UA / RU
Підтримати ZN.ua

ЄТІ — НАЙКРАЩИЙ ГРАВЕЦЬ У ХОВАНКИ

На початку нового року засоби масової інформації знову повідомили про факти, що підтверджують існування снігової людини в горах Адигеї...

Автор: Ольга Шкабой

На початку нового року засоби масової інформації знову повідомили про факти, що підтверджують існування снігової людини в горах Адигеї. Місцеві жителі свято вірять у єті, тому часто розповідають про випадкові зустрічі із загадковою істотою. Цього разу один з очевидців знайшов чіткі, схожі на людські, сліди. Їхня довжина сягала 50 сантиметрів — і вкотре вдалось зробити гіпсові зліпки. Під враженням знайденого герой нової сенсації побудував у горах печеру, електрифікував «помешкання» і створив усі сприятливі умови для існування. Тепер Адигея страждає від напливу туристів, гори закидали монетами (аби знову повернутись), а невтомні фанатики переконані у можливості зустрічі
з невловимим божеством...

Єті очима криміналістики

Після аналізу свідчень численних очевидців вдалось створити досить детальний фоторобот снігової людини. Зазвичай розповідають про істоту з низьким лобом, маленькими запалими очима, добре розвинутою щелепою, рідкими зубами. Зріст високий, коливається в межах 2—2,8 метрів (що може свідчити або про видову різницю — в залежності від географічної зони, — або про різницю вікову), масивне тіло вкрите густою шерстю, з довгими руками, до колін, та великими стопами. Незважаючи на великі розміри, єті дуже спритні і здатні рухатись зі швидкістю, у 2—3 рази більшою, ніж людина. Усі, хто зустрічали єті не на великій відстані, або хоча б за кілька метрів від себе, відзначали нестерпний сморід людиноподібної істоти.

У різних географічних точках світу снігову людину називають по-своєму: агагве, бігфут, тунгу, гул, тхат-тке, тема, дзу-те, мі-те тощо. Зважаючи, що більшість зафіксованих випадків зустрічі зі сніговою людиною пов’язані з Тибетом, то в науці закріпилася гімалайська назва — «єті», яка мовою місцевих народів означає «людина-ведмідь». Проте нехай семантика не вводить в оману, адже вчені, які в існування єті вірять, вважають його вегетаріанцем, а усі очевидці стверджують про особливу обережність у поведінці, страх і раптову втечу при появі людей. Саме тому всі історії-сенсації типу «снігова людина смертельно поранила підлітка», «єті зіштовхнув машину туристів у прірву» чи «агресивна людиноподібна істота зруйнувала гірський табір мисливців» дослідники іронічно вважають стовідсотковою фальсифікацією або очевидним перебільшенням, зумовленим психологічним шоком. До речі, неймовірну здатність раптово зникати пов’язують з міфологією. Значна кількість легенд та забобонів приписує сніговій людині вміння гіпнотизувати, літати, телепортувати, ставати невидимими та знімати будь-яке захворювання лише поглядом. У деяких гірських народів єті часто асоцію-ються з демонами, лісовою нечистю чи вихідцями з «паралельного» світу.

Безмежні території Радянського Союзу свого часу охоплювали значну частину гірських територій — природне середовище існування снігової людини. Добре відома політика партії не припускала існування небажаних поглядів навіть у головах людей — істот вивчених, якими густо заселена планета, тому паранормальне досьє снігової людини в кінці 50 — на початку 60-х років спеціальна секретна комісія Академії наук СРСР взялась вивчати особливо ретельно. Тривалий збір інформації та накопичення документів дозволили у 1987 році кандидату біологічних наук В.Сапунову опублікувати у журналі «Хімія та життя» офіційний висновок.

Виявилось, що зріст снігової людини може досягати 191 (чи плюс 3) сантиметри. Істота розважлива і обережна, неагресивна — тобто відповідає основній науковій характеристиці. Паралельно висувалось припущення, що очевидці навмисно чи несвідомо здатні фальсифікувати дані. На думку вченого, освічена людина наближатиме свої враження до літературних образів, а неосвіченій властиві неабияка фантазія та забобонність. Тому В.Сапунов ділить усіх свідків на дві групи: з освітою та без. Однак з’ясувалося, що істотної різниці у показаннях немає. І це була перша результативна несподіванка дослідження для влади. Висновки спеці-ального вченого колегіуму диктували нову тактику поведінки — ігнорування попередніх висновків та спроба стверджувати, ніби науці досі невідомий факт повного знищення другої гілки палеонтропа, отже, вагомих доказів існування так званої снігової людини бути не може.

Але офіційний висновок влади заперечували два важливі моменти. По-перше, тривалі пошуку єті іншими радянськими вченими: академік Сушкін, доктор біологічних наук Хохлов, професор історичних наук Поршнєв. Зокрема останній був переконаний, що снігова людина, яку він так і не спіймав, але в існування якої глибоко вірив після кількох спостережень у горах та великої кількості зібраних фактів — нащадок неандертальців, витіснених з Європи значно витривалішими кроманьйонцями 50 тисяч років тому. Погоджувалися з позицією Поршнєва і кілька вчених, які організовували експедиції на пошуки єті під прикриттям — влада знала про дослідження грунтів, гірських водних ресурсів чи звичаїв автохтонних народів. По-друге, висновки радянської влади автоматично заперечували тривалі історичні дослідження інших науковців з усього світу.

Історичними
слідами пошуку снігової людини

Вірування у снігову людину сягають глибокої давнини. Скажімо, кримська легенда часів Київської Русі розповідає про «сніговика» або так званого єті — друга назва демонологічного образу. Здавна русичі ліпили зі снігу постать дикої людини і робили жертвопринесення, щоб єті не забрав дітей поселення. Перша офіційна інформація про єті з’явилась у 1735 році. Тоді, після зустрічі з не відомою науці істотою, видатний шведський натураліст Карл Лінней назвав її гомо ноктюрнус — «людина ночі». Назва «снігова людина» з’явилась у 1921 році, коли в Гімалаях експедиція на чолі з альпіністом Говардом Бері помітила сліди величезних розмірів. Інформація 1941 року свідчить, що в горах Дагестану полковник Карапетян зміг спіймати снігову людину. На жаль, подальша доля істоти невідома, але записи у щоденнику знову розповідають про типові ознаки: великий зріст, волохате тіло, поведінка визначається схожістю з людськими звичками, харчується виключно ягодами та корінням.

Один з найбільш відомих випадків, який набув широкого розголосу та став причиною перших серйозних наукових досліджень, стався у 1951 році. Тоді, під час експедиції на Еверест, на висоті 6705 метрів Ерік Шиптон зробив перші чіткі фотографії людиноподібної істоти. Розміщений для достовірності поруч льодоруб дозволяє повірити, що зображений слід був 31,25 сантиметра у довжину та 16,25 — завширшки. У 1970 році група альпіністів на чолі з Доном Вілансом знайшла подібні сліди в гірській місцевості, де інформація про існування людей ніколи не з’являлась. Того ж дня члени експедиції півгодини вели спостереження через біноклі за невідомою людиноподібною істотою. Зважаючи, що альпіністи не були науковцями, інформація не мала суб’єктивний характер, а на такій висоті (4267 метрів) галюцинації ніколи не фіксували, то ці події привабили до Непалу численні групи науковців.

Відтоді вчені багатьох країн активно організовували численні експедиції на пошуки загадкового єті. Кожного року з’являються численні сигнали про зустрічі зі сніговою людиною: оприлюднюються фото чи розповідають про знайдене високо у горах житло. Подібні історії віднедавна стосуються навіть рідного Криму. Виявляється, гірські жителі не так вже й рідко бачили єті. Особливо багато випадків пов’язано з Бахчисараєм, переповненим підземними лабіринтами та розвалинами давніх поселень. Зрештою, українська територія лише додає ложку дьогтю у наукову суперечку світового рівня...

Конфлікт поглядів: теорія за теорією

Незважаючи на численні випадки зустрічей зі сніговою людиною, найбільша суперечка досі зводиться до запитання: а чи існує, власне, єті насправді? Багато вчених, включаючи відомих зоологів, досі висувають припущення, що сліди (найімовірніше) були залишені ведмедями. Добре відомо, що ці тварини здатні ходити на задніх лапах, а на великій відстані, перебуваючи у вертикальному положенні, вони досить схожі на людиноподібну істоту. Усі фото та відеоматеріали ця група вчених вважає фальсифікацією. Інша гіпотеза переконує, що єті — це лише павіани-гамадрили, великі гірські мавпи. Чергова група фанатичних дослідників НЛО вважає снігову людину прибульцем з інших планет. На їхню думку, інтелект вищого рівня цих істот дозволяє неймовірно вдало переховуватися від людської цивілізації.

Зрештою, у 1967 році в Північній Каліфорнії зоолог Роберт Паттерсон представив на розсуд телеглядачів п’ятнадцятихвилинний відеозапис — приховане спостереження за самкою єті. Фільм, звісно, назвали черговою підробкою, але досі жоден спеціаліст-монтажер Голлівуду цього не підтвердив. І що робити з силою-силенною фактів? Адже ледь не щороку японські вчені повертаються з Гімалаїв із новими розповідями про реальне існування снігової людини.
В Пакистані історії про таких же істот перетворились майже на анекдоти та усну творчість гірських народів, а російський вчений В.Макаров, керівник понад двадцяти експедицій пошуку єті в Середній Азії, кандидат біологічних наук, видає «Атлас снігової людини» — результат багаторічних спостережень, що містить велику кількість відомих фото, наскельних малюнків, свідчень очевидців. До речі, деякі з цих розповідей по-справжньому шокують. Макаров переконує у спорідненості єті з людиною. Адже як інакше, вважає він, пояснити випадок в Абхазії: самка єті, яку спіймали, залишилась жити в неволі і кілька разів вагітніла від господаря сім’ї, народжуючи дітей? Отже, знову факти, суперечка — і знову загадка...