Є такі країни, народитися в якій означає автоматично стати її громадянином. І численні вагітні іноземки всіма правдами й неправдами намагаються пробратися в такі країни і там народити. А вже за маленьким громадянином опісля і все сімейство постарається отримати заповітне ПМП. Говорять, у США навіть бізнес такий є — надавати породіллям-нелегалкам яхти, човни чи інші плавзасоби неподалік американських берегів. Бо до самих берегів добратися важко, а зареєстроване американське суденце вже є територією США з усіма діючими в цій країні юридичними формальностями.
Втім, усі ці формальності мало цікавлять тих жительок Закарпаття, які їздять народжувати... до сусідньої Угорщини. Якщо вони не угорки за національністю, то їм не світить пільга при отриманні громадянства. Просто народити в Угорщині стало дешевше, аніж на Батьківщині, але найголовніше — безпечніше і для жінки, і для її дитини.
Чесно кажучи, проблеми ва-
гітності і пологів тривалий час мене цікавили мало. Жвавий інтерес з’явився відтоді, коли дружина повідомила, що незабаром я стану батьком. Тоді й довелося хоча б приблизно познайомитися з поняттями жіноча консультація, триместр тощо. Ясна річ, що дружині стали близькими історії про перебіг усіх вагітностей і пологів як у її знайомих, так і зовсім не знайомих жінок.
Історії ці були переважно жахаючими. Ось кілька з них, що сталися за останні роки в нашому райцентрі, називати який не стану з банальної причини «нам тут жити». Після цих трагедій начебто невисокий офіційний показник дитячої смертності в перинатальний період у Закарпатті (3,5 проміле, що значить 7 смертей на 2000 пологів) оптимізму нам уже не додавав. Бо тих випадків, про які ми довідувалися, просто не повинно було бути.
У подруги дружини при передчасних пологах (на восьмому місяці) померла дитина. Лікарі як аксіому твердили, що саме на восьмому місяці виходити дитину практично неможливо.
Жінка тендітної статури виносила чималу дитину. При пологах їй зламали два ребра, а дитину смертельно травмували — вона померла через місяць в обласній лікарні. Про можливість кесаревого розтину лікарі чомусь не подумали.
У молодої жінки дитина, задушившись пуповиною, померла під час пологів. Лікарів звинувачувати ніхто не став: у родильному відділенні немає апаратури, яка стежила б за плином пологів.
Однак не тільки з цієї причини думка про пологи в місцевій лікарні викликала у дружини жах. Про майбутні випробування задовго до пологів свідчили такі факти, як зіпсований через тимчасову відсутність реактивів аналіз крові (анемічній дружині довелося здавати кров повторно) і стояння в черзі на консультацію (маленьких лавок на всіх не вистачало). Впевненості не додавав також вивішений у жіночій консультації список необхідних речей (крапельниця, вата, бинти, шприци, кетгут, набір ліків і вітамінів), які повинна була принести із собою породілля, відгуки про харчування й температуру в приміщеннях, один лише вигляд туалетів.
При всьому цьому пологи, як нам пояснили, аж ніяк не будуть безкоштовними. За встановленою «ринковою» таксою лікарю, котрий приймає пологи, треба дати 50 доларів, якщо доведеться робити кесаревий розтин — 150. І медсестрам за будь-яку послугу доведеться сунути то п’ятірку, то шоколадку. При цьому ставлення до тебе і твоєї дитини залежатиме від настрою ескулапів і їхніх помічників, який, при зарплаті в 120—150 гривень, у них аж ніяк не веселий.
Чув, що в інших регіонах України лікарям ніхто ніколи нічого не платить. Не знаю — вірити в це чи ні, але в Закарпатті пієтет до «дохтора» склався ще за монархій, і півстоліття радянської влади його не послабили. У кого доларом і не пахне, може принести кульок яєць, мішечок картоплі чи банку варення, і лікар (хто соромлячись і відмовляючись, а хто й вимагаючи) візьме, бо їсти хочеться. Але й заплативши за таксою і переплативши втроє, бути упевненим в успішних пологах не можна — адже лікарняні умови для всіх однакові.
Тому й відкрили для себе спритні закарпатці інший шлях. У сусідній Угорщині, яка поки що не відгородилася візовим бар’єром, можна народити в європейських умовах за майже рідну ціну. Залежно від рівня лікарні (маленького містечка чи регіонального центру) таке задоволення коштуватиме від 100 до 200 доларів, але сюди ввійде все — від перебування в лікарні до маленьких подарунків дитині при виписці (розумієш, що шампуні, мило, креми подаровані парфумерними гігантами з рекламною метою, та все одно приємно).
Шляхів у такий оплачений рай багато. Головне — знайти лікаря, котрий прийме пологи. Велика проблема тут — угорська мова, яку знають далеко не всі. Однак вона не така вже страшна, адже в Угорщину виїхали десятки, якщо не сотні закарпатських лікарів. Саме до них багато хто і звертається по допомогу — за гонорар чи по дружбі вони допоможуть усе організувати, а колишні співвітчизники приймуть пологи. (Наші емігранти, котрі приймають пологи, ціни встановлюють, уміло визначаючи заможність клієнтів — від 100 до 300 доларів. За останній рік ціни, у зв’язку з напливом закарпатців, зросли.)
Можна обійтися і без наших: останні дні вагітності пожити в Угорщині у знайомих чи зняти затишну і недорогу кімнату, дочекатися схваток і викликати «швидку» — угорці нададуть ургентну допомогу, що обійдеться дешевше.
Та надійніше стати на облік до лікаря, котрий одночасно практикує й у лікарні, і вдома. Адреси таких лікарів передаються від однієї породіллі до іншої. Такий спосіб обрали й ми. По ходу вагітності дружина паралельно стояла на двох обліках — на Батьківщині (про всяк випадок) і в угорського лікаря, котрий сполучає роботу в лікарні з приватною практикою. Для цього довелося п’ять разів проїхатися в місто Ньїредьгаза, центр сусіднього із Закарпаттям регіону.
Кожний візит обходився в 10 доларів, але він був того вартий. Огляди проводилися вдома, у приватному кабінеті, де в лікаря є все необхідне, у тому числі апарат УЗД. Стан здоров’я дружини та розвиток плоду лікар фіксував і заносив у картотеку (у його картотеці було чимало карток закарпаток), а в останній візит, тижнів за два до пологів, вирахував день можливого народження дитини (прогноз цей повністю збігся, випадково чи ні — сказати не беруся). Тож появу дитини в листопаді ми чекали впевнено.
Чемне обходження, одноразові рукавички і неможливість застудитися під час огляду теж входили в ціну візиту. Потім була лікарня із теплими кімнатами, чистою білизною, щоденною зміною сорочки, душем із гарячою водою в кожній палаті, нормальною їжею і повною відсутністю грубості чи хамства. Самі пологи проходили безболісно (певне, угорці не вважають, що жінка повинна «у муках народжувати дітей», і застосовують ефективні знеболюючі засоби), під час пологів спеціальний апарат фіксував серцебиття дитини. Народжених дітей купали в перші ж дні, сповивали в фірмові підгузники (лікарняні, а не принесені батьками). А додому виписували здоровими — не застудженими, без стафілококу і букету інших хвороб.
П’ятиденне перебування в лікарні обійшлося ще в 100 доларів, які я дав особисто лікарю, тому самому, до котрого робили візити і який прийняв пологи. (В Угорщині, де пологи офіційно безкоштовні, приблизно такою сумою — де більше—де менше прийнято віддячувати лікарю. Що не дуже обтяжливо за мінімальної зарплати в 200 доларів.) Ще в півсотні «зелених» обійшлося оформлення документів, за якими ми змогли вивезти нашу дитину додому.
Серед молодих подружніх пар у нас більше знайомих, які народили в Угорщині, аніж удома. Останні практично завжди про свій вибір шкодують: ще довго після пологів хворіють діти, їх часто направляють в обласну дитячу лікарню заліковувати пологові травми. Лікування наслідків вітчизняних пологів, за визнанням матерів, коштувало дорожче від «європологів».
І не слід думати, що лише в нашому місті чекати чи народити дитину так проблематично. Знайомі говорили, що й в інших райцентрах не краще, і в обласній лікарні загалом та ж картина. А недавнє повідомлення про майже одночасну смерть п’яти малят у пологовому будинку Лисичанська, міста, найвіддаленішого від нашої західної області, свідчить про те, що невтішні справи у всій державі.
Висновків можна робити багато і різних. Угорщина — не дуже багата країна, і їхній аналог нашої обласної лікарні в технічному сенсі не так вже й вражав уяву. І якби наша держава подарувала народу в особі усіх своїх жінок обладнані клініки замість однієї позолоченої жінки, то в нас навіть за нинішнього економічного становища було б усе те, що є для народження дітей в Угорщині. Але, напевно, ця позолочена жінка збирається відновити зменшене на кілька мільйонів населення України сама? Не знаю, але думаємо ми з дружиною тепер про інше: раптом зважимося колись на другу дитину, а угорський кордон на той час закриється.