чеховської людини у футлярі: «як би чого не вийшло». У певної частини молоді таке ставлення до праці закріплюється — не надто й хотілося...

Дедалі частіше в оголошеннях вікові рамки обмежуються по обидві сторони, на кшталт 24—35 років. Це обмеженість, вибачте вже за каламбур, у головах недолугих, соціально безвідповідальних людей. Добродії роботодавці! Найстаранніші та найвідданіші працівники — ті, яких ви взяли з їхніми, так би мовити, організаційними недоліками — маленькою дитиною, судимістю, хворобою, «не тим» віком і статтю... Вони вам цей аванс відпрацюють! Я не закликаю заповнити всі кадрові прогалини матерями-одиначками і судимими, я закликаю лише дивитися передовсім на професійні якості!

Будь-які вимоги, крім кваліфікації, по-перше, суперечать законодавству, по-друге, свідчать про відсутність соціально відповідальної поведінки, стереотипи мислення і психологічні проблеми роботодавця. Хтось не в ладах із протилежною статтю, хтось нехтує власною, іншого лякають люди похилого віку. Хтось ремствує на розбещеність молоді, нічого не роблячи для того, щоб допомогти їй стати на правильний шлях, закриваючись від неї щитом наказів і розпоряджень. Нічого, він сам вас знайде — у неосвітленому місці, від нічого робити. Чи ваших дітей. Спроще­но-обмежений підхід рано чи пізно позначається на стані справ.