Четвертого липня в Нью-Йорку помер Юра Орліков. Навіть тим, хто читає нашу газету з першого номера, це ім'я мало про що говорить. Він ніколи не давав інтерв'ю, не влаштовував прес-конференцій, не виступав на телебаченні. Але саме йому «ДТ» зобов'язане своєю появою на світ. Навіть сама назва спільноти-засновника газети - ТОВ «Ормос» - розшифровується як «Орліков та Мостові». Саме так: Орліков - на першому місці. І це цілком справедливо.
Видання суспільно-політичної газети - справа дуже тонка. Відомі випадки, коли засновники починали свою діяльність з появи в редакції з автоматниками або з масових звільнень співробітників. Такі вибрали стимулом творчості страх. У фундамент «Дзеркала» Орліков поклав Довіру. Жорсткий і непохитний в інших проектах свого бізнесу, до редакції він відчував сентименти. Втім, його - «технаря» за освітою (Одеський університет) - завжди вабило до видавничої справи. Після еміграції в США і подолання неминучого шляху - від роботи у таксі, книжкових і меблевих магазинах - в серйозний бізнес, він видає тижневик «Сім днів», книги радянських дисидентів, вкладає гроші в газету «Нове російське слово». Разом з партнерами займаючись в кінці 80-х в Україні та інших країнах СНД металом, він виношував думку про створення великої газети. Але в цьому випадку партнери відійшли вбік, вважаючи задум безперспективним. Так само розсудив і четвертий співзасновник «ДТ», вийшовши з проекту ще до появи першого номера.
Юра в газету вірив завжди. І коли чиновники з президентської адміністрації дошкуляли йому скаргами на журналістів, що сунуть ніс не туди і роблять «неправильні висновки», він намагався їм пояснити, що таке свобода слова. І коли перша особа держави в гніві зажадала закрити газету, а якщо це неможливо - купити її. Для бізнесмена Орлікова спокуса була велика, але видавець Орліков від великого куша відмовився. І тоді в хід пішов стандартний «джентльменський набір» важелів впливу. То там, то тут в бізнесі норовистого видавця на рівному місці почали виникати проблеми. При цьому, обкладаючи «прапорцями», до нього підсилали нових покупців. Пропоновані суми стрімко росли - відповідь залишалася тою ж. Нарешті неминуче наступив час, коли Юра вже не зміг водити газету на своїх фінансових ходунках. Далі ми пішли самі. Але ми завжди пам'ятатимемо, що зробити перші кроки, виробити свою ходу і правильну поставу нам допоміг Орліков.
До свого 57-ліття Юрій Олександрович не дожив два тижні. Ми висловлюємо найщиріші співчуття Юриній мамі, синові Саші, всім, кому він був дорогим.
Може, тому, що лихо скоїлося десь далеко за океаном, не віриться, що коридор редакції більше ніколи не заповниться гуркотом його басовитого «Хеллоу!» і ми не вибіжимо йому назустріч з криком: «Юра приїхав!»
«Дзеркало» осиротіло...
Дзеркалотижнівці