Трохи більше місяця тому — 11 листопада — весь світ відзначав Міжнародний день ветеранів. Дивлячись в обличчя людей, які приймали привітання, можна легко здогадатися, що такі свята — чи не єдина їхня можливість «вийти у світ». Так, школярі зобов’язані ходити до школи, дорослі — на роботу. І тільки пенсіонери — єдина категорія населення, котра вже нікому й нічим не зобов’язана. Чи означає це, що зобов’язані їм?
Хороша перспектива
Вікові проблеми люди починають усвідомлювати по-різному і в різному віці. Хтось у 40 ойкає, хтось і в 80 — бадьорий та активний. Проголосивши банальну істину, що всі ми різні, можна прийти до логічного висновку, що однакових, стандартних пенсійних інтересів не буває. Дехто в 60 тільки заступає на нову, давно очікувану й відповідальну посаду... Тому не поспішатимемо всіх людей поважного віку записувати в старі. Адже навіть встановлені державою пенсійні вікові стандарти, що здавалися непорушними, прямо на очах розсовують рамки і змінюють обриси, роблячи всіх громадян України молодшими якщо не за паспортом, то бодай психічно.
Психологи навперебій оперують і маніпулюють різними видами старості. По-перше, старість може бути активною, творчою, коли люди продовжують брати участь у суспільному житті, живуть повнокровним життям, не відчуваючи жодної ущербності. Другий спосіб зустріти елегантний вік — спрямувати енергію на облаштування власного життя: матеріальний добробут, відпочинок, розваги й самоосвіта, на що раніше бракувало часу. Третій тип вікової самореалізації — турбота про сім’ю. Няньчитися з внуками — нудьгувати ніколи, але задоволення від життя в цій групі зазвичай нижче, ніж у представників перших двох типів. Четвертий тип — люди, сенсом життя для яких стала турбота про здоров’я. Моржування і гомеопатія дають певне моральне задоволення, але представники «групи здоров’я» схильні перебільшувати значення своїх реальних та уявних хвороб і присвячувати їм час, який з’явився завдяки пенсії.
Науково підтверджується давня істина: «Вам стільки років, на скільки ви себе відчуваєте». Біологічний вік має значення, але багато важить і власний настрій, що, виявляється, характеризується досить серйозним впливом на перебіг вікових процесів. Ошо говорив про радість старіння. Ніхто ж не проти пожити якомога довше. Тому, незважаючи на поголовну участь у масовому забігу під девізом «Буду вічно молодим», парадоксально, але факт: старість — найкраща перспектива для кожного з нас.
Ризикнемо переїжджати?
Однак не все так добре у пенсійному королівстві. Звісно, є й негативні типи розвитку: агресивні старі буркуни чи розчаровані самотні песимісти. До групи ризику потрапляють, на жаль, і ті з пенсіонерів, кого (з найкращих спонукань, звісно) діти або інші родичі мусили забрати з їхнього постійного місця мешкання у зв’язку з погіршенням здоров’я та потребою повсякденного догляду.
Психолог Тетяна Фролова, керівник київського психологічного центру «Анкор», попереджає: потрібно розуміти, що людські зв’язки на постійному місці мешкання формуються десятиліттями, і відновити їх зі зміною адреси літній людині повністю не вдасться. Тобто багато що у плані спілкування, психічного комфорту втрачається. Це слід постаратися компенсувати — частіше телефонувати друзям та родичам, які залишилися на колишньому місці. Сучасні технології дозволяють це організувати.
Але важливіше, звісно, — успішна адаптація на новому місці, звикання до нових реалій. Перша умова вікового психічного комфорту — тепле ставлення з боку оточення. Старші люди на це реагують гостріше. Відчуття значущості в них починає хитатися. Вони можуть почати вважати себе тягарем для молодих, і це їх пригнічує.
Не замикатися в рамках сім’ї, а розширити коло спілкування своїх бабусь і дідусів уже на новому місці. Краще, щоб у житті людей похилого віку було якомога більше руху, — можна поїхати в гості, а можна записатися в групу здоров’я. Хтось і на танці ходить. Якщо взяти київські реалії, то влітку це Гідропарк, а взимку — вечірки на станції метро «Театральна». Є групи спілкування за принципом групової терапії при лікарнях. Там представники старшого покоління можуть розповісти одне одному про свої потреби і почуття. Адже багато хто береже своїх дітей, не хоче їх обтяжувати скаргами, приховує проблеми. Проте обережніше пропонуйте такий вид психологічної допомоги родичам, — хтось розуміє це як постановку на психіатричний облік і ставиться до такого насторожено. Потрібно спочатку спробувати, побути на кількох заняттях гостем.
Афіша для пенсіонера
Чим допомогти родичеві? Інколи, з найкращих спонукань, літню людину звільняють від усіх обов’язків. Здавалося б, що може бути приємніше — лежи, відпочивай. У жодному разі не слід цього робити, застерігає нас психолог. Становище «обслуговуваного» насправді дуже обтяжливе. Краще, щоб у старшого родича були посильні обов’язки по господарству. Це допоможе йому зберегти відчуття своєї потрібності, затребуваності, підвищить життєвий тонус. Зроблені домашні справи слід помічати, відзначати позитивні зміни.
Із літнім родичем обов’язково потрібно розмовляти: цікавитися, як минув день, наприклад. Але вести розмову не тільки в колі інтересів співрозмовника, як радить нам Карнегі. «Гра в одні ворота» може сформувати нездорове, споживацьке ставлення у старших родичів до молодших. Рано чи пізно на цьому ґрунті виникнуть непорозуміння. Обов’язково діліться і своїми новинами, розповідайте про свої справи, просіть поради. Наскільки формальними будуть ваші розмови, наскільки щирим — тепло, залежить уже від глибших почуттів у ваших стосунках, проте, хоч і формальне, взаємне спілкування обов’язково має бути.
Дотримуйтеся здорового балансу в розпитуваннях про здоров’я, радить Тетяна Фролова. Не варто занадто захоплюватися подробицями самопочуття. Говоріть не лише про хвороби. Адже це може стимулювати тривогу й іпохондрію. Хоча скарги бажано вислухати уважно і запропонувати заходи для полегшення страждань. Краще вжити профілактичних заходів, ніж витягувати близьку людину з депресивних станів.
Вчитися ніколи не пізно
Сьогодні соціальні служби та комерційні організації роблять усе, щоб поставити на цілком конкретний потік індустрію розваг. Враховуючи різні види зацікавленостей. На жаль, усе це стосується переважно молоді. Люди ж більш поважного віку часто не в змозі самостійно забезпечити власний культурний відпочинок і потребують турботи.
Адже після виходу на пенсію життя лише починається, — тільки тоді держава дає нам офіційне право на відпочинок, розваги, які були недоступні в молодості через постійну зайнятість. Проте до того, щоб надати не тільки право, а й самі цікаві заняття, державні мужі поки що доходять не завжди.
Однією з найбільш перспективних і цікавих ідей у цьому напрямі за останній час стали Університети третього віку, що відкриваються в Україні з 2008 року. Ці не зовсім звичайні навчальні заклади націлені на ту частину суспільства, яка, здавалося б, уже всього навчилася, — на людей похилого віку. Втім, самі викладачі та ректор тут-таки виправляють: не похилого, а елегантного. «Для нас вони — студенти, хай їм буде хоч шістдесят, хоч дев’яносто», — пояснює Жанна Саврилова, ректор київського університету, чиї учні старші за неї мінімум у півтора разу. За словами Жанни Леонідівни, найбільші труднощі виникають, хоч як це дивно, — з дисципліною. Річ у тому, що без фінансової підтримки університет може вмістити на кожній лекції обмежену кількість людей. Активні ж пенсіонери поспішають відвідувати все, про що тільки можуть дізнатися. Предмети в університеті трапляються як цілком звичайні, так і досить оригінальні: поряд з інформатикою і географією вивчають, наприклад, рукоділля. Вишивка, печворк, аплікація — все це дає візуальні результати, які можна «помацати» і запишатися виконаною роботою.
Звісно, університет проводить не лише лекції. Особливу увагу тут приділяють різноманітним екскурсіям, виставкам, поїздкам, театру й кіно. Для цього навіть не потрібне фінансування, — домовитися з музеєм, виявляється, дуже просто.
І, звичайно, одним із найпозитивніших моментів залишається спілкування. Не всі згодні сидіти на лавці під під’їздом і обговорювати сусідів, які поспішають у своїх справах. А повноцінне спілкування з цікавими людьми свого покоління можна отримати тільки тут. Бували й романтичні випадки, — адже відчувати підтримку коханої людини хочеться в будь-якому віці.
Не варто також думати, буцімто мирні бабусі й дідусі тільки те й роблять, що сидять на заняттях і старанно плетуть онукам шкарпетки. Недавно в університеті відбувся своєрідний корпоратив — святкування Нового року. Вечірка проходила в одному з найбільших київських клубів, і студенти університету третього віку «запалювали» не гірше, ніж студенти звичайні.
Не в гречці щастя
Закордонний пенсіонер — мало не обов’язково мільйонер. Він не потребує соціальної підтримки, має можливість і світом мандрувати, і розважатися. Наша ж держава змінила орієнтацію і обманила очікування пенсіонерів на забезпечену старість. Пенсіонери потрапили в жорна епохи змін. Але ж це — наші любимі, близькі люди. Як і чим ми можемо їм допомогти?
У сусідній Росії набирає обертів масштабний благодійний проект «Бабуся он-лайн», мета якого — навчити пенсіонерів новітніх технологій, елементарної комп’ютерної грамотності. Навчені волонтерами бабусі й дідусі зможуть завести друзів завдяки листуванню, дізнаватися масу нової інформації, ділитися власним досвідом, можливо, навіть побудувати на його базі якийсь навчальний онлайн-проект, — що може бути новішим і захопливішим?
Самі пенсіонери теж проявляють активність. Створюють клуби за інтересами, збираються, спілкуються. Біда таких організацій у тому, що про них мало знають, ніхто не залучає нових учасників. Деякі музеї влаштовують регулярні посиденьки в народному стилі — з піснями, танцями і виховуванням внуків. Але про це теж знають далеко не всі. А хандра, яка настає з усвідомленням втрати життєвих цілей, — як же, діти виросли, на роботі вже не потрібен, — заважає звернутися по підтримку самому.
Спекулюють на увазі до пенсіонерів деякі політики, на кшталт київського мера — найкращого друга бабусь, що останнім часом трохи відійшов від справ, а різні релігійні організації активно залучають людей старшого віку до діяльності. В усьому світі люди елегантного віку — більш ніж повноцінна затребувана група, коли ж у нас це зрозуміють не тільки керівники тоталітарних сект?
Хороша старість краща, ніж погана молодість. Жити повноцінно і повнокровно можна в будь-якому віці. Достойні умови життя — так, це високі пенсії і державна турбота, але не тільки. Хай і кожен із нас зробить усе можливе, щоб принципи людяності стосовно людей похилого віку не були знехтувані.