Як довести людину до сказу? Виявляється, це нескладно. Досить лише ввімкнути голосний зумер під час обіду. І так — разів п’ять. А потім, коли людина до зумера звикне, змінити його на нескладну мелодію з трьох букв. Пардон — нот. Усе це не опис нелюдських дослідів когось із послідовників незабутнього професора Павлова. Це суворі будні київського офісного люду, якому доводиться обідати під акомпанемент реклами «нових, унікальних мелодій для ваших мобільних телефонів».
Судячи з кількості недешевої телереклами, торгівля «мобільним контентом» в Україні стрімко набирає обертів. Зрештою, не тільки в рекламі річ. Наприклад, у сусідній Росії за минулий рік «мобільно-розважальних» інформаційних послуг було надано на 300 мільйонів доларів. А на 2005-й прогнозують щось близько 500—700. У нас точної статистики немає, але співробітники фірм, які пишуть програмне забезпечення для такої торгівлі, говорять про півтора-три мільйони доларів торік і великі перспективи подвоєння у поточному році.
Чим же ще, крім уже згаданих мелодій, можуть розважитися щасливі власники мобільних телефонів? Різноманітними картинками (ціна за одну — від 0,75 до 3 грн.; квіточки і собачки, як правило, дешевші, попки і бюсти — дорожчі), спілкуванням у чатах (0,5—1 грн. за кожну відправлену репліку). А також добором «партнера для мобільного флірту» — майбутнє захоплення обійдеться вам у 2—5 грн. Але не тіште себе надією так дешево здобути щастя — чимало фірм, які надають таку послугу, номер телефону вашого обранця/обраниці залишають у таємниці, і спілкуватися вам доведеться через портал «посередника», даючи йому додатковий прибуток.
Взагалі, таких підводних камінців на покупця мобільного контенту чекає немало. Навіть для того, щоб закачати «унікальну мелодію», потрібно активізувати WAP, про що реклама повідомляє далеко не завжди. І чимало наївних користувачів спочатку замовляють омріяний шедевр мультимедіа, а вже потім довідуються від служби підтримки мобільного оператора про потребу у додаткових витратах, без яких уже оплаченої послуги вони не отримають. І діють, звісно, за принципом «Згоріла хата — то хай горить і стодола». Окрім того, можна замовити Java-ігри (для телефонів, які Java підтримують, що теж краще з’ясовувати до купівлі гри) та різноманітну «інформацію на кожен день» — від курсу валют НБУ та прогнозу погоди і до гороскопу та позиції з Камасутри (цікаво, їх теж підбирають на кожен день за гороскопом?). Судячи з тих-таки рекламних роликів, останні дві категорії мають незаперечну перевагу.
Цікаво, що абсолютно ніякого унікального контенту користувачам мобільних телефонів ніхто не пропонує. Картинки, навіть кольорові, які можуть видавати більшість сучасних мобільних телефонів, настільки далекі від досконалості, що вгадати, яке на них зображення, вдається далеко не з першого разу. Окрім того, всі ці «попки і бюсти», не кажучи вже про «квіточки та собачок», водяться на просторах Інтернету в абсолютно безплатних архівах гігантських розмірів і в набагато кращій якості, ніж «мобільні картинки». А за годину-другу з’єднання з Інтернетом, яке теж коштуватиме дві-три гривні, можна викачати кілька десятків таких шедеврів. За бажання можна знайти й Java-ігри, не кажучи про курс валют й іншу Камасутру.
«Але ж це все на комп’ютері! Це не прикольно. Тепер прикольно — на мобілі!» — можуть вигукнути адепти нового «медіа». І не матимуть рації. Бо якщо вже хтось жити не може без кольорових фантиків на екрані свого телефону, то у більшості випадків можна придбати таку штуку, як дата-кабель, що з’єднує мобілку з комп’ютером, і качати все що забажаєш, перед тим злегка «обробивши напильником» для сумісності форматів. Вартість зазначеного кабелю — 40—50 гривень. Але такі непрості технічні маніпуляції для «золотої молоді», яка в основному й користується новими послугами, явно заскладні. Хоча чому тільки «золота молодь»? Наслухавшись реклами, дітки і собі починають вимагати не тільки мобілку, а й картинку: «В усіх у класі вже є, і тільки в мене-е-е-е…». І нікому не треба гуртків «Умілі руки», власноруч спаяних детекторних приймачів та інших пережитків епохи доспоживацького суспільства. Всіляка розвага має приносити комусь прибуток, інакше вона — застаріла, немодна і взагалі нікуди не годиться.
Себто значна частина наших співвітчизників, звичайно, із задоволенням слухає бородаті байки Жванецького про «тупих американців». Але при тому мало того, що перетворюється (якщо не вони самі, то їхні діти) на рафінованих споживачів, яким чужа мінімальна ініціатива або технічні знання, то ще й споживають вони продукт… Як би так сказати, щоб ніхто не образився…
Звичайно, естетичні вподобання — штука індивідуальна. Але в деяких випадках, коли відсутність смаку в однієї особи впливає на оточення, промовчати складно. Себто якість «графіки» в «унікальних екранних заставках» та оригінальність більшості мобільних ігор теж, м’яко кажучи, далекі від бажаних, але все це — проблеми щасливого покупця цих інформаційних шедеврів, а ось музикою доводиться насолоджуватись і його сусідам у маршрутках, метро, офісі і т.д. Особливо тішать вухо начебто солідні ділові люди, бізнесмени, в яких, у силу роду занять, із головою (принаймні з тією її частиною, що відповідає за раціональне мислення) мало би бути все гаразд. Але виходить із дорогого авто пристойно вбраний чолов’яга (і ніби «мерс» не шестисотий, і зачіска нормальної довжини), а з кишені в нього як заголосить пластиково-бормашинною поліфонією цілий симфонічний оркестр! Це у кращому разі. Бувають ще ж і популярні, і народні мотиви…
І тут уже складно сказати, в чому корінь зла — чи то в первинному рівні музичної культури (і просто доброго смаку) широких верств, чи в тому, що годуючи такою звуковою бурдою оті самі широкі верстви, провайдери контенту (чи то мобільного, чи то телевізійного, чи будь-якого іншого) зуміли той добрий смак кардинально зіпсувати.
Бізнес, загальновідомо, завжди орієнтується на потреби споживача. Але якщо наявні потреби задовольняти складно і, головне, неприбутково, то завжди залишається шанс якісь потреби створити. Потреба в мобільному контенті, принаймні у такому його різновиді, доступному сучасному користувачеві, явно штучна. У ній зацікавлені виробники телефонів, яким треба стимулювати продаж нових апаратів із кольоровими екранами, поліфонією і т.д. Зацікавлені оператори мобільного зв’язку, чиї мережі, звичайно ж, не безплатно, використовуються для передачі всієї цієї мультимедії. Зацікавлені, звісно, і фірми, які ці послуги надають. І, що неприємно, зацікавленими стають споживачі, починаючи вірити, що тільки особливе попискування їхнього мобільника чи особливі кольорові плямки на його дисплеї роблять унікальними їх самих у юрмищах міст і містечок. А саме на цьому зазвичай і будується реклама мобільного контенту, оскільки жодної іншої цінності, крім лоскотання споживацького самолюбства, такі інформаційні продукти найчастіше не мають.
Звісно, сама концепція мобільного контенту — зовсім не тотальне зло. Навпаки, завдяки їй людина може отримувати чимало корисної інформації. Автомобіліст може миттєво дізнаватися про затори на дорогах, цінитель опери або кіно — отримувати програму на вечір, а турист — карту чужого міста. Але для того, аби робити щось справді нове й корисне, треба багато думати, вкладати значні фінансові ресурси і, ще більше, працювати. А це важко. Простіше у сотий раз переписати для мобілки щось про «че те надо?» або «черного ворона» і спробувати промити мізки поколінню чергового популярного напою, зрубавши свій невеличкий навар із гаманців їхніх батьків.
А розглядати фотографії, на погляд профана, слід в альбомі або на відкаліброваному комп’ютерному моніторі. Ганяти маленьких зелених чоловічків — на тому самому моніторі. Слухати музику — на хорошій аудіосистемі чи, на крайній випадок, у навушниках. А з допомогою мобільного телефона — дзвонити. Хоча це, звичайно, справа смаку.