«Це було щастя, що німці присвятили свої зусилля створенню ракет… наші бомбардувальники «Москіто», які коштували не дорожче за ракети, скидали за час свого життя в середньому 125 т вибухівки в радіусі 1,5 км від цілі, тоді як ракети доставляли всього 1 т при середньому розсіюванні 25 км». В.Черчілль.
Так як бойова А-4 (Фау-2) була нікудишньою, однак саме вона показала, якою має бути справжня ракета, її копіював Корольов, на ній училися американці. 23 березня виповниться сто років від дня народження її конструктора. Вернера фон Брауна люблять обвинувачувати в праці на Гітлера, та ось який парадокс: він зробив великий внесок у поразку нацизму! Альберт Шпеєр, міністр озброєнь Німеччини, писав: «Наш найдорожчий проект виявився і найбезглуздішим. ...Абсурдною була ідея протиставити бомбардувальній авіації, яка протягом багатьох місяців скидала щодня три тисячі тонн вибухівки на Німеччину, ракетні залпи, які могли доставляти в Англію 24 т…»
Однак 7 липня 1943 р. саме Шпеєр запросив «ракетного барона» (одне з прізвиськ фон Брауна) у ставку й запропонував надати йому звання професора - у 31 рік! Фюрер погодився: «Задля такого випадку я сам підпишу диплом. …Ви, Шпеєр, мусите всіляко сприяти А-4. Усе, що знадобиться: робоча сила, матеріали - все маєте давати негайно. Я планував підписувати програму щодо танків. А тепер ось що - пройдіться по тексту й зрівняйте у категорії терміновості А-4 з виробництвом танків».
Вдумайтеся, точиться велика танкова битва на Курській дузі, фюрер же стурбований ракетами! Хоча вже 1942 р. на них витрачалося лише вдвічі менше коштів, ніж на танки. «Тигр» коштував 800 тис. марок (дуже дорогий і складний у виробництві був танк), «Фокке-Вульф» - 152,4 тис., а Фау-2 близько 120 тис. Інакше кажучи, фон Браун позбавив фронт майже тисячі «Тигрів» (їх і випустили не набагато більше)! Або п’яти з половиною тисяч відмінних винищувачів. Насправді, враховуючи величезні витрати на інфраструктуру нової галузі, - значно більше. З 8 вересня 1944-го по лютий 1945 р. по Англії було випущено близько 4200 Фау-2. Понад дві тисячі їх цілі не досягли, а жертвами тих, котрі долетіли, стали 2700 чоловік. Практично нульовий ефект.
А якби зенітні ракети «Вассерфаль», від виробництва яких відмовилися на користь Фау-2, і реактивні Ме-262 очистили німецьке небо від «літаючих фортець»? Якби тисячі «Тигрів» стабілізували сухопутний фронт, а німецькі ядерники встигли створити бомбу? Історія не любить умовного способу, але все-таки…
Ще про нацизм фон Брауна. Попри протекцію фюрера, за ним стежили. І коли надійшли дані, що Браун проектує корабель для польоту на Марс і розраховує орбіти супутників, то 14 березня 1944 р. Гіммлер наказав арештувати його… за обвинуваченням у симпатії до комуністів та намірі полетіти в Англію! Загрожувала страта. Втім, у гестапівській в’язниці барон сидів усього два тижні, а не роки, як Корольов у сталінській, і щелепи Вернерові, на відміну від Сергія Павловича, не ламали. Шпеєр упросив Гітлера випустити ракетників. Фюрер потім бурчав, як непросто було добитися цього, але обіцяв, що «доти, доки Б. залишається для Шпеєра абсолютно необхідним працівникоим, він не підлягає жодним видам переслідування, хоч би якими б проблематичними були наслідки загального характеру, що випливають із цього» («Щоденник фюрера» від 13 травня 1944 р.). Наслідки загального характеру полягали в тому, що завдяки фон Брауну Гітлер програв війну набагато швидше…
І про бомбу. На початку літа 1942 р. Шпеєр зустрівся з ядерниками. Вернер Гейзенберг доповів про «роздроблення атома і роботи зі створення уранової установки та циклотрона». Він скаржився на неуважність до теми, тоді як Америка вже вирвалася вперед, і сказав, що рішення знайдено, але технологічний базис бомби, за умови широкої підтримки, з’явиться не раніше, ніж через два роки. Невдовзі від учених надійшли заявки на… кількасот тисяч марок. Незадоволений Шпеєр збільшив суму до двох мільйонів марок, але зрозумів, що бомби не буде.
Фюрер згорнув дослідження. Але він радо скинув би атомні бомби на Англію - судячи з реакції на кадри бомбардувань Варшави: вибухи, хмари диму й пилу. А у фіналі монтаж: бомбардувальник зі свастикою пікірує на контури британських островів, і ті розлітаються на клапті. «Так із ними й буде! Так ми їх знищимо!» На щастя, серед ядерників свого фон Брауна не знайшлося. Шпеєр думав, що, напруживши всі сили, Німеччина мала б бомбу в 1947 р., а якби проектові відразу приділили стільки ж уваги, що й Фау-2, - то навіть до 1945-го. Але на все разом ресурсів не вистачало, і виходить (парадокс!), що барон урятував світ від моторошної реальності!
Чому ж саме 20-річний Вернер привернув увагу військових? Патріарх ракетобудування Герман Оберт казав, що переважає його як математик, фізик і винахідник, але, безперечно, він - дитина, порівняно з фон Брауном-менеджером. Сам барон писав, якими рисами має володіти керівник: умінням організувати й профінансувати гігантські і найскладніші роботи. Треба сказати, що вкрай рідко трапляється такий вдалий збіг обставин і особистості, яка зуміє ними скористатися максимальною мірою.
Створення великих ракет, як і будь-яка велика нова справа, гальмувалося безліччю проблем, і метод їх вирішення виявив принципову різницю в підходах між генієм організації фон Брауном та піонерами типу Цандера, Оберта й Годдарда. Він відразу відмовився від кустарного стилю, залучив найкращих фахівців і вчених, розміщував замовлення на спеціалізованих підприємствах, сконструювавши врешті-решт головне - систему створення складних технічних систем! Запроваджена потім усюди кооперація профільних організацій з керівництвом із єдиного центру дозволяла поставити справу на серйозну основу й вести роботи широким фронтом.
Справи пішли. У липні 1934 р. він захистив дисертацію, ставши наймолодшим у Німеччині доктором наук. У грудні його ракета злетіла на 2,3 км. Армія зрозуміла, що не помилилася в юному таланті, й почала будувати ракетний центр у Пенемюнде. Фон Браун набирав темп і 1938 р. почав працювати над прототипом Фау-2. Він завжди мріяв про космос, але тільки бойові ракети відкривали шлях до зірок і дозволяли залучити величезні ресурси. І Вернер, як ми бачили, максимально скористався своїм шансом! Він підкорив Оберта, зачарував Дорнбергера й Шпеєра, Гітлера й Кеннеді. І лише Корольова, мабуть, можна порівняти за пробивними здібностями з цим рафінованим аристократом, який поставив перед собою велику мету!
Він створив не тільки першу балістичну ракету з фантастичними параметрами (стартова вага 13 тонн дозволяла доправити тонну вибухівки на триста кілометрів), а й галузь науки та промисловості, зробивши прорив у технологіях. Доки конкуренти вовтузилися з кустарними малопотужними конструкціями, він організував промислове виробництво гігантів! Давні соратники по Пенемюнде хотіли навіть відзначити ювілей космічної ери 3 жовтня 1992 року, у день п’ятдесятиліття першого успішного запуску V-2, коли вона піднялася на 89 кілометрів! На жаль, англійці зірвали захід, у них є привід не любити цієї ракети.
Фау-2 формально першою вийшла в космос, зробивши навесні 1944 р. кілька польотів на висоту 188 - 191 км. Безумовно, барон був справжнім батьком ракетобудування, і, як російська література вийшла з «Шинелі» Гоголя, так усі ракетні школи світу вийшли з його есесівської шинелі! Недарма останній із могікан великої епохи, ровесник фон Брауна, що недавно пішов від нас, Борис Черток згадував, як барона таврували чи то на партійних зборах, чи то у приватній розмові радянських конструкторів. І хтось раптом задумливо сказав, що якби його захопили наші, то на Місяці так ніхто й не побував би. І всі примовкли, розуміючи, що так воно і є…
Про шинель: есесівський чин йому присвоїв Гіммлер, не питаючи згоди, але серед колег у військових мундирах фон Браун завжди мало не підкреслено виділявся своїм дорогим, елегантним цивільним костюмом. У квітні 1945 р. він перейшов до американців. Довелося на повну потужність задіяти знамениту чарівність, аби переконати командира есесівської охорони зробити правильний вибір (наказ про розстріл ракетників уже був підписаний Гітлером). На жаль, в Америці довелося все починати спочатку: створювати ракетні центри й нові галузі промисловості, готувати спеціалістів. Німців не поспішали підпускати до створення американських ракет.
Восени 1948-го, після вивчення V-2, учні взялися за самостійну розробку, але справи пішли погано, і 1951 р. довелося все-таки залучити до справи команду фон Брауна. Його «Редстоун» злетів уже 20 серпня 1953 р., і барон запропонував запустити супутник! У вересні 1956 р. останній ступінь його «Юпітера C» досяг висоти 1094 км. Він служив макетним навантаженням, але якби був заправлений пальним, а не піском… Однак престижне завдання запуску ІСЗ віддали американському флоту. Тоді й вирвався вперед Корольов. Його Р-5 була за певними параметрами краща за «Редстоун», хоча й гірша в обслуговуванні, але на озброєнні простояла недовго. Зате розпочалися випробування знаменитої Р-7, машини зовсім іншого класу (300 тонн маси проти 29 в Р-5!), першої міжконтинентальної ракети. До речі, як бойова вона була трохи краща за Фау.
Фактично, фон Браун втратив в Америці роки. Крім того, що його пізно залучили до розробок, розвиткові важких ракет заважали чудові стратегічні ВПС США. Тільки 1955 р. Дуайт Ейзенхауер дав ракетам вищий пріоритет, а до барона звернулися лише після провалу флотського проекту, коли 6 грудня 1957 р. «Авангард» вибухнув, щойно відірвавшись від стартового стола. 31 січня 1958 р. «Юпітер С» вивів на орбіту «Експлорер-1» з лічильником Гейгера, мікрофоном для реєстрації мікрочастинок, датчиками температури та передавачами. 5 травня 1961 р. «Редстоун» вивів у космос Алана Шепарда, але все це було навздогін Радам. Америка відставала.
І тоді Кеннеді подав у НАСА запит: чи можуть США захопити космічне лідерство, і що для цього потрібно? Фон Браун, оцінивши можливості радянської ракети, повідомив, що шансів випередити СРСР із запуском космічної лабораторії майже немає. У питанні м’якої посадки зонда на Місяць або обльоту його пілотованим кораблем вони рівні. Але США можуть першими послати людину на Місяць! Знадобиться ракета вдесятеро потужніша за радянську, але якщо всі сили кинути на її створення, то до 1967-1968 рр. вона буде готова. Потрібен мільярд доларів 1962 фінансового року і вдвічі більше в наступні роки. Точна оцінка параметрів ракети («Сатурн V» важив близько 3000 тонн) і витрат на місячну програму (близько 20 млрд. дол.)!
На запитання, чи працюють ракетники з повною віддачею 24 години на добу, він відповів: роботи ведуться з переробками, з частими перезмінами на критичних ділянках, але в одну зміну. У дослідницькій і конструкторській діяльності подовження робочого дня користі не дає. Досвід показав, що друга зміна ще припустима, але третя - абсолютно виключається. Як відрізняється цей підхід від радянського! Співробітники Корольова місяцями працювали по 14-18 годин на добу, в пекельних умовах, без вихідних і майже без відпусток…
Так розпочався останній і найвищий злет видатного конструктора. Політична воля президента Кеннеді, індустріальна потуга великої країни та мільярди доларів - усе це дозволило йому поставити крапку в суперечці про лідерство. Він легко повернув собі першість і створив неперевершений «Сатурн V». Унікальність цієї ракети полягає не тільки в гігантських розмірах, а й в організації самого проекту: обов’язкове використання ЕОМ і наземних стендів, новинки в силовій конструкції, у рухомій частині, у технологіях, системах управління, у способах випробування, освоєння і доведення, у стартовій підготовці, контролі та багатьох галузях, дотичних до ракетної техніки. Вражає продуманість і опрацьованість окремих вузлів та машини загалом! Усе це повністю себе оправдало і, попри вражаючі темпи робіт, вилилося в надзвичайно високу надійність.
Наприклад, чотири з п’яти надпотужних (690 тонн тяги!) двигунів першого ступеня були одночасно і керуючими, повертаючись у двох площинах. У Р-7 Корольова поворотні камери мали один ступінь свободи, й при відмові одного з двигунів ракета була приречена. Що й траплялося неодноразово. Тоді як «Сатурн V» мав усього одну відмову - на безпілотному пуску «Аполлона-6» вийшов із ладу бічний двигун другого ступеня. Від виконання всієї програми довелося відмовитися, але політ не було перервано.
21 липня 1969 р. людина ступила на Місяць. Потім відбулися ще шість експедицій і останній політ гіганта 14 травня 1973 р., коли він вивів на орбіту важку (77 тонн!) космічну станцію «Скайлеб». 13 запусків, і всі успішні!
Вершини кар’єри фон Браун сягнув у 1972 році, ставши заступником директора НАСА й начальником космодрому на мисі Канаверал. Але тоді ж США відмовилися від польотів на Місяць, а рутинні запуски супутників великого конструктора не захоплювали. Почалися конфлікти, й він пішов у відставку. 1975 року допоміг заснувати й розбудовувати Національний космічний інститут - попередник Національного космічного товариства, був його першим президентом і головою. 1976 року став науковим консультантом Німецького транспортного і ракетного акціонерного товариства та членом ради директорів Даймлер-Бенц. Однак хвороба примусила відійти від справ. 16 червня 1977 р. він помер від раку.
Що ще додати? Вернер фон Браун був чарівною (міг продати сніг ескімосам, як жартували колеги) і широко освіченою людиною. Замолоду хотів стати композитором і брав уроки в Хіндеміта, добре грав на роялі та віолончелі, а у США, кажуть, одного разу зіграв на органі… у мормонській церкві! Аристократ, нащадок королів, зокрема й Володимира Хрестителя. Українське, в певному сенсі, коріння! Як і в Глушка, Челомея, Люльки і навіть Корольова. Художник, льотчик-аматор, аквалангіст. Автор науково-популярних книжок, статей, фантастичних оповідань і сценаріїв фільмів (співпрацював із самим Волтом Діснеєм). Учасник міжнародних наукових конференцій, - він усе сподівався зустрітися з загадковим радянським Головним конструктором. Але важко порівнювати з ним когось із радянських ракетників, справді: різні світи - різні долі!
І хоча життя космічного першопрохідника було недовгим, його «Сатурн» досі неперевершений, а ми з вами живемо в космічну епоху, двері в яку відчинив Вернер фон Браун.