UA / RU
Підтримати ZN.ua

Ерік Кашанов: конструктор — син конструктора

З досьє «ДТ» Ерік Михайлович Кашанов (18.01.1928—27.07.1971) — талановитий проектувальник і конструктор, розроблювач ракетних комплексів стратегічного призначення і космічної техніки.

Автор: Володимир Платонов

З досьє «ДТ»

Ерік Михайлович Кашанов (18.01.1928-27.07.1971) - талановитий проектувальник і конструктор, розроблювач ракетних комплексів стратегічного призначення і космічної техніки. Народився в м.Феодосії. Закінчив із відзнакою Ковровський механічний технікум, технік-механік систем озброєння (1942-1946). Після закінчення МВТУ імені Баумана (1952) - інженер-конструктор серійного конструкторського бюро заводу № 586 (м. Дніпропетровськ). Старший інженер, начальник групи, сектора, проектного відділу, заступник начальника комплексу ОКБ-586 (із 1966 р. - КБ «Південне»). Начальник комплексу, заступник головного конструктора КБ-1 (1967-1970).

Начальник відділення, заступник головного конструктора КБ-2 КБ «Південне» (1970-1971). Доктор технічних наук, професор (1971). 112 наукових праць, 20 авторських свідоцтв на винаходи, понад сто проектних розробок. Лауреат Ленінської премії (1964).

Відомий зброяр Василь Дегтярьов і студент Ковровського механічного технікуму Ерік Кашанов. 1945 р.

У той рік, коли в Кашанових народився син Ерік, зима у Феодосії, місті знаменитого художника-мариніста Айва­зовсь­кого, виявилася безсніжною та сирою. Павла Семенівна докоряла чоловікові: «Який це курорт: узимку - вітер пронизує до кісток, улітку - жахлива спека, від якої немає порятунку». Михайло Андрійович і сам був не радий переведенню до Феодосії, де морське відомство створювало завод для потреб Чорномор­ського флоту. Що­правда, молодого комуніста Ка­шанова ніхто і не запитував, чи бажає він змінити місце служби: дали партійне доручення посприяти в становленні заводу, наказом наркомату оформили переведення, і став він жителем Феодосії - стародавнього морсь­кого порту, відомого в середньовіччі як фортеця-цитадель Кафа.

Жителі середньої смуги країни важко звикали до умов життя спекотного півдня. Раніше Кашанови жили в невеличкому, затишному й тихому містечку Коврові, на березі Клязьми. Ковров - місто-музей, філія знаменитого Владимиро-Суздальського заповідника, пам’ятки архітектури, історії та культури.

Ракета 8К-67 із нестандартною головною частиною

Щоденник юного Кашанова дозволяє глибше проникнути у світ його захоплень і творчості:

«27.10.41. …Випробував свій вітрильний поплавковий глісер. Він швидко мчить, весь заривається у воду, нагорі залишається тільки вітрило.

13.04.42. …Я з Льовою (друг дитинства, однокурсник Е.Каша­нова. - В.П.). роблю кіно-, фотоапа­рат. Він майже готовий, не виста­чає тільки кутової шестерінки.

07.09.42. …Обпалив собі обличчя порохом. Обпалив брови і вії, на чолі залишилася пляма на пам’ять. Ми робили авіабомбочки і начиняли їх порохом. Зробили п’ять штук із снаряда дрібнокаліберної гармати. Рвонули вони жахливо.

24.03.43. …Займаюся телемеханікою і вже сконструював керований по радіо танк.

06.03.44. …Познайомився з німецькими «Пантерами» і «Тиграми», навіть обертав башти гармати, крутячи ручки… Ми «відкурочили» на пам’ять апарат для розмови танкового екіпажа. Того дня на платформі стояло близько 200 танків.

09.04.44. …Класний керівник каже, що Кашанов сіє насіння сміху в групі.

06.05.44. …Ми з Льовою зайнялися мінометом. Він у нас як справжній. Стріляємо спеціальними мінами, але вони розриваються при вильоті зі ствола. Я трохи постраждав - дало в морду порохом, обпалило очі та мав дзвін у вухах».

(Архів сина конструктора Олександра Кашанова. - В.П.).

З листа В.Дегтярьова:

«Начальнику Артилерійської академії імені Дзержинського генерал-полковнику В.Хохлову. Висо­кошановний Василю Ісидоровичу!

У начальника секретного відділу заводу № 2 (він же мій особистий секретар за сумісництвом) тов. Кашанова Михайла Андрійовича син Ерік Михайлович Кашанов у червні 1946 року закінчує Ковровський механічний технікум Народного Комісаріату Озброєння СРСР. Кашанов Е.М., 1928 року народження, член ВЛКСМ як відмінник одержує стипендію імені Горбатова, встановлену Указом Президії Верховної Ради СРСР.

У побуті і навчанні знаю я Еріка як хорошого, здібного, розвиненого юнака, який швидко орієнтується. У нього є велике бажання вступити до Артилерійсь­кої академії імені Дзержинського... Переконливо прошу Вас про зарахування Кашанова Е.М. на 1946/47 навчальний рік в Арти­лерійську ордена Леніна академію імені Дзержинського.

Про Ваше рішення прошу Вас повідомити мені.

Побажаю найкращих успіхів у роботі та міцно тисну Вашу руку.

16 грудня 1945 р. В.О.Дегтярьов»

(Стиль оригіналу. - В.П.).

Здавалося б, все влаштовувалось якнайкраще: рекомендація, про яку можна лишень мріяти, престижний навчальний заклад, перспективна робота, військова кар’єра, забезпечене життя, звання, пошана, повага. Однак юний Кашанов не побажав пливти за течією: вступив до МВТУ імені Баумана - одного з найкращих технічних вузів країни.

У 1946-у студентські аудиторії Бауманки рясніли колишніми фронтовиками, вчорашніми десятикласниками, випускниками технікумів. Кашанов легко і швидко завоював симпатії своїх однокурсників невичерпним гумором і оптимізмом. На заняттях, у гуртожитку він завжди залишався кумиром студентської братії, вирізняючись оригінальністю мислення, особливою манерою вести концерти самодіяльності, жартівливими пародіями на своїх однокурсників і викладачів. Багато чого Кашанову сходило з рук, бо робив він усе з
гумором і доброзичливістю. Улюбленим артистом Еріка був Аркадій Райкін, дотепні мініатюри якого він часто виконував на сцені та у житті.

Георгій Пчолкін, однокурсник Е.Кашанова, ветеран КБ «Південне»:

- Літні військові збори ми проходили під Орєхово-Зуєвом. Якось один із студентів-солдатів, гострослов і близький приятель Кашанова, пішов у «самоволку». Розлючений полковник перед строєм відправив винуватця на «губу». Конвоїром призначив Кашанова. Ерік серйозно вислухав полковника і несподівано запитав: «Дозвольте мені йти попереду заарештованого?!» - «Це чому?» - здивувався полковник. - «Боюся за себе, не доведу заарештованого до місця!» - «Відставити жарти, виконуйте наказ!»

Кашанов злегка штовхнув у спину винного, і, зробивши зле обличчя, надувшись від усвідомлення важливості та відповідальності моменту, повторив усі прийоми і жести, вказані полковником, злегка шаржуючи їх. Уявіть: попереду відчужено йшов друг Кашанова, трохи позаду та збоку ступав Ерік зі злою міною. Батальйон вибухнув таким реготом, якого ніколи не чув армійський плац. Розсміявся і полковник.

На всіх армійських зборах Кашанов був ротним заспівувачем. Команда старшини - і Ерік найвищим дискантом виводив: «Эх ты ласточка-касаточка моя!..»

Декан факультету, найбільший у країні фахівець зі стійкості тонкостінних оболонок, один із наукових консультантів ДКБ С.Корольова, Герой Соціалістичної Праці, членкор АН СРСР, професор Всеволод Феодосьєв зауважив: «Не знаю, що втратила естрада через те, що Кашанов не став артистом, але техніка безумовно виграла, коли він став інженером».

Переддипломну практику Кашанов проходив у знаменитих «вісімках» - головному ракетному інституті країни НДІ-88. Ке­рів­ництво примітило здібного юнака, йому запропонували роботу в ДКБ С.Корольова, але до моменту захисту дипломного проекту Кашанов одружився і готовий був їхати на край світу, аби там було житло. У Підлипках житла не давали, поїхав до Дніпропетровська.

Нотатки зі щоденника Е.Ка­шанова:

«* Розпочалося нове життя - я конструктор! Насилу пробираюся між кульманами, шукаю начальника відділу. Мені порадили - його знайти просто: там, де гомін, - там і начальник.

* Погано з житлоплощею. Живу в жіночому гуртожитку в кімнаті для чоловіків. Незабаром розподіл житлоплощі.

* Робочого місця в мене все ще немає.

* Щось затримується зар­плата, обіцяли видати завтра.

* Минуло п’ять днів - почали видавати зарплату, але на всіх не вистачило.

* Розподіляли житлоплощу. Мені нічого не дали - запропонували почекати. Моєму колезі на сім’ю з трьох осіб виділили кімнату площею 11 м2. Він відмовився. Заступник директора заводу з побуту Шустов пообіцяв йому зіпсувати біографію...

* Знову в їдальні на обід битки по-селянськи з перловою кашею.

* Кажуть, важко побачити головного конструктора. Я його бачу двічі на день: йду з їдальні - він їде на обід, повертаюся до гуртожитку - він їде з обіду…»

Читаючи нотатки Кашанова, ловиш себе на думці, що це міг би бути монолог Аркадія Райкіна: у кількох фразах із таким блиском подане життя молодого спеціаліста в усьому його різноманітті.

Начальник проектного відділу ДКБ-586 В’ячеслав Ковтуненко:

- Добре пам’ятаю 1953 рік. Ми тоді працювали ще на задвірках, не було в нас своїх приміщень. Проектний відділ розташовувався на третьому поверсі. Стіл Кашанова був у самому кутку, але найчастіше виходило так, що він немов пересувався і ставав у центрі уваги. Сміливе технічне рішення, цікавий варіант або нове компонування, дотепний жарт - усе це, як магніт, притягувало людей до Кашанова. … Йому можна було довірити будь-яку справу, знаючи, що він успішно її вирішить. У цьому сенсі він був моєю опорою, згодом став моїм заступником, а потім - начальником проектного відділу.

На цю надзвичайної важливості посаду Янгель призначив Еріка Кашанова 8 квітня 1961 року. Згадаймо той час: до польо­ту в космос готувався перший громадянин Землі, гонка озброєнь набирала обертів, розроблялися шахтні пускові установки і ракетні комплекси підводного базування, військові починали мріяти про зоряні війни...

Так історично склалося, що в розпал холодної війни основна вага створення ракетних комплексів стратегічного призначення лягла на плечі дніпровських ракетобудівників. А ще точніше, цю відповідальність вони взяли на себе самі, створюючи найпотужнішу та ефективну зброю. Величезна заслуга в цьому всього колективу ДКБ, та особливо - проектувальників!

Під час проектування дніпровського первістка - стратегічної ракети Р-12 - замість балонів з рідким азотом, які використовувалися раніше, уперше запропонували газогенераторне наддування - у ракетній техніці його назвали «гарячим» наддуванням. У вихованців корольовської школи це викликало шквал заперечень, але «гаряче» наддування усе-таки впровадили! То був сміливий крок. Відтоді нововведення дніпровців застосовується на всіх ракетних комплексах країни.

У проектному відділі народжу­вались ідеї та задуми, які тієї пори здавалися фантастичними. Ветерани відділу згадують, як відомий конструктор двигунів До­мінік Севрук прокоментував одну з ідей Кашанова: «Еріку Ми­хай­ловичу, ти бачив, щоб людина ходила і тримала голову під пах­вою?» Час показав, Кашанов мав рацію: сьогодні розташування вузлів у критичних зонах застосовується повсюдно.

Е.Кашанова цікавили проблеми ваги та енергетики ракет. Важко назвати точну цифру виграних боїв за зниження ваги та підвищення енергетики - ця битва тривала щодня і щогодини. Не було жодного ракетного комплексу, створеного на берегах Дніпра, у задумах і реалізації якого Ерік Михайлович не брав би особистої участі. Скільки цікавих, оригінальних, новаторських рішень запропонували проектувальники, якими керував Е.Кашанов!

Ідея розробки ракети, оснащеної додатковим орбітальним ступенем, що літала б траєкторією штучного супутника Землі, народилася в проектувальників. Орбітальна ракета стала за силою та ефективністю справді небаченою бойовою зброєю, вона могла уразити будь-яку ціль у будь-якій точ­ці планети! Цей хід у відповідь дніпровських ракетобудівників перекреслив систему протиракетної оборони «Сейфгард», на створення якої американці витратили мільярди доларів.

Уперше в історії ракетної техніки за ідеєю проектувальників КБ «Південне» розпочалася роз­робка космічних носіїв із повною автоматизацією всіх процесів підготовки і проведення пуску. Робота завершилася створенням серії ракетно-космічних комплек­сів «Циклон», «Циклон-2», «Циклон-3», «Зеніт-2», «Зеніт-3SL» - «Морський старт».

Кашанов сам був талановитим конструктором і проектувальником, але головний талант Еріка Михайловича полягав у чарівності й товариськості - він легко знаходив спільну мову з конструкторами і заводчанами, суміжниками та замовниками, з міністерськими чинами та сильними світу цього. Траплялося, думки розходилися, проблеми заганялися у глухий кут, і тоді вдалий жарт чи анекдот рятували становище, допомагали порозумітися. Багато хто відзначає: Кашанов миттєво схоплював головне, ніколи не відхиляв рішення відразу і категорично. Спокій­но казав: «Можна», а далі так само спокійно додавав: «Але не потрібно». І пояснював, чому.

По суті, Кашанов був диригентом проектного відділу. Дово­диться лише дивуватися, як йому вдавалося керувати величезним оркестром інтелектуалів?! Начебто і не був грізний, як начальник оборонного відділу ЦК Іван Сербін, і сталевою волею не володів, як Сергій Корольов, нікого «не розмазував по стінці», як міністр, не давив, як перший заступник головного Василь Будник, не нав’язував власних рішень, - а ракети розроблялися світового рівня.

Серед проектувальників особливо виділявся Геннадій Кожевников. Коло його наукових інтересів було неосяжне: вища математика, квантова механіка, ядерна фізика, теорія відносності... Він сам ставав за креслярську дошку, компонував вузли й агрегати.

Кашанов і Кожевников - однолітки. Ерік був життєлюбом, душею компанії, батьком трьох дітей. Геннадій любив не розваги, а книжки й усамітнення, так і не одружився, присвятивши себе ракетній техніці. У проектних розробках тандем Кашанов-Кожевников творив дива.

Станіслав Козін ветеран проектного відділу:

- Кожевников генерував ідею в сирому вигляді, як правило, сам. Кашанов апробував її на інженерах-проектувальниках, конструкторах, технологах, експлуатаційниках… Потім надавав ідеї форму, доступну для розуміння начальства, яке ухвалює рішення. Так і впроваджувалися новаторські розробки Кашанова-Кожевникова.

Ерік Михайлович високо цінував Миколу Гуми­левсь­кого, Володимира Кукушкіна, Леоніда Мягких, Ва­лен­тина Ав­тономова, Мики­ту Цуркана, Юрія Брильо­ва, Вік­тора Буца, Станісла­ва Ко­зіна, Воло­димира Фе­дорова, Анатолія Шевцова - усіх не перелічити. Своїх співробітників Кашанов вважав безмірно талановитими, едісонами ракетної техніки. Він знав: похвала сильніша за рознос, довіра окриляє, а надмірний контроль призводить до протилежних результатів.

Через особливу секретність розробок проектний відділ завжди був під наглядом співробітників КДБ. Якось проектувальників ощасливив своєю присутністю генерал. Понад дві години він розповідав про підступи іноземних розвідок, технічне шпигунство й закликав усіх бути особливо пильними. Генерал пішов, і тут виявилося, що один із провідних співробітників відділу після генеральських закликів забув здати до першого відділу портфель із закритими документами. Галасу було на все КБ!

Довго «виховував» і шпетив Кашанова перший заступник головного, вимагаючи звільнити фахівця, котрий проштрафився. Повернувшись у відділ, Ерік Михайлович прокоментував свій вихід «у світ» лише однією фразою: «Трясло добряче, як землетрус у Скопле, але обійшлося без жертв, як у Ташкенті».

Шкодую, що ніхто не записував влучні вирази Кашанова. Вийш­ла б цікава збірка на кшталт знаменитого «Фізики жартують». Кілька кашановських перлин я знайшов у його «хохмічному зошиті», інші записав, спілкуючись із Еріком Михайловичем, ще якісь зібрав, готуючи матеріали, присвячені пам’яті талановитого проектувальника.

Перлини Еріка Кашанова:

* - Вітаю, Еріку Михайловичу! Дружина народила двійню, - обрадувала медсестра.

- Спасибі! Та чого це двійню, адже першого разу - лише одного?

- Можливо, позначилася спадковість. Згадайте, може, у вашому роду були випадки народження двійні.

- Троє було, було й четверо. Двійні - ні!

* Пам’ятай: критикуючи знизу, перестаєш рости вгору.

* Винних начальників не буває.

* На Місяць краще сідати вночі, у цей час він добре освітлений.

* На запитання, що робити, якщо ми не сядемо на Місяць, Кашанов відповів: «Не сядемо, так ляжемо».

* Таку серйозну справу не можна довіряти нікому.

* Академіки так просто не йдуть, вони вмирають біля каси.

* Експедицію до Сонця краще здійснювати взимку, тоді воно не пече.

* Діти - квіти життя. Критикуючи начальство, подумай про майбутнє своєї клумби.

Авторський відступ:

«Операція «Дишель», або Один день із життя Кашанова

Трудову діяльність у КБ «Південне» я розпочав у відділі Кашанова. Якось на самому початку робочого дня Ерік Михайлович запросив мене до кабінету й напівжартома напівсерйозно «видав»: «Є надважливе й надтермінове завдання. Облиш усе і зроби невеличке креслення. От вихідні дані тягача та візка. Потрібно подовжити дишель, щоб на візку транспортувати виріб із нестандартною головною частиною. Зауваж, - попередив Кашанов, - часу в нас немає. Зроби ескіз, розміри запам’ятай - вони секретні! Покажеш, що вийшло, і миттю на літак».

Так розпочалася одна із секретних історій, яка, за влучним висловом Кашанова, дістала назву «Операція «Дишло».

У московському КБ транспортного машинобудування (КБ ТМ) на мене вже чекали. На кульмані красувався аркуш ватману зі штампом «цілком таємно». Начальник проектного відділу КБ ТМ Аксельрод попередив: «У нас мало часу». Використовуємо заготовки, переносимо їх на креслення. По спецзв’язку доповідаю Кашанову про виконання завдання. Сідаємо в чорну «Волгу» головного конструктора КБ ТМ і на шаленій швидкості мчимо в Перхушково - це наш ракетний «пентагон».

Нашу «Волгу» без заминки пропустили на територію генерального штабу Ракетних військ стратегічного призначення (РВ СП), ми потрапили до кабінету начальника управління. Тут уже генерали-ракетники у формі різних родів військ: артилеристи, льотчики, моряки. Господар кабінету попереджає: «У нас лише десять хвилин. На доповідь - три хвилини. Запитання ставити тільки по суті». Несподівано мені як представникові головної організації-розроблювача дають слово. Починаю пояснювати: тягач і візок - штатні. На візку міжконтинентальна балістична ракета 8К67 із нестандартною головною частиною, призначеною для демонстрації на військовому параді в Москві. Називаю розміри, видані Кашановим. Доповідь забирає дві хвилини.

Генерали з цікавістю розглядають креслення. Вони в курсі, що запропоновані головні частини (ГЧ) - це «туфта», насправді таких головних частин на радянських ракетах немає, все буде показано з однією метою - налякати потенційних супротивників.

Після доповіді посипалися запитання. «В американців є щось подібне?» Особисто я не мав найменшого уявлення про досягнення американців у створенні головних частин. Розмірковую, як відповісти. Виручив начальник управління: «Нам відомо, що американці розглядали подібні варіанти. Отже, наші ГЧ вигляд матимуть цілком реальний». Цікавиться контр-адмірал: «Якої потужності заряд можна помістити в таку головку?»

Я в паніці. Про потужність зарядів узагалі не заведено говорити - це найбільша держтаємниця, яку знають одиниці. Я не з їхнього числа. Гарячково розмірковую, як відповісти, й тут вибухає начальник управління: «Товаришу контр-адмірал! Що ви собі дозволяєте?! Тут не місце розглядати такі питання. Обговорення закінчене - усі вільні».

Беремо креслення й ледь встигаємо за начальником управління. У просторій приймальні головнокомандуючого РВ СП, маршала Радянського Союзу Миколи Івановича Крилова нікого немає, крім ад’ютанта. Головком із двома золотими зірками Героя Радянського Союзу і масою орденських планок цікавиться: «Зауваження є?» - «Ні, немає, товаришу маршал!» - відповів начальник управління. Крилов підписує креслення.

По спецзв’язку доповів Кашанову про візит до головкома, прийняв чергове напуття Еріка Михайловича: «Їдьте прямо до Хохлова - він на вас чекає».

Мчимося до рідних пенатів, де зосередилося керівництво ракетно-космічної галузі країни. У відкритій пресі це звучить дещо інтригуюче: Міністерство загального машинобудування. Чому «загального», ніхто пояснити не може...

У міністерстві така сама ситуація, що і скрізь - час літніх відпусток. Верхівка відпочиває. Нас приймає заступник міністра Микола Дмитрович Хохлов. У нього тепле ставлення до дніпровців - раніше він працював головним інженером «Південмашу». Микола Дмитрович без єдиного зауваження підписує креслення. Схаменувшись, несподівано запитує: «А де підпис головного конструктора?» Німа сцена, як у «Ревізорі» Гоголя.

Хохлов набирає номер виконувача обов’язків головного конструктора КБ «Південне» Е.Кашанова і з ходу запитує: «Еріку Михайловичу! Це що ж виходить - креслення розглядатиме Леонід Ілліч, а на кресленні немає підпису головного конструктора. Приймайте рішення».

Заступник міністра поклав трубку спецзв’язку і попередив: «Незабаром тут буде Кашанов. Чекайте».

Ерік Михайлович прилетів орендованим літаком і поставив свій підпис. Ми здали креслення до першого відділу міністерства. У Дніпро поверталися пізно вночі. У польоті спробували підвести риску під «Операцією «Дишло». «Ти зачекай, - зупинив мене Ерік Михайлович. - Пройде парад, тоді й підіб’ємо підсумки».

«Операція «Дишло» пройшла блискуче. На військовому параді в Москві показали дніпровські міжконтинентальні балістичні ракети з гігантськими головними частинами. Такого на параді ще ніхто не бачив! Було дуже багато галасу і військових пристрастей - кремлівські вожді любили дивувати світ. Навіть наші колеги запитували: «Що це за ракети показували на Красній площі?»

...Фактично жодний парад не обходився без демонстрації ракет, створених у Дніпропетровську. Через секретність ніколи не називалися КБ і заводи, що створювали ці ракети. Надмірна таємничість породжувала безліч неймовірних історій. Про одну з них розповів ветеран КБ «Пів­денне», доктор технічних наук, професор Ігор Писарєв:

- Якось ми з Кожевниковим обговорювали в Кашанова якусь проблему. Раптом до кабінету ввірвався начальник першого відділу Колесников і зажадав: «Еріку Михайловичу, нам треба терміново переговорити». Ми вийшли, а через якийсь час побачили Кашанова. Він реготав, як запорожці на картині Рєпіна. «Знаєте, із чим прийшов Колесников? - запитав Кашанов. - Помилуйтеся: він приніс американський журнал із фотографіями наших ракет. Кажу: «Ракети на параді. Ну і що?» - «Як що? - обурюється. - Це ж наші ракети. В американському журналі. Треба щось робити. Може, засекретити журнал?!» Оце масштаби! - прикинув Кашанов. - Засекретив би все, що є на Землі.

Усі знають, як глибоко шанував Кашанова Михайло Кузьмич Янгель, цінував його не тільки як талановитого проектувальника та конструктора, а й чарівного, дотепного співрозмовника.

Зустрічалися вони регулярно, практично щодня. Головний конструктор постійно цікавився розробками проектувальників, їхніми ідеями, пропозиціями, проектами.

Траплялися й невдачі. Не всі розробки приймалися «з ходу», не все йшло «на ура», але Янгель не сварив розроблювачів, разом із ними шукав нових рішень, пропонував розглянути нові варіанти.

Зі спогадів Бориса Губа­нова:

«На засіданні атестаційної комісії розглядалася характеристика начальника відділу Е.Каша­нова. Йому ставили багато найрізноманітніших запитань. Найчастіше за всіх запитував
М.Янгель. Його цікавило все: робота, технічне зростання, громадська діяльність, сім’я, культурне дозвілля. Ерік Михайлович хвилювався, але відповідав детально, іноді з властивим йому гумором.

Секретар комісії Л.Астахова записала в протоколі стандартну фразу: «Відповіді - задовільні». Михайло Кузьмич делікатно поправив: «Відповіді - хороші. Так потрібно і написати. Атес­таційна комісія ухвалила рішення: «Посаді начальника відділу Е.Кашанов відповідає цілком. Може бути рекомендований на більш відповідальну роботу».

У 1967 році 39-річного Е.Ка­шанова призначили начальником комплексу, заступником голов­ного конструктора КБ-1, але він як був, так і залишився головним проектувальником конструктор­ського бюро. Всі фантастичні проекти нового покоління ракетних комплексів із мінометною схемою старту, задуманих академіком Михайлом Янгелем, розроблені під керівництвом і за особистої участі Еріка Кашанова.

У березні 1971 року він полетів у відрядження. Сподівався швидко повернутися додому, але потрапив до лікарні. З неї Каша­нов уже не вийшов. Йому було 43 роки...

Янгель підкреслив: «Без таких, як Кашанов, КБ «Південне» могло й не відбутися».

Вони обидва пішли з життя в один рік - життя яскравих зірок дивовижно коротке.