Втім, зовсім не так, як хотілося б Москві. Сміється, безперечно, вся Україна. Але по-різному.
Одні наші співгромадяни вважають це "традиційним москальським ідіотизмом". Сперечатися з ними з цього приводу ніхто не буде. Інші вишукують у ньому глибоко і не дуже приховані натяки й маніпуляції - і теж мають рацію.
Однак до оцінювання позиції і перших і других потрібно обов'язково застосувати словосполучення: "в цілому". В цілому і ті й інші мають рацію. Адже ми легко бачимо в кожному повідомленні очікуване, погано - ймовірне, і зовсім не бачимо очевидного.
Наприклад, у недавньому повідомленні про те, що хтось під Краматорськом розстріляв із дробовика браконьєрів, які незаконно рубали ліс, всі одностайно побачили романтичного месника, такого собі "робіна гуда". І наввипередки почали закликати його до себе постріляти. Хоча схожі дії в інших регіонах (і з іншою сировиною) вже десятиліття поспіль вчиняють аж ніяк не романтики. А калічать і вбивають - непримиренні конкуренти в тому ж таки нелегальному промислі, з якими пацанам просто не вдалося домовитися, а старий "дах" з якихось причин більше "не при ділах". Або він же й наслав "робіна гуда".
Зухвалість і пряма дія романтиків у цілому обмежуються писаниною. Іноді справді сміливою і чесною. Але тоді стріляють зазвичай у них, а зовсім не вони, романтики.
Тому узагальнимо здоровий народний сміх до раціонального алгоритму і подивимося, як зазвичай працює кремлівський документообіг публічного використання.
Насамперед - не можна недооцінювати противника за жодних обставин. Цією банальною істиною, на жаль, нехтують із суто психологічних обставин. Виставляючи противника більшим ідіотом, ніж він насправді є, ви поліпшуєте власний гормональний баланс і здаєтеся розумнішими й успішнішими, ніж є насправді. Забава ця, загалом, примітивна, і ні на що, крім вищезазначених чинників, не впливає. Але якщо цим зловживати, то одного разу ви самі виявитеся марнославним дурнем, який потрапив у просту пастку. Оскільки перестали працювати над собою і дивитися під ноги.
По-друге, експертам, чи як їх там іще називають, вкрай небажано змішувати інформаційні явища, що їх Росія генерує на Заході, з тими, що через зливну трубу кириличного сегмента Інтернету і зомбоящик потрапляють прямісінько до нас.
Україна - лише одна з ділянок фронту Третьої світової, на якому Росія здійснює вторгнення. Те, що ця ділянка кілька років "гаряча", жодним чином не змінює загальних пропорцій. Мета Росії - світове імперіалістичне панування, а Україна - лише одне з можливих місць прориву цього фронту. Агентура Кремля, звісно, вже не та, що за часів "холодної війни", проте всі ці дурнуваті "шпілі-вілі" з надлишком компенсуються звичайним підкупом, але в незвичайних гігантських масштабах.
Це зараз Brexit на Заході вже розглядають як успішну комплексну операцію Кремля (сім цільових проектів антиєвропейської пропаганди), на яку пішло понад вісім мільйонів фунтів стерлінгів (справа Аарона Бенкса), а тоді - як демократичне "народне волевиявлення". Таких брекситів зараз по всьому світі - десятки. Захід по-демократичному несміливо, але все ж таки почав вживати контрзаходи. Росія зробила ставку на середньоєвропейського лоха і його травний тракт, а старіючим політикам почала пропонувати такі преференції від "Нафтогазу" й "Газпрому", яких вони не бачили навіть у найвологіших своїх корупційних снах. Без точного розуміння країн (Гугл не допоможе!), в яких це має місце, аналіз того, що відбувається, позбавлений для нас практичного сенсу і зазвичай є жеребом "корисних ідіотів", котрі мимоволі цитують ворожу пропаганду.
Зовсім інша річ - пострадянський простір. Тут дуже широкий спектр країн - від середньоазійських, з їхнім колоритним феодалізмом, до Білорусі, з її повною васальною залежністю, - які об'єднані тим, що цілком годиться для в'янучих, але все ще дієвих напрацювань КДБ і ГРУ. І для працевлаштування своїх співробітників (у всіх цих країнах), які так і не вивчили жодної іншої мови, окрім російської.
Будь-який документ, над яким послідовно працюють різні люди, має на собі не такі вже й невидимі відбитки їхньої розумової діяльності. Це різні і досить часто дуже конкуруючі між собою відомства, оскільки йдеться про збільшення або зменшення їх фінансування - у всьому світі так. Те, що перша частина реготливої України вважає доконаною дурістю авторів, - це результат жорсткого зіткнення амбіцій і алгоритм роботи. Ці потворні "шви" в результаті "зафарбовують" так, як подобається найголовнішому начальникові, і пускають у світ - "і так зійде". Чому ж сходить?
Тому що будь-який кириличний документ або російськомовна телемаячня, навіть якщо вона формально адресована нам із вами, насправді адресована внутрішній російській аудиторії. Вона є частиною загальної політичної параної, і якщо її саме так і розглядати, то ця "цеглинка" цілком акуратна, і займає своє належне місце в кремлівській стіні пропаганди.
Певна частина громадян України ментально є частиною цього московського "русскомирского" простору, і це є в кожній постсовковій країні, цю публіку навіть непогано імпортували до ЄС. Вони так само бачать у будь-яких російських неоковирностях таємні знаки близького "визволення від хунти", як і їхні антагоністи в гучних євроатлантичних розбірках - таємні знаки любові до України.
Кілька слів про те, як працює таке послання для них і чому.
Послання такого роду слід розглядати як контейнер, а не як "матрьошку", бо, з вищезазначених причин, елементи інформаційного ураження в ньому різнорідні, часом вони навіть нейтралізують одне одного. У ньому є два "відсіки" - соціальна комунікація й особиста. Про соціальну комунікацію, яку використовує противник, написано вже досить багато, але це така сфера, яка постійно змінюється, немов погода в горах.
У соціальній комунікації основне - це медіавірус, "мем", який самовідтворюється і мутує, ухиляючись від контрпропаганди. Соціальна комунікація в принципі примітивізує картину світу, а противник її робить навіть не чорно-білою, а виключно каламутною, з подальшою пропозицією власної "ясності".
В особистій комунікації застосовується технологія навіювання через текст, яку хибно називають "маніпуляцією". У тексті має бути те, що зачіпає читача ОСОБИСТО і пропонує часткове вирішення його емоційної проблеми - щоб він чекав продовження. Виникає відчуття "читання думок" автором тексту. Далі має бути доказ правоти або те, що на неї схоже.
Будь-яка директивна форма послання (указ, наказ тощо), його рубрикація, авторство, великі літери, жирний шрифт - покликані посилити навіювання, поставити читача "в стрій" адептів послання. Ця маловідома галузь науки називається "лінгвістикою впливу".
Завдання такого документа, про який ішлося на початку, - пересунути смислове навантаження зі сфери ймовірного у сферу реального. Нас (точніше, "їх") переконують, що це насправді санкції, і вони насправді комусь завдають шкоди. А тим, хто іронізує, за замовчуванням пропонується порівняння із західними санкціями - мовляв, така ж ефективність.
Не можна оминути увагою і старовинної технології, іменованої "операцією прикриття", в якій начебто репресовані ворогом - уже не просто твої друзі за замовчуванням, а й об'єкт усілякої похвали й обожнювання. Навіть якщо так не відбувається, одного з ключових завдань психологічних операцій - підірвати авторитет і посіяти сум'яття - досягнуто. Включили когось до кремлівського списку "санкцій" чи не включили - не має взагалі жодного значення. Бо це не список, не санкції, а звичайний симулякр. Надута інформаційна бульбашка, яких щодня запускають по кілька в різних напрямках.
Та людське марнославство - одна з незнищенних слабкостей, і тим, кого омине своєю увагою влада, дуже хотілося б грізних прокльонів від ворога. Тому сміх (і з себе неодмінно!) - найпростіший, найефективніший, інстинктивно застосовуваний захисний фільтр від інформаційних токсинів. Якщо вже ніяк не виходить просто ігнорувати.
А ігнорувати можна лише тоді, коли ви зайняті власною цікавою справою, і вам нема коли відволікатися на кремлівський дзвін порожніх пляшок. Навіть якщо вони з-під "Новачка".