Чорноземи від ерозії захищає коріння дерев. Культурну спадщину народу від занепаду та знищення оберігають, зокрема, генеалогічні дерева старовинних родин. Одним із найдревніших на Галичині є рід Крушельницьких, який в історії України займає окремий розділ.
Перші згадки про них містить історичний літопис, де згадується, що в 1395 р. Владислав Ягайло надав предкові Крушельницьких шляхетські привілеї. У XV ст. акт було підтверджено майновим правом: «далисьмо село в тустанской волості Крушельницю». З часом у Крушельниці виділилися два великі роди — Ставниковичів та Чулевичів. Яскравою представницею першого стала «галицька Баттерфляй» — славетна співачка Соломія Крушельницька. Другий дав Україні вчених, музикантів, освітян. І серед них — Марія Крушельницька. Віртуозна, експресивна, неперевершена, але протягом десятиліть невизнана через тавро — «донька ворога народу».
Сандормохом — по інтелігенції
Антін Крушельницький, дід пані Марії, високоосвічена інтелігентна людина, був першим міністром освіти в уряді Української Народної Республіки. Щоб видати для дітей підручники рідною українською мовою продав земельну ділянку в Бережанах (містечко на Тернопільщині), хоча все життя мріяв побудувати там будинок і посадити сад. Батько пані Марії — Тарас, один із трьох синів діда Антіна, належав до перших українських пластунів, мав прізвисько Чача, створив пластунський гімн «Лісові чорти».
На початку 30-х років дід Антін, відгукнувшись на заклик Є.Коновальця перешкодити русифікації великої України, разом з дружиною, синами і донькою Володимирою залишили Львів та переїхали до Харкова. Їхали назавжди, тож забрали не тільки меблі, але й музичні інструменти, сімейні реліквії, архіви.
Проте Харків — тодішня столиця червоної УРСР — зустріла ворожо. Замість обіцяного просвітництва галичанам, аби не померти від голоду, довелося перебиватися тимчасовими принизливими підробітками. Переживши польську тюрму й переслідування, родина потрапила у справжні політично-ідеологічні лещата.
Якось уночі до їхнього помешкання увірвався загін у «тільняшках». Лише через півсторіччя Марія Крушельницька взнала, що її батька разом з братом Іваном, відомим поетом Григорієм Косинкою та ще кількома десятками людей розстріляли у грудні 34-го. Діда Антіна із донькою Володимирою, медиком за фахом, вислали на Соловки, до одного із найжахливіших таборів — Сандормоха. Та інтелектуали радянській владі заважали й тут — їх також розстріляли. Однак близьким про розправу нічого не повідомили. Стефанія Крушельницька, мати Марії, вистоювала на морозі під тюремними мурами величезні черги, аби передати чоловікові чисту сорочку та їжу. І ледь не під тюремними мурами у новорічну ніч на світ з’явилася дівчинка — Аретта. Ім’я дитині вибрав ще репресований батько. Аби вберегти доньку від переслідувань, мати записала її на своє дівоче прізвище — Шушкевич.
Тільки-но молода жінка одужала, вона одразу переїхала до Курська. Щоб прохарчуватись, обшивала актрис місцевого театру та новоспечену «пролетарську еліту». Якось прийшовши до клієнтки — «товаришки комісара», ледь не розридалась на порозі: кімната комуністки була обставлена меблями Крушельницьких! Яким чином, звідки ті всі стільці-шафи опинилися за сотні верст від Харкова?
Лише в 1943 р. молода жінка з дитиною наважилася повернутися до Львова.
Сіли ангели на плечі...
Тут починається новий етап у житті Марії Крушельницької. У рідних стінах її перехрестили (у повному розумінні) з Аретти на Марію Шушкевич. Хрестини відбувались у соборі святого Юра. Даючи дитині таке ім’я, представники колись знаної родини передусім сподівалися на охорону Богородиці, а по-друге — ім’я вибрали на честь бабці. Всі одразу почали звати дівчинку Марійкою. «І присутність двох ангелів за плечима я відчуваю все життя», — зізнається піаністка.
Усупереч війні, голоду і репресіям у дев’ять років у життя дівчинки ввійшла музика. До речі, саме бабця помітила любов онуки до музики і наполягла, аби матір віддала її на навчання.
Марія належала до перших випускників музичної школи-десятирічки, відкритої при Львівській консерваторії. Напередодні випускного вечора на прослуховування до Львова приїхав уже на той час усесвітньо відомий музикант Генріх Нейгауз. Маестро пристав на прохання свого друга, композитора Анатолія Кос-Анатольського, і прослухав гру Марії. «Моєю похресницею» жартома називав її Кос-Анатольський, який свого часу знав діда Антіна Крушельницького і приятелював із її батьком Тарасом. Нейгауза зворушила гра юної піаністки, й він зробив для неї виняток: запросив на навчання до Московської консерваторії, одразу зарахувавши у свій клас. Після завершення навчання галичанка закінчила в професора й аспірантуру.
Репресувати не можна реабілітувати
Однак тавро «доньки ворога народу» ще стояло навпроти прізвища Марії. І саме Кос-Анатольський, депутат Верховної Ради СРСР, під час так званої відлиги допоміг їй: на початку 60-х юна піаністка нарешті отримала новий паспорт із ще таким незвичним: «Марія Тарасівна Крушельницька».
Незабаром прийшло й визнання: перемога на всесоюзному конкурсі ім. М.Лисенка.
І все. Залізна завіса на довгі роки закрила перед талановитою музиканткою участь у престижних міжнародних музичних конкурсах, гастрольних турне. Вона реалізовувала себе на сцені старовинного Львова, у стінах рідної консерваторії, куди її запросили викладачем. У роки становлення української незалежності Марію Тарасівну двічі обирали ректором, нині вона викладає там.
Хоч троянди зів’яли,
музика вічна
Як і в кожної жінки, була в житті героїні таємна сторінка... Якось, переглядаючи старі документи, пані Марія навмання взяла один із них, піднесла до очей. І її огорнула прекрасна мелодія вальсу «Зів’ялі троянди» А. Кос-Анатольського з присвятою автора. Схвильована музикантка сіла до піаніно й заграла.
Нині, через десятиріччя, Марія Тарасівна зізналася, що автор мелодії почував до «похресниці» ніжні почуття й якось освідчився їй. Впродовж декількох років, ще за часів студентства пані Марії, вони листувалися. Кожний свій лист композитор нумерував та вкладав мелодію або вірш, присвячений блакитноокій Музі! Однак шлюбний вальс на їхню честь так і не прозвучав. Ще у студентстві дівчина вийшла заміж за свого ровесника, підтвердивши теорію єднання фізиків і ліриків. Більше того, її чоловік зрозумів прохання дружини і погодився: аби древній рід Крушельницьких не пішов у небуття, записати їхнього сина на прізвище матері.
Довгі роки Марія Крушельницька пропагувала українську музику, перша і чи не єдина виконувала на концертах твори В.Барвінського, А.Кос-Анатольського, М.Колесси, С.Людкевича, чию спадщину радянська критика з позиції «старшого брата» зверхньо віднесла до «третьосортної музики». І кожного разу до останнього дня свого життя серед почесних гостей на цих вечорах був присутній Кос-Анатольський. Намагався не пропускати концерти своєї улюблениці й «бог музики» Нейгауз.
Нещодавно піаністка, порадившись із кузиною, відомим львівським науковцем Ларисою Крушельницькою, видала компакт-диск з музичними та поетичними творами Анатолія Кос-Анатольського.
Роки не змінили Марію Крушельницьку, вона із задоволенням відгукується на запрошення своїх учениць, викладачок музики Романни та Ірини Новицьких, приїжджає до Тернополя, слухає гру їхніх учнів, радить, навчає. Адже хоч життя людини в’яне, мов троянда, та музика залишається вічною.