Валерій Цибух |
Мало хто із середньостатистичних іноземців має уявлення про те, що наша країна — справжній клондайк туризму, як то кажуть, край невідомих туристичних доріг — найрізноманітніших, захоплюючих і по-своєму унікальних. Однак, попри брак інформації про можливості України в плані туризму за кордоном, щороку нашу країну відвідують близько 5—6 млн. туристів.
У багатьох країнах туризм є якщо не основним, то одним із основних джерел поповнення державного бюджету. Керівник новоствореної державної туристичної адміністрації України Валерій Цибух вважає, що саме туристичний напрям надалі стане однією з найбільш перспективних і дохідних галузей економіки України. А в майбутньому зможе забезпечувати солідні надходження до бюджету.
Поки що туристична індустрія країни реалізовує свої можливості лише на 1/3. Однак у державній туристичній адміністрації переконані: Україна може стати одним із лідерів туристичного ринку Європи. Яким чином цього досягти і що для цього необхідно?
Кабінет голови Адміністрації по туризму — справжній путівник по Україні туристичній. Вражає карта на всю стіну, на якій зображено основні визначні пам’ятки нашої країни і вказано переваги конкретних видів туристичного відпочинку в тому чи іншому регіоні. На робочому столі — одразу три глобуси, абсолютно різні за кольором, розміром і, як з’ясувалося, за призначенням.
— Валерію Івановичу, для чого вам одразу три глобуси? Хіба не можна обійтися одним?
— Для мене кожен із них символізує три основні етапи формування людини як туриста. Адже туризм — це не просто вид відпочинку, це засіб пізнання світу. За великим рахунком, — подорожувати, відкривати для себе світ людина починає, ледь з’явившись на світ. Ці перші враження залишаються у підсвідомості на все життя і накладають відбиток на наші вчинки, думки, словом — на формування нашої особистості.
— Саме слово «туризм» іноземного походження. Є якийсь аналог йому в нашій мові?
— Звісно є. Споконвіку любителів подорожувати в Україні називали волоцюгами, але вкладали в це поняття зовсім не той зміст, що тепер, хоча й тоді в чомусь це слово мало негативний відтінок. Волоцюга — людина, котра замість того, щоб орати в полі, волочиться незрозуміло де, природу вивчає, заслуховується співом птахів, а в цей час робота стоїть. Літературознавці неодноразово зазначали, що волоцюгою називали і Тараса Григоровича Шевченка, і великого філософа України — Григорія Савовича Сковороду.
— Валерію Івановичу, ви в дитинстві теж були волоцюгою?
— Ще й яким! Народився я в найпрекраснішому місці на Буковині, у містечку Сторожинець, що неподалік Чернівців. Місця там вражаюче дивовижні, самі розумієте — Прикарпаття. Я міг годинами пропадати в лісі чи на озері, але був, так би мовити, практичним волоцюгою.
— Перший етап пізнання світу — це більше емоції, відчуття. Як ви охарактеризували б наступну віху в становленні людини-туриста?
— Вона зазвичай приходить із настанням юності, коли людина однаково прагне зрозуміти не лише навколишній світ у всьому його різноманітті, а й пізнати людей, котрі її оточують. За часів моєї молодості для цього брали рюкзаки, намет, гітару і разом із друзями подорожували по всій країні.
І тут я хочу нарешті сказати про третій спосіб туристичного пізнання світу. Сьогоднішні реалії такі, що людина з рюкзаком залишилася в минулому, на зміну їй прийшов інший мандрівник, який віддає перевагу змістовному і комфортабельному відпочинку. Туризм став способом життя мільйонів людей у всьому світі. Туристична індустрія готова надати найрізноманітніші форми відпочинку. Головне — наявність бажання, часу і необхідної суми в гаманці.
— Які способи туристичного пізнання світу вам особливо близькі?
— А які завгодно! Усе залежить від настрою і наявності вільного часу, якого, на жаль, катастрофічно бракує. Я побував у 70 країнах світу, причому в багатьох із них — по кілька разів. Хоча, звісно, усе більше я їжджу з офіційними візитами.
— Ви практично об’їздили всю земну кулю. Чим від цих країн вигідно різниться Україна?
— Ви знаєте, Україна настільки величезна, різноманітна і цікава, що складається таке враження, ніби в різних своїх куточках вона відобразила в собі всю неповторність земної кулі. Україна — це і теплий Крим, і прохолодні Карпати, запорізькі степи, і могутні древні ріки... У нас є місця, які із задоволенням відвідують мусульмани і буддисти, іудеї і християни.
— Розвиток яких напрямів туризму в нашій країні особливо перспективний?
— За великим рахунком перспективні всі напрями. Тому, хто не бачив нашої країни, навіть важко уявити собі її потенційні можливості в цьому плані. Від полювального туризму до зеленого сільського, історико-культурологічного і військово-пригодницького, екстремального, рибальського, водного тощо. Серед молоді особливо популярний оздоровчо-спортивний туризм.
І звісно ж — паломництва віруючих людей. Київ із його храмами завжди приваблював прочан. Зараз разом із реконструкцією церков і соборів відроджуються не лише древні традиції, а й паломництво, котре завжди було характерним для України. Це стосується не лише православних християн. До Умані на могили цадиків приїжджають хасиди, до Львова — італійці. Ми розробили різні цікаві маршрути до місць паломництва, а також разом із колегами із Держкомрелігії працюємо в напрямку розвитку релігійного туризму.
Сьогодні ми вже маємо можливість забезпечити туристу за бажанням будь-який вид відпочинку: від висококласного елітного туризму до так званого сільського, або зеленого, що може обійтися усього в 5—10 гривень на день.
— А що представляє із себе «зелений» туризм?
— На жаль, реклами цього виду відпочинку практично немає. А його специфіка ось у чому. Туристи приїжджають на відпочинок у мальовниче українське село. Їх розміщають у спеціально підготовлених будинках, годують простою і здоровою домашньою їжею, водять на риболовлю, полювання, до лісу і так далі... Популярним є і участь у збиранні врожаю, частину якого можна лишати собі безплатно. Такі подорожі можуть дозволити собі практично всі. Зараз сільський туризм дуже поширений у Європі і Сполучених Штатах.
— За останні двадцять років структура, що відає туризмом, реорганізовувалася кілька разів. Останнє «перекроювання» — створення «Держкоммолодьспорттуризму», коли спробували сполучити несумісне, об’єднавши під спільним дахом проблеми молоді, спорту і туризму. На початку нинішнього року було прийнято рішення про створення Державної туристичної адміністрації України. Наскільки, на вашу думку, подібна структура може бути ефективною?
— Зі створенням Держтурадміністрації поставлено, як мені здається, крапку в дискусії про те, як керувати галуззю і кому за неї відповідати. До прийняття цього рішення було багато інших пропозицій, аж до абсурдних — наприклад, створення акціонерної компанії, котрій вже навіть назву визначили — «Укртур». Вона приватна структура і мала керувати цим держсектором економіки. Це суперечило б усім правилам гри — підприємництва, антимонопольного законодавства тощо. Нині більш ніж у 100 країнах світу є міністерства чи відомства, котрі прямо займаються туризмом.
Президент України зупинився на назві «Державна туристична адміністрація». Вона свідчить про те, що держава піклується про дану галузь і формує щодо неї власну політику. Нам необхідна управлінська вертикаль, особливо для тих регіонів, які сьогодні гостро потребують допомоги центру.
— Чи можна вже говорити про те, що держава дійсно створює сприятливі умови для «плавання»?
— На сьогодні — так. Вперше туристичну галузь виділено окремим розділом у Державній програмі економічного і соціального розвитку України на 2002 рік. У бюджеті на поточний рік передбачено програму «Фінансова підтримка розвитку туризму в Україні». Вже вирішено таку проблему, як проведення туристичними підприємствами операцій у національній валюті готівкою з оформленням прибуткових касових ордерів. Також анульовано Положення про порядок видачі референсу суб’єктам туристичної діяльності України. Окрім того, указом Президента від 15 червня 2001 року скасовано реєстрацію іноземців ВВІР, а Законом України «Про внесення змін у деякі законодавчі акти» від 7 червня минулого року скасовано туристично-екскурсійний збір. Вирішено багато інших питань, що сприяють подальшому розвитку туризму в Україні.
— Чи усе так безхмарно, Валерію Івановичу?
— Звісно ж, ні. Але всі основні передумови для успіху в нас є. Інша річ, що для молодої незалежної держави розвиток туріндустрії — справа часу, адже не може відразу все вдатися. Неможливо за «щучим велінням» створити інфраструктуру світового рівня, відремонтувати усі дороги, вирішити силу-силенну пекучих питань. Треба вирішити ще багато проблем.
Адже оздоровлення потребує і сама індустрія відпочинку. У країні 1341 готельний комплекс, але тільки незначна частина з них відповідає сучасним нормам. Крім того, наш сервіс дуже часто не відповідає тим сумам, які за нього правлять. Не випадково багато з тих, хто приїжджає до нашої країни, воліють користуватися послугами приватників. Лише в Києві такі послуги надають майже 30 тис. домовласників і квартироздавачів. Природно, вони не платять ніяких податків і створюють серйозну конкуренцію офіційному готельному сектору. Тому багато великих і громіздких державних готелів на сьогодні нерентабельні і перебувають на межі закриття. Необхідно розвивати мережу комфортабельних готелів і кемпінгів, насамперед — уздовж міжнародних транспортних коридорів, що проходять через територію України. Адже 80% подорожуючих — автотуристи.
Світова практика свідчить, що вкладання грошей у розвиток інфраструктури туризму окупається в 20 разів швидше, аніж вкладення в інші галузі. Зараз вперше в нашій країні прийнято державну програму розвитку туризму до 2010 року. Вона передбачає будівництво готелів, облаштування транспортних коридорів.
— Який відсоток іноземних інвестицій вкладено сьогодні в наш туризм?
— 1998 року в туризм було інвестовано 28 млн. гривень, нині у туристичну сферу вкладається близько півмільйона. Це, звісно, небагато, але водночас спостерігається суттєвий прогрес. З’явилися висококласні п’ятизіркові готелі, сучасні ресторани, пункти сервісу. Нами розроблено вже діючу модель студентського готелю. Це я кажу лише про великі підприємства з іноземним капіталом, а скільки в нас з’явилося невеликих приватних готелів, на 10—15 чоловік! Їх було б ще більше, але, на жаль, позначається непомірний податковий пресинг, який губить приватну ініціативу буквально на корені.
Щоб облаштувати на належному рівні всі дороги, потрібно по узбіччях побудувати тисячі маленьких приватних готелів із стоянкою для машин, автосервісом й іншими дорожніми зручностями. А в нас на трасах досі не вирішено навіть горезвісної проблеми «хлопчики — ліворуч, дівчатка — праворуч».
— Чи передбачаються якісь пільги турфірмам, що займаються проблемами внутрішнього туризму?
— Існує ціла державна програма їхньої підтримки. Та поки що всі фірми працюють у дуже важкому режимі, особливо, я повторюся, створюють незручності непомірні податки. Крім того, на кількість туристів, які в’їжджають в Україну, дуже впливає і маса усіляких формальностей, пов’язаних із отриманням віз.
— Як часто турфірми порушують договір ліцензії?
— Зараз вони отримують ліцензію терміном на три роки, що видається Державною турадміністрацією на підставі заяви. І якщо підприємство порушує договір, то ми можемо призупинити його діяльність чи узагалі забрати ліцензію. Лише торік у Києві сто фірм було позбавлено дозволу на діяльність. До речі, у самому принципі видачі ліцензій уже закладено можливості для порушень. Адже якщо дотримуватися букви цих дозвільних документів, то туристичну діяльність можна сполучати з підприємництвом в інших сферах бізнесу. А це провокує комерсантів на різноманітні зловживання «дозвільним папером». У результаті з 2994 фірм лише 1000 займаються винятково туристичною діяльністю. Нам не завадило б використовувати досвід Туреччини. Там фірма, що отримала дозвіл на туристичну діяльність, не має права займатися іншими видами бізнесу.
— Наскільки досконала на сьогодні «туристична законодавча база» стосовно внутрішнього туризму?
— Досі він ніяк не регламентувався і не ліцензувався, механізмів впливу на нього держава не мала. Крім того, якість послуг, особливо екскурсійних турів, не контролювалася. Ліцензування в цьому напрямі ми почали проводити лише нині. Люди мають не лише отримати дозвіл на туристичну діяльність, а й відповідати за її наслідки.
На жаль, раніше були випадки, коли некомпетентні люди організовували дитячі і дорослі тури, наприклад, у гори. Через цей непрофесіоналізм лише минулого року на території України загинуло 66 чоловік. Ось чому так необхідно в цих питаннях ліцензування і державний контроль. Коли ми підбивали підсумки діяльності за минулий рік, то передусім акцентували увагу на фірмах, які реально, чітко і без проблем працюють на в’їзний внутрішній туризм. Таких, наприклад, як «Укрпрофтур» і «Укрзовніштур».
— Чому так мало інформації про Україну за кордоном?
— А тому, що раніше на це виділяли копійки! І взагалі не вважали таку рекламу необхідною. Тому, на жаль, в Україні поки не створено ефективне інформаційне поле. Лише в останні роки спостерігається рух уперед: створено Українську туристичну інформаційну систему в Інтернеті. Розроблено заходи, приурочені до розпочатого року України в Росії, широко рекламуються улюблені туристами місця, поширюється інформація про туризм за схемою «Від Львова — до Карпат» і «Від Придністров’я — до Тавриди». Завдяки зв’язкам України з Росією й існуючому безвізовому режиму постійно зростає потік туристів із РФ.
Та все одно необхідної інформації мало. Навіть посольства користуються брошурами кінця
80-х — початку 90-х років. Ми запропонували відкрити представництва за кордоном на базі відомих туристичних фірм і комерційних структур, які займалися б рекламуванням нашої держави, і в Міністерстві закордонних справ нашу пропозицію підтримали. Нині разом із МЗС працюємо над створенням представництв в основних країнах світу.
— І останнє — курортний сезон на носі. Куди ви особисто збираєтеся цього літа?
— Боюся, що вирватися з Києва не вдасться — дуже багато роботи. А якщо усе ж зможу викроїти час, поїду на батьківщину, до батьків у Прикарпаття.
Свого часу я їм неодноразово пропонував переїхати до Києва. А вони — ну ніяк! Кажуть: «Та у вас тут нормально жити неможливо. Біганина навкруг, метушня». І вони по-своєму мають рацію...