Холостяк, якщо він має солідні статки, мусить настійно потребувати дружини, така узвичаєна істина…
Джейн Остен
У наш божевільний час криз, стресів і пристрастей дедалі гострішою стає проблема самотності. Ми всі поспішаємо зробити кар’єру, досягти земних благ, самоутвердитися, відкладаючи почуття й емоції на потім. Спочатку закінчи інститут, стань на ноги, а потім займайся амурними справами, — чуємо ми від мудрих батьків. Хтось із ними сперечається, одружується в юності з першим коханням. І воно стає єдиним, шлюб виявляється міцним, на все життя. Хтось помиляється. Вгадати складно. Практично всім дається шанс згори, але не кожен здатен вчасно скористатися ним. А потім настає затишшя, коли доля взагалі не хоче зазирати на вашу «піч». І ліньки, і очікування завищені, і характер сформований, і звичок змінювати не хочеться. У затятих холостяків з’являється життєве кредо: чогось хочу, а кого — не знаю. А кого знаю — не хочу.
У жінок під тридцять спрацьовує нереалізований материнський інстинкт. Не те щоб дуже заміж кортіло — дитини хочеться. І щоб у дитини був батько. А в жінки — турботливий чоловік. У чоловіків цей інстинкт зазвичай пробивається під сорок. Їм потрібен спадкоємець, продовжувач роду.
Той, хто вже побував у шлюбі і встиг у ньому розчаруватися, все одно згодом хоче створити сім’ю, надійний тил, щоб було для кого і заради кого...
Чоловіки розчарувалися в жінках, жінки — у чоловіках. Але продовжують шукати ту єдину, того неповторного. На звичному маршруті — дім — робота — дім навряд чи знайдеш таку людину. Коло спілкування давно сформоване — переважно сімейні пари. У нічні клуби та ресторани приходять розслабитися, поспілкуватися, і не більше. Інтернет-знайомства дуже популярні, але надто вже віртуальні. Не видно ні самої людини, ні її реальної мети. Шлюбні агенції, що здебільшого займаються іноземцями, почасти себе дискредитували. Та й конвеєрна система навряд чи доречна в таких інтимних справах. Потрібен індивідуальний підхід. І такий підхід може забезпечити… сваха!
— Ідея створити службу знайомств спала на думку моєму чоловікові, — розповідає київська сваха Тетяна. — Це було 14 років тому. Я тоді сиділа в декретній відпустці. У 90-х, якщо пригадуєте, з роботою було взагалі сутужно. Ми зареєструвалися в податковій, дали оголошення в газету. Стали телефонувати й приходити люди. Ми й гадки не мали, що послуга виявиться такою затребуваною. Мій чоловік програміст, написав спеціальну програму. Зробили перший каталог. На той час у нас не було конкурентів, але й досвіду не було. Починали з того, що приймали жінок безплатно. Охочих було дуже багато. Так з’явилася база даних. Тоді стали приймати і чоловіків, показуючи їм каталоги з жіночими фотографіями. Поступово з’явилися чоловічі каталоги. Тепер у нашій базі близько п’яти тисяч анкет. Найстаршому чоловікові — 82 роки, жінці — 76, а наймолодшим — 20 і 18. Так звану робочу групу становлять клієнти 26—65 років. 85% жінок із вищою освітою, чоловіків — 50 на 50, від робітників до держслужбовців, підприємців і бізнесменів.
«Наші» якщо не кращі, то ближчі
Попри нинішню конкуренцію в шлюбному бізнесі, клієнтів у Тетяни не бракує. Звісно, це здебільшого жінки (у відсотковому співвідношенні 60 до 40). І якщо раніше основна маса наших співвітчизниць мріяла вийти заміж за іноземця, то тепер картина інша.
Переважно Тетяна працює з киянами й іногородніми, але трапляються й заморські женихи. Іноземців сваха поділяє на три категорії: «До першої належать ті, хто вважає Україну країною третього світу. Жінки тут нібито доступні й невибагливі. Кожна вважатиме за щастя поїхати і бути хатньою робітницею. До другої категорії я зараховую, м’яко кажучи, ущербних чоловіків. Це стосується і соціального статусу, і рівня інтелекту, і світогляду. Такі зазвичай шукають безплатну робсилу, наприклад на ранчо. І, нарешті, третя категорія чоловіків — успішні, забезпечені, інтелігентні. Вони справді цінують наших жінок і можуть запропонувати їм чудові умови. Але таким подавай дівчат із модельною зовнішністю, до 30 років, без дітей, зі знанням іноземної мови».
Отож, дорогі мої, варто перевести свій погляд на «наших», можливо не таких успішних і усміхнених чоловіків, зате ближчих нам за духом та менталітетом.
Чого хоче жінка? І кому віддають перевагу чоловіки?
— Більшість чоловіків, як правило, шукають хазяйновитих, домашніх жінок, — розповідає Тетяна. — Парубки 25—35, які не перебували у шлюбі, хочуть, відповідно, дівчат без дітей. Чоловіки тієї ж самої вікової категорії, котрі побували у шлюбі й мають дітей, лояльно ставляться до жінок із дітьми. Також віддають перевагу симпатичним, сучасним, доглянутим жінкам, але не бізнес-вумен. Дуже цінують уміння готувати. Коли бачать в анкетах, окрім інших захоплень, уміння смачно готувати, радіють.
Жінки на перше місце ставлять душевні риси, порядність, потім — інтелект, освіту, матеріальні блага і тільки потім — зовнішність. У чоловіків зазвичай на першій позиції — зовнішність, потім — решта. Вони не люблять дурних, але дві вищі освіти у жінки їх теж лякає. Не люблять дуже повних. Хоча чим старший чоловік, тим спокійніше ставиться до надмірної ваги. Наприклад, нещодавно один 65-річний жених попросив: тільки не підбирайте мені дружину з фігурою Майї Плисецької.
Трапляються люди з нереальними запитами. Наприклад, коли дуже забезпечені чоловіки років 50—55 шукають 20—25-річних дівчат. Або взагалі з галузі фантастики. Мовляв, ворожка сказала, що я мушу шукати військового на ім’я Василь, такого-то року народження. Погляньте, будь ласка, у вашу базу і знайдіть мені саме такого. А ще пригадую одного товариша, який вірив у нумерологію і просив шукати йому жінок виключно з певною датою народження, на ім’я Тетяна, Ірина чи Світлана.
Дуже багато достойних жінок. І, хоч як це сумно, значно менше достойних чоловіків. Трапляються такі женихи, у яких три шлюби за плечами і від кожної дружини по дитині. При цьому він вважає себе абсолютно вільним, шукає «молоду, без дітей, щоб народила йому ще».
До проблемної категорії належать жінки 35—45 років із дітьми та чоловіки низького зросту. Хоч як дивно, високим жінкам (178—180) також важко підібрати пару. Чоловіки комплексують, якщо жінка вища зростом.
Зазвичай стрункі жінки 25—35 років без дітей, середнього зросту завалені пропозиціями. Чоловіки лояльно ставляться до іногородніх наречених, жінки ж, навпаки, налаштовані категорично, шукають тільки киян. У чоловіка, котрий самостійно виховує дітей, значно більше шансів знайти собі супутницю, ніж у самотньої матері з кількома малолітніми дітьми. Незалежним 45—50-річним жінкам, у яких діти вже дорослі, також цілком реально знайти собі пару.
Щоправда, є один нюанс. Жінки й чоловіки, котрі звикли до самотності, інколи виявляються не готовими до спільного проживання. Начебто подобаються одне одному, зустрічаються, спілкуються, але щойно мова заходить про шлюб — розуміють, що свобода, до якої вони так звикли, їм дорожча. Вони нікого не хочуть пускати на свій приватний простір.
Перст долі досить важливий
— Раніше люди трохи ніяковіли, звертаючись до мене по допомогу, намагалися виправдовуватися, — каже Тетяна. — Одного разу прийшов 55-річний чоловік, побачивши мене, дуже зніяковів і ледве не втік. Мовляв, я думав, ви значно старша. Тепер усе змінилося, люди стали більш відкритими, більш розкутими. Правда, є взагалі «без комплексів». Інколи телефонують чоловіки й запитують: а скільки коштує година? Або: я зараз у відрядженні у вашому місті. Не могли б ви мені знайти жінку на кілька днів? І таке інше. Доводиться пояснювати, що це, м’яко кажучи, не мій профіль.
Перевага свахи полягає в тому, що вона бачить конкретну людину з її конкретним бажанням — знайти супутника життя. Вона веде неквапливу розмову, ставить масу запитань і вже приблизно бачить, кому може її рекомендувати.
Щоб уникнути якихось непорозумінь, клієнти приходять із паспортом, заповнюють анкету, переглядають каталоги. Більшість жінок воліють залишати свої дані, щоб їх вибирали. Тільки відсотків 10 із них беруть ініціативу у власні руки, самі вибирають чоловіків, самі їм телефонують. Як свідчить практика, ці жінки швидше домагаються бажаного результату.
«Скільки часу піде на пошук половинки, спрогнозувати неможливо. До мене звернулася жінка з трьома дітьми. Здавалося б, шансів мінімум. Але мені вдалося дуже швидко видати її заміж. А приходить юнак без проблем — і минає багато часу, за плечима — безліч зустрічей, а нічого не виходить. І ця хороша, і та непогана, а не гріє, так би мовити. І ми шукаємо далі.
Буває й інше. Прийшов одного разу чоловік, побачив фото дівчини. І очей з неї не зводить. Каже: більше мені нікого не показуйте, мені потрібна тільки ця. А ця жінка у мене в каталозі вже рік, і ніхто їй не подобався. Знайомлю їх. Телефонує схвильована наречена, вигукуючи: де ви його взяли? У мене було стільки зустрічей! А його побачила — і зрозуміла, що доля. У них усе склалося з першої зустрічі.
Вінець безшлюбності — чи на все свій час?
Чому ж сьогодні так багато самотніх молодих, освічених жінок? «Напевно, тому, що свого часу, будучи студентками, щось або когось пропустили, — каже моя співрозмовниця. — Наприклад, коли їхні однолітки виходили заміж, вони думали, що ще
встигнуть, усе попереду, ось побудую кар’єру, а потім... А потім потрапляли на роботу в жіночий колектив. І ось уже 30, час би сім’ю завести, а на горизонті нікого. Коли жінка вже сама стала на ноги, матеріально незалежна, з житлом і кар’єрою, коли планку для чоловіка вже піднято, тоді й починаються проблеми. А чоловіки-однолітки або вже одружені, або цікавляться жінками молодшими».
Але в таких жінок є всі шанси знайти собі пару. Просто потрібно діяти. Є безліч чоловіків, які зацікавлені саме в таких жінках, адже вони вже точно знають, чого хочуть.
Побутують дві хибні думки. Перша — що в службі знайомств можна знайти собі принца на білому коні або красеня-олігарха. Друга — що тут усі ущербні, як чоловіки, так і жінки. І лише коли беруть до рук каталоги, роблять для себе відкриття: виявляється, тут цілком симпатичні й самодостатні люди.
До Тетяни часто звертаються батьки з проханням знайти пару своєму синові або доньці. «Якщо діти не знають, я не беруся за це, — каже сваха. — Одного разу прийшов тато із проханням знайти нареченого його 28-річній дочці. Він був упевнений, що їй неодмінно треба заміж, що вона абсолютно самотня. Уже час би дітей завести, а вона навіть думати про це не хоче. Звісно, дівчина не знала про наміри турботливого батька. Більше того, батько боявся, що, коли дочка дізнається, буде жахливий скандал. Але в нього був план, і він мене умовив. Ми знайшли хлопця, якому сподобалася ця дівчина, влаштували нібито випадкову зустріч. Звісно ж, дівчина відкинула його залицяння. Хлопець дуже засмутився, та, оскільки в нас були з ним нормальні стосунки, все минулося. Відтоді я не йду на жодні вмовляння, працюю лише з тими батьками, чиї діти до цього готові.
Дівчат, які шукають освіченого, багатого, вродливого чоловіка, хочу попередити: чим заможніший чоловік, тим вищі вимоги до обраниці. Такі шукають жінок не гірших за себе. Не обов’язково бізнес-вумен, але успішних, із забезпечених родин. Головне — у пошуках принца не прогледіти душі. Адже людські риси важливіші за гроші.
Більшість клієнтів найчастіше запитують Тетяну: чи є в мене шанс? Очевидно, ми так розчарувалися в оточенні, настільки невпевнені в собі, що нам важко повірити у власні сили, у свою неповторність і можливість бути щасливими. Але немає панацеї, немає рецептів, ніхто нам не видає гарантій на щастя. А шанс є завжди.