Розпався Радянський Союз, який, крім усього іншого, хорошого й страшного, вже напевно був найбільшою в історії спортивною державою. П’ятнадцять його республік здобули свою незалежність і долю, але, як частини великого віника зі старої притчі, стали набагато слабші в спорті, хоча можливість брати участь в Олімпійських іграх одержали атлети, яким у багатьох випадках пробитися в першу трійку Союзу ніяк не світило. У СРСР народилася така дивна річ, як фізкультурний рух, заохочуваний згори, щедро фінансований, у багатьох випадках упроваджуваний примусово, проте здатний виявити у найвіддаленішій глибинці спортивні таланти. Школи, вузи, колективи фізкультури працюють за старим комплексом ГПО, не придумавши у всіх наявних програмах і проектах нічого кращого.
Зникли неймовірні за красою фізкультурні паради, на яких, скажімо, 1950 року в Києві крокували на Центральний стадіон імені М.Хрущова під своїми прапорами представники понад 80 спортивних товариств і відомств. Цю забуту красу довелося пригадати в нинішній День фізкультурника, перенесений на минулу неділю. На стадіоні «Спартак» відбулося урочисте відкриття Другої Всеукраїнської спартакіади профспілок. Я дивився й не вірив очам — яким чином зараз, у наш час, коли відсутня могутня «керівна й спрямовуюча сила», можна підняти на ноги тисячі людей, домогтися, щоб вони приїхали в Київ, зібралися разом і змагалися, і йшли на параді? А парад був ніяк не гірший від колишніх. Перед тими, хто приймав його, а саме — головою Федерації профспілок, народним депутатом Олександром Стояном, керівниками членських організацій ФПУ в областях, керівниками спорттовариств, представниками Держкоммолодьспорттуризму, Подільської райдержадміністрації, пройшли колони всіх областей України й АР Крим, міста Києва та галузевих профспілок шахтарів, будівельників, працівників паливно-енергетичного комплексу, сільського господарства, вчителів, медиків, зв’язківців. Усі вони брали участь у регіональних змаганнях, пройшли кілька етапів відбору до фіналу.
Звісно, нинішня статистика вийшла з радянських традицій і, швидше за все, як і колись, схильна до великих перебільшень. Але іншої у нас немає, а тому з довірою поставимося до того, що спартакіади відбулися в чотирьох тисячах колективів фізкультури з кількістю учасників понад мільйон.
Статистика також не враховує якості спортивних споруд. Чи ж порівняєш чудовий стадіон «Спартак» у Києві із порослим бур’янами сільським стадіончиком із єдиною доріжкою по колу й купинястим футбольним полем. Але дані про те, що в профспілках діють 920 стадіонів, 2300 спортивних залів, 232 басейни й 10 тисяч спортивних майданчиків, на яких розорюють фізкультурну ниву 12 тисяч штатних працівників, функціонують 685 дитячо-юнацьких спортшкіл, які охоплюють 220 тисяч дітей і підлітків, пролунали. Порадіємо цим цифрам і тому, що вони, бодай певною мірою, співвідносяться з дійсністю.
Нинішню Спартакіаду присвячено ХХVII Олімпійським іграм, десятиліттю створення Федерації профспілки України, і проходить вона у рамках Комплексної цільової програми «Фізична культура — здоров’я нації», затвердженої Президентом України. Є в нас така програма. Було б здоров’я!
У Сіднеї профспілкові спортивні товариства «Україна», «Колос» і «Спартак» представляють 140 вихованців профспілок, що становлять понад половину всіх учасників від України.
Трохи раніше провели свою Спартакіаду динамівці між спортсменами силових структур. Недавно пройшла й міжнародна зустріч з прикладних для цих структур видів спорту — кількох видів боротьби, стрільби, багатоборства. На параді, як у давнину, вишикувалися силовики з Білорусії, Казахстану, Росії, Молдови й інших незалежних держав. Зустрілися, як брати, як люди, котрі давно не бачили одне одного. І це було чудово.