Щодня хтось із моїх клієнтів розповідає про факт жорстокості в школах. Інколи це основна тема звернення до психолога, інколи виникає попутно. Йдеться не про якісь розбірки та бійки — ритуали самоствердження, що походять від тваринних інстинктів, у середовищі підлітків чи агресію як засіб вираження внутрішньої напруги серед молодших дітей. Усе це звичайні й звичні дитячі проблеми. Якби ви бачили, з якою зосередженістю б’є іграшку третьокласник на заняттях із психологом в ігровій кімнаті! Здається, мала б уже рука заболіти. Так може тривати кілька занять поспіль. З усіх запропонованих розваг і справ він вибирає те, що йому найцікавіше, те, що забороняється найчастіше, — доки напруга не спаде до рівня, коли можливі обговорення, вираження почуттів, розуміння і прийняття. Навчаємо виражати агресію словами, сприймати інших як рівних, зрозумілих і схожих на тебе, обговорюємо причини, які породжують злість...
Ідеться про інше. Про епідемію у школах так званої невмотивованої, витонченої жорстокості, яка найчастіше повторює сюжети з Інтернету, комп’ютерних ігор, фільмів і порнографії, що розповзлася, як грибок. Чому невмотивованої? Тому що найчастіше непорівнянні масштаби дитячої, підліткової психічної напруги, яка реально існує і потребує виходу, й масштаб, жорстокість вчинених дій. Як, наприклад, на війні, людина може не відчувати такої особистісної сили ненависті, щоб убивати. Але вбиває, бо це бажання в ній спеціально культивується, підігрівається, заохочується, закріплюється спеціальним тренуванням.
Аналогії, думаю, зрозумілі. Війна — це наше з вами мінливе, повне страхів і негативних прогнозів життя. Найчастіше страхи нагнітаються технологічно, з певною метою. Проте психіці, особливо інфантильній, важко розібратися в деталях і мотивах. Їй просто страшно. Найпоширеніші реакції на страх ми всі спостерігали — одних він знерухомлює, паралізує, інших примушує проявляти неадекватну агресію. Тобто невільні й охоплені страхом і кати, і жертви. А команди «коли, рубай», які тренують навички жорстокості, надходять із того ж таки Інтернету, телевізора тощо.
У найкращих столичних школах завівся цей грибок. Інтелігентні діти й дорослі не знають способу протистояння збоченим садистським фантазіям підлітків, для яких радість пізнання недоступна, а щоденний похід до школи — невмотивоване насильство з боку суспільства. Нині упор робиться на профільне навчання, і для таких дітей є спеціальні «круті» школи, в яких вимоги до навчання занижені, а до комфорту, спорту, розваг — підвищені до можливого рівня. Тут більше уваги приділяється не навчальній, а виховній роботі. Цього діти, покинуті зайнятими батьками, потребують більше, ніж навчання, до якого вони не схильні. Проте чи то деякі батьки просто не розуміють, що не наука є територією успіху для їхніх дітей, чи то допотопні стереотипи й амбіції, спрямовані не туди куди слід, заважають їм зрозуміти, що ж підходить їхній дитині. Віддаючи дитину з несформованою пізнавальною потребою до школи, розрахованої на «ботаніків», дорослі, живлячись ілюзіями і сподіваючись на чудо, закладають бомбу уповільненої дії. Переживши насилля з боку власних батьків (ментально), такі підлітки чинять насилля над іншими (буквально). Не думаю, що примітивні бажання домінувати в товаристві однолітків будь-якою ціною обов’язково доведуть до посади прем’єр-міністра. Можуть і до в’язниці.
Гіркий цей гумор. Навіть не чорний, а кривавий, зі слізьми. Якщо ваша дитина вам довіряє, запитайте її акуратно про цей аспект шкільного життя. Б’ють на сполох міністерські чиновники, вимагаючи окремих планів боротьби з жорстокістю. Мовчать скривджені діти, боячись винести на обговорення своє приниження, часто з сексуальним підтекстом, із витонченою, не витраченою на краще фантазією. Розгублені педагоги, які вперше зіштовхуються з такими страшними фактами. Нехтуються всі моральні, етичні, християнські, кримінальні норми. Здається, наша школа до цього не готова. Неадекватна оплата вчительської праці формує нормальну ринкову позицію: як мене оцінюють, так я і працюю. Імітувати ентузіазм не проблема. Або гірше: хто мене краще обдаровує, для того я і створюю сприятливі умови в школі... А обдаровують ті, хто знає про свої додаткові виховні проблеми.
Знімання на мобільний телефон жорстоких дій — обов’язкова умова, останнє віяння моди на «жерсть». Дорослі, не будьте занадто делікатними, перевірте телефони дітей. Якщо в цьому бере участь ваша дитина, потрібна термінова допомога психолога. Програють у такому випадку всі — і садист, і жертва, і спостерігачі, навіть якщо вони не стоять поруч, а просто знають про це. Не керуйтеся неправильно зрозумілою солідарністю з дітьми: не видавай, мене вважатимуть ябедою. Делікатно, обережно слід діагностувати зародкові форми. Віддавати не на внутрішньошкільні розгляди, а на справжній суд, комісію у справах неповнолітніх запущені форми дитячої жорстокості. Адміністрація школи може піддатися спокусі не виносити сміття з хати. Тому більше ініціативи самоврядуванню — дитячому і батьківському. Що можна протиставити епідемії? Виховні заходи? Які конкретно? Пафосні заклинання не спрацьовують, а іншого тону в розмові з дітьми багато педагогів і батьків не знають.
Я запитала у своїх клієнтів: можна, я опишу ваш випадок у статті? Звичайно, без адрес та імен, завуальовано. Жоден поки що не дав згоди — боляче.