Ми не тільки цинічно читаємо, а й цинічно сприймаємо та пишемо. І причина не в цинічному читанні, а в сприйнятті реальності як суцільного цинізму, негативізму та трагізму. Загальна тенденція цинічного думання і її нав’язування через масові засоби інформації, комунікації, екрани телевізорів формують із молодого читацького «я» (поняття «читач» абстрактне) циніка. І хоч би за що останній узявся, результати його дослідження зводитимуться до двох виявів цинізму — задоволення або нудьги. Це надкритика без альтернатив засадничої основи — так зване критиканство, яким віддавна займалися демагоги. Втрачається інтерес до читання, а отже — думання, сприйняття і, що важливо, формування свого світу цінностей. Читання не зводиться до прерогативи тільки філологів. Читання — дивний, проникний світ відчуттів, ідей, поглядів та думок. Індивідуальний досвід читання — це і досвід сприйняття, це і спосіб мислення. Читання як спосіб мислення сприймаємо ми найменше. Пригадується, що адвокат із «Перехресних стежок» Івана Франка довго думав над прочитаним, а над деякими епізодами міркував, ходячи по кімнаті. Читати — це в першу чергу думати.
Одна студентка була вражена моїм способом читання, при якому я обмірковувала прочитане. Читач не тільки сприймає сюжет, а й веде діалог із автором. Тому повним процесом читання може вважатися не монолог автора, а постійний діалог із читачем, коли той читає «між рядками». Читацьке «я» рівне з авторським «я».
До процесу цинічності сприйняття і цинічності читання призвела комерціалізація літератури. Книжка розцінюється не як творчість, а як такий собі інформаційно-розважальний збірник, що повинен принести максимальні прибутки. Поділ літератури на масову та літературу інтелектуалів став наслідком згубного впливу комерціалізації, хоча це природний поділ за інтересами. Література не може бути однорідним шматком, який ладен проковтнути кожен. Інтелектуали читають одні книжки, митці — інші. А масове чтиво викликає як іронію, так і цинізм. Масовість, яка супроводжує цивілізацію, і породила явище домінанти цинічного розуму, що став тотемом мислення глобалізованої епохи.
Думка за своєю природою індивідуально-егоїстична. Поняття «моя думка» ідентифікує думку з мисленням індивідуального «я». Звідси й народилося відоме висловлювання, що істину можна знайти у процесі діалогу — обміну думками, тобто у процесі колективного мислення (не ототожнювати з совковим колективним рішенням). Мені пригадується один вірш Гете, зміст якого зводиться до того, що в процесі життя людина не володіє нічим (усе це умовності!). Навіть думка не є людською власністю.
Комерціалізація як глобальне явище капіталістичного ринку закидає книжкові крамниці низькопробним, проте добре розкрученим масовим непотребом. Досить згадати міф про Гаррі Поттера. Критики спантеличені шаленим успіхом казки не тільки серед малюків, а й серед старшого за віком населення. Свого часу і «Попелюшка» була такою ж популярною. Жодна казка, як на мене, нічим не поступається цікавістю й насиченістю твору про Гаррі Поттера. Різниця між ними у тому, що казка про хлопчика-мага завдяки рекламі стала масовою попсою. Знавці дитячої літератури, пояснюючи шалений успіх казкового бестселера, називають книжку маловартісною, якими є переважна більшість бестселерів. Що добре розкручене — те мало критиковане, те більш цинічне.
У кожного свій досвід читання. Але не варто процес читання зводити до задоволення і тільки задоволення. А де ж тоді думання? Читання — це не тільки любов і флірт, а щось глибше. Яке задоволення від того, що не думаєш? Хоча й це варіант, коли книжка задовольняє естетично-розважальні потреби читацького «я». Чи досвід читання є травматичним? А як же катарсис? Примітивне і поверхове розуміння ролі літератури, яке зводиться до бездумної насолоди, сьогодні домінує серед молодого населення. Відкидання незрозумілих і глибоких речей може стати звичним явищем. Тоді нам потрібно «спалювати» не ті книжки, які пахнуть цинічністю, а вартісні, що викликають дискомфорт у масового читача, якщо так можна висловитися, своїм спонуканням до думання, синтезу й аналізу.
Безперечно, деякі книжки завдають душевної травми, оскільки викликають конфлікт авторської ідеї та стереотипів читацького «я». Це стосується прочитання книжок філософського напряму. «Філософування — це навчитися вмирати», — пише Монтень. Але, як на мене, Монтень має на увазі «смерть стереотипізації індивідуального мислення». Живучий потенціал літератури філософського напряму — насамперед у присутності потужного потенціалу критичного мислення, осмислення напрацювань попередників. Критичні пошуки авторського «я» філософа викликають душевний дискомфорт через процес думання, осмислення й переосмислення.
Філологічна освіта натомість — можливість знаходити ціннісне «я» через осмислення прочитаного. Тому частково можна погодитися з Марією Зубрицькою, що феноменологія читання є феноменом тонкої душевної організації, але аж ніяк не тільки філологів-українців в університетському кампусі. Зрештою, кожен із нас стає філологом, коли читає і формує свої цінності. Університетський кампус, на жаль, перетворюється в масову й попсову освітню організацію, де занедбується наука та освіта і де цинічний розум паразитує на мисленні студентів. Настала епоха, як стверджує Ортега-і-Гассет, масовості й культурного, інтелектуального хамства. Відсутність можливості реалізуватися у молодого амбітного покоління сприяє розвою цинізму.
Прикро відзначати, що наша журналістика, наскрізь пропахла цинічністю, має шалений попит на ринку споживача-обивателя. Шпальти газет переповнені криміналом і розвагами, які так подобаються сучасному читачеві. Вони не спонукають думати — відчувати душевні травми і дискомфорт. Це розвага заради розваги. Можливість втечі «я» від буденності.
Ера цинічного розуму породжує писак-циніків і вчить не думати. Мене свого часу принижувала совкова критика на відомі літературні твори, адже вона відбирала у дітей можливість оригінально осмислювати літературний процес, думати й аналізувати. Педагогічно-радянська цензура мислення для лінивого студента — рятівна знахідка перед іспитом, бо вчила не думати.
Ера цинічного розуму як стан сучасної розгубленої людини у багатогранному світі перенасичує її сприйняття надміром попсової однобокої інформації і деструктурує її мислення. А деструкція мислення цинізує будь-яке сприйняття.
Творчий потенціал книжки приносить читачеві задоволення-катарсис, за що читач нерідко платить спліном і меланхолією. Але читання-думання, як і пізнання світу, — це болісний процес із набуттям досвіду і «набиванням гуль». Читання—сприйняття—писання — замкнений ланцюг, який розчиняється в ері цинічного розуму. І чи життєствердний цинізм читання розчинить її через призму власного читацького «я» — питання внутрішнього спротиву.