Аркадій Гайдар |
Аркадій Голіков був наймолодшим полковником у світі. У 17 років командував полком, у 20 — через поранення та контузію був звільнений у запас — «у безстрокову відпустку».
Аркадій Гайдар був найпопулярнішим дитячим письменником радянської епохи. Його повісті й оповідання виходили 1550 разів накладом понад 110 мільйонів примірників 102 мовами світу. Він мав надзвичайний талант оповідача, писав щиро, без зайвого, із заворожуючою простотою. До письменництва був схильний генетично — його мати, Наталя Аркадіївна, дворянка за походженням, була далекою родичкою М.Лермонтова.
Аркадій Петрович Голіков-Гайдар був просто вродливою людиною — великим, широкоплечим, круглолицим, із блакитними задумливо-іскристими очима, по-хлопчачому бешкетними. Його образ чимось нагадує Джека Лондона й Антуана де Сент-Екзюпері... З ними ріднить його і якась «співуча лінія», захоплене сприйняття життя, невіддільний від туги неперебутний оптимізм, дитяча безпосередність, навіть наївність, і м’який, доброзичливий гумор.
Він не міг не писати, із дитинства тяжів до слова, римував, ще не вміючи читати. До читання ж приохотився на все життя.
«Читав я багато, але без усякої системи, — зауважував Гайдар у «Автобіографії». — Трапиться під руку календар — читаю календар. Трапиться «Війна і мир» — читаю «Війну і мир», але якщо після цього траплялася кухонна книга, прочитував її теж не без інтересу.
Розбираючи старі батьківські книги, я наштовхнувся на кілька книжок дуже дивного для мене змісту. Пам’ятаю, одна була антирелігійна, інша — Степняка-Кравчинського — про революціонерів.
Мені було близько 14 років. Книги ці мене здивували і змусили насторожитися...»
І варто було, як писав А.Гайдар, настати «веселому часу» — революції, він безоглядно кинувся в її жорстоку пучину.
Чого це коштувало чистому, шляхетному серцю, захопленій душі підлітка? Він надто швидко дорослішав, збагнувши страшну науку — вбивати. Сам не раз дивився в обличчя смерті, якось йому довелося відчути біля скроні холодне клацання затвора. «І досвід війни, і здоровий глузд, і все-все промовляло про те, що я обов’язково мав бути мертвий». Завдяки щасливому випадку — пронесло.
«Демобілізувався тому, що на грунті деяких потрясінь і старої контузії я занедужав на гострий нервовий розлад», — писав Гайдар у тій же «Автобіографії». І ніколи, здається, не розшифровував, що стоїть за цими словами — «на грунті деяких потрясінь». Що це були за «потрясіння», можна здогадуватися лише з якихось глухих напівнатяків. Як відомо, у роки громадянської війни воюючі сторони воліли не обтяжувати себе полоненими — пускали «у розхід», відправляли в «штаб Духоніна». Червоноармійцю Голікову, вочевидь, не раз доводилося бути свідком цих кривавих розправ, а можливо, як командиру, — їхнім організатором і безпосереднім виконавцем. І тому все життя мучили його кошмари. Була порушена психіка, причому на рівні підсвідомості...
Чи письменницька це справа — позбавляти людину життя?
В одному з перших своїх творів — повісті «У дні поразок і перемог» — Аркадій Гайдар досить відверто говорить про так звану класову ненависть. У партизанському загоні зібралися люди хоч і мало розвинені політично, але «хороші, свідомі повстанці». Єгор — озлоблений і вкрай жорстокий до всіх, хто належить до «того табору»; довготелесий Яшка — колишній вантажник і собачник; покалічений білим офіцером грузин Румка. «І багато інших таких же, як ці, було в загоні. Озлоблені білими, йшли до червоних, і горе козаку, горе офіцеру, котрі попали в їхні руки! Жорстокою була партизанська помста». Для повстанців логіка класової боротьби була гранично ясна: «На те і буржуї, щоб їх бити».
1939 року вийшла повість А.Гайдара «Доля барабанщика» — «про справи суворі і небезпечні», про відплату вбивцям і шпигунам, якими у ті часи, виявляється, просто кишіла Країна Рад. Сотнями і тисячами поглинав їх архіпелаг ГУЛАГ, удень і вночі трудилися незліченні «трійки», виносячи нещадні вердикти: «присудити до вищої міри соціального захисту — розстрілу». У повісті письменник розповідає про заблуклого і наївного «барабанщика з четвертого загону», котрий сліпо довірився прихованим шпигунам і ворогам народу...
Аркадій Голіков, ця найдобріша, сердечна і ніжна людина зі збентеженою карамазівською душею страстотерпця, спонукуваний фанатичною вірою і, не в останню чергу, інстинктом самозбереження, перетворюється на Аркадія Гайдара — «глашатая і горлана», запеклого борця за «передові ідеали». Відбувалося характерне для тих часів роздвоєння особистості. Але не цим вимірюється істинна цінність творчості письменника. Крізь ідеологічні атрибути (данина часу!) проривається живий голос оповідача, котрий розповідає про високі моральні ідеали, любов і доброту. Взяти хоча б його оповідання «Чук і Гек» — хрестоматійну перлину літератури для дітей. «Мабуть, ще жодного разу не піднімався Гайдар до такої високої майстерності, як у цьому оповіданні. Ця майстерність уже на тому щаблі, коли вона не відчувається», — не без підстав констатували критики. А «Тимур і його команда»? Безпрецедентний випадок, коли літературний твір ініціював у суспільстві світлий, благородний рух, котрий охопив мільйони дітей. Сьогодні, на жаль, немає вже ні Тимура, ні тимурівців, залишилися тільки «команди» — так люблять називати своє найближче оточення нинішні «буржуїни» та «хлопчиші-плохиші». До речі, серед перших «плохишів» за злою іронією долі опинився онук барабанщика революції — Єгор Гайдар, чия «шокова терапія» обернулася для СНД фінансовим й економічним колапсом.
Аркадій Гайдар прожив коротке життя, котре вклалося у 38 неповних років. Він загинув на українській землі, похований у благословенному Каневі. З Україною пов’язана не одна сторінка його біографії, у тому числі і творчої. На думку директора Канівської бібліотеки-музею А.Гайдара, заслуженого працівника культури України Василя Берези, і свій звучний псевдонім — Гайдар — письменник «знайшов» в Україні:
— 1924 року 20-річний літератор Аркадій Голіков після тривалого і дещо нудного відпочинку в Гаграх вирішив трохи розвіятися. Прибув у Харків. І тут у нього спрацювала вроджена пристрасть «ходіння в народ». Пішов пішки по Слобожанщині, ночував де доведеться, зустрічався з найрізноманітнішими людьми, вислухав чимало прецікавих історій. Під час подорожі по Зміївському району була у нього, можливо, зустріч із місцевими чабанами, яких у цих краях звали «гайдарами». Це слово зафіксовано в словнику Грінченка в значенні «пастух овець»...
…Судячи про Аркадія Гайдара з висоти нашого часу, згадаємо мудреця, котрий казав: «Слово ненависті мізерне перед створеним чистою волею витвором».