У грудні нинішнього року ми відзначаємо 100 років від дня народження одного з найбільших учених двадцятого століття — Анатолія Олексійовича Дородніцина. Світ його наукових інтересів надзвичайно широкий — геофізика, аеро- та гідродинаміка, прикладна і обчислювальна математика, інформатика. Відомі ґрунтовні й глибокі праці вченого з метеорології, алгебри, теорії крила, надзвукової газової динаміки, з різних розділів кібернетики. Важко усвідомити, що все це зробила одна людина.
Двадцятилітнім юнаком він шукає нафту в Дагестані і Туркменії, у тридцять — «ставить на крило» швидкісні літаки, а коли йому було тридцять сім, старший за нього на вісім років Сергій Лебедєв, розробляючи принципи побудови першої в континентальній Європі ЕОМ — знаменитої згодом МЕСМ, — запросив Дородніцина в Київ для консультацій щодо остаточного вибору операцій для цієї машини.
Для багатогранної наукової творчості Анатолія Дородніцина характерна незмінна спрямованість на вирішення практичних завдань, актуальних для створення нової техніки. Особливість його наукової діяльності — постановка і розв’язання проблем, котрі мають важливе прикладне значення, доведення результатів до завершеної форми. Проведені Анатолієм Олексійовичем фундаментальні наукові дослідження, запропоновані й розроблені ним оригінальні методи застосовуються як у наукових дослідженнях, так і в інженерно-конструкторських розробках.
А.Дородніцин багато зробив для становлення радянської комп’ютерної науки й виведення її на міжнародну орбіту. Всі найзначніші проекти та розробки комп’ютерів і програмних систем приймали комісії, які він очолював. Учений глибоко вникав у суть розробки, вносив істотні зауваження, визначаючи шляхи подальшого розвитку відповідного напряму науки й техніки.
Він був ініціатором вивчення проблем розпаралелювання роботи алгоритмів, що дуже важливо для розв’язування надскладних задач на суперкомп’ютерах. Цей клас задач на звичайних комп’ютерах не міг бути розв’язаним ефективно, оскільки потребував, як правило, великих обсягів пам’яті машини і надвеликої швидкості виконання на ній операцій. У таких задачах нерідко використовуються десятки тисяч (а то й сотні мільйонів) змінних і стільки ж усіляких умов, які слід враховувати, розв’язуючи задачу. Такі задачі постають у зв’язку з вивченням проблем біології, економіки, захисту довкілля, дослідженнями процесів, які відбуваються у ґрунтах, в атмосфері. На це першим в СРСР звернув увагу А.Дородніцин. Саме з його ініціативи у 70-х роках ХХ ст. учені Інституту кібернетики виконали важливі дослідження з проблем розпаралелювання алгоритмів.
Наукову роботу Анатолій Олексійович завжди поєднував із викладанням у вузах. Читав лекції у Центральному інституті прогнозів, у Центральному аерогідродинамічному інституті імені?Жуковського (ЦАГІ), в Московському авіаційному інституті (МАІ), брав активну участь у створенні і становленні знаменитого Московського фізико-технічного інституту (МФТІ). Він створив відому наукову школу, серед кількох поколінь його учнів та послідовників — учені зі світовими іменами, члени Академії наук країни. Як блискучий учений і організатор науки А.Дородніцин мав величезний авторитет в науковому середовищі світу.
Народився А.Дородніцин 2 грудня 1910 року в селі Башино Каширського повіту Тульської губернії в родині лікаря. Невдовзі родина переїхала в Україну, де батько працював лікарем, а мама навчала дітей музики. У селі Березань під Києвом Анатолій Дородніцин закінчує школу-семирічку.
Одного тривожного дня 1925 року, попереджений добрими людьми про небезпеку арешту, батько з родиною залишає Україну. Вони опиняються в Грозному, де Анатолій пішов у восьмий клас.
У 1927 році, по закінченні школи, хлопець мав намір вступити до Новочеркаського політехнічного інституту, склав іспити на «відмінно», але студентом не став через «непролетарське походження». Пішов у Грозненський нафтовий технікум, перетворений згодом на інститут, і по його закінченні у 1931 році став інженером з видобутку нафти.
Бажання займатися науковою роботою привело Анатолія Дородніцина в Головну геофізичну обсерваторію (ГГО) в Ленінграді, де він відразу ж занурився в теоретичні дослідження. Тут він знайомиться з одним із лідерів вітчизняної механіки М.Кочиним, чий благотворний вплив сприяв швидкому творчому зростанню молодого працівника.
У січні 1941 року талановитий і вже відомий учений був переведений у ЦАГІ. Відтоді й до кінця життя А.Дородніцин не поривав зв’язків із цією установою. Спочатку він працював над теорією помежового шару в стисливому газі. У травні 1942 року в ЦАГІ відбувся захист докторської дисертації Анатолія Олексійовича.
У період 1952—1960 рр. Дородніцин був заступником начальника ЦАГІ. З 1945-го по 1955 р. одночасно з роботою в ЦАГІ працював у Математичному інституті імені В.Стеклова АН СРСР.
У 1953 році А.Дородніцина обрали дійсним членом Академії наук СРСР, оминувши звання члена-кореспондента.
Важливі праці належать перу А.Дородніцина в галузі фізики й динаміки атмосфери, — він розробив теорію загальної циркуляції атмосфери. Завдяки його працям, зокрема, відомі результати М.Кочина для нестисливої рідини були узагальнені на випадок стисливого повітря. Було з’ясовано істотну роль турбулентної в’язкості й указано на можливість припливу тепла через турбулентну теплопровідність та радіацію. До найзначніших робіт Анатолія Олексійовича з фізики атмосфери належать також виконані ним дослідження впливу рельєфу земної поверхні на рух повітряних мас.
У роки війни дослідження вченого спрямовані на розв’язання надзвичайно актуальних задач обтікання літальних апаратів на великих швидкостях. Фундаментальні праці Анатолія Олексійовича 1942—1948 рр. з теорії помежового шару в стисливому газі визначили розвиток цього розділу аеродинаміки.
А.Дородніцин доклав великих зусиль до того, щоб у нашій країні інформатика набула статусу окремої науки, яка займається розробкою та аналізом обчислювальних засобів, програмного забезпечення й алгоритмів. Низку публікацій і доповідей він присвятив її предмету, завданням, методам і можливостям. У сфері уваги Анатолія Олексійовича були такі актуальні теми, як розпізнавання образів у геології й медицині, розробка систем автоматичного проектування в літакобудуванні.
Значний внесок А.Дородніцина у справу розвитку обчислювальної техніки в нашій країні. Анатолій Олексійович одним із перших усвідомив величезну роль ЕОМ для науково-технічного поступу.
У лютому 1955 року Рада міністрів СРСР прийняла постанову про створення першого Обчислювального центру (ОЦ) АН СРСР. Його директором став академік Дородніцин. Треба наголосити на особливому значенні ОЦ АН СРСР (тепер — ОЦ РАН імені А.Дородніцина) для розвитку комп’ютерної науки як у Росії й Україні, так і в усьому світі. З самого початку роботи обчислювального центру Анатолій Олексійович визначив курс на розвиток фундаментальних досліджень, які лежать в основі кібернетики. Це стосується передусім досліджень із математики, теорії управління, методів оптимізації, теорії розпізнавання образів, методів програмування та розробки комп’ютерних технологій.
В Обчислювальному центрі з’явилася перша БЕСМ-6 (1965 р.), а потім — і перший серійний екземпляр (1967 р.) цього легендарного дітища академіка С.Лебедєва. З перших років роботи ОЦ став головною організацією, яка координувала розробки з кібернетики в державі.
У 1957 році А.Дородніцин підтримав створення в Києві Обчислювального центру Академії наук УРСР (згодом — Інститут кібернетики), директором якого став В.Глушков. Відтоді розпочалося плідне співробітництво цих великих учених.
У 60-х роках А.Дородніцин був головою Державної комісії з приймання обчислювальної машини МІР-1, що, фактично, стала прототипом майбутніх персональних комп’ютерів. Анатолій Олексійович допомагав впроваджувати у промисловість започаткований у Києві напрям малих обчислювальних машин із розвиненим «внутрішнім інтелектом». За його безпосередньої підтримки роботи зі створення обчислювальних машин серії МІР були відзначені у 1968 році Державною премією СРСР.
Тривалий час А.Дородніцин активно працював в одній із найавторитетніших міжнародних організацій у галузі комп’ютерної науки — IFIP, з 1968 по 1971 рік був її головою. За його рекомендаціями наші вчені представляли свої досягнення на конгресах IFIP, брали участь у роботі комісій та робочих груп цієї міжнародної організації.
Ще одним прикладом, який характеризує плідну співпрацю А.Дородніцина й українських учених, була робота над макроконвеєрним обчислювальним комплексом. Ця робота почалася ще в 70-х роках, коли В.Глушков зі співавторами виступив на одному з конгресів IFIP з доповіддю, в якій переглядалися принципи організації нейманівских комп’ютерів і пропонувалася нова архітектура рекурсивних обчислювальних машин із високим рівнем паралелізму. Велику роль у цій роботі відіграла співпраця Інституту кібернетики й ЦАГІ, де А.Дородніцин завжди був незаперечним авторитетом. У ЦАГІ вийшла перша двотомна монографія з макроконвеєра. Семінари і школи з макроконвеєрних методів розв’язання задач великою мірою вплинули на розробку макроконвеєра. Серед задач, розв’язаних на дослідному та першому серійному зразках макроконвеєрної системи ЄС 2701 і ЄС 1766, що продемонстрували можливість лінійного зростання продуктивності при збільшенні кількості процесорів, були задачі, поставлені А.Дородніциним і його учнями.
Анатолій Олексійович переймався проблемою захисту довкілля, вивчав питання математичного моделювання взаємодії людини та біосфери. Він брав активну участь у роботі комісії АН СРСР з проблем підвищення ефективності меліорації. Діяльність комісії дала можливість запобігти здійсненню руйнівного проекту «повороту північних річок». Як член правління асоціації «Екологія і світ», А.Дородніцин активно виступав на захист Аральського моря.
У 1977 р. за активної участі вченого приймається постанова президії АН СРСР «Про організацію Національного комітету зі здійснення членства Академії наук СРСР у Науковому комітеті з проблем навколишнього середовища (SCOPE) Міжнародної ради наукових союзів». При президії АН СРСР було створено Національний комітет СКОПІ. А.Дородніцин стає головою бюро цього комітету.
А.Дородніцин свого часу гаряче підтримав ідею відкриття факультету кібернетики в Київському держуніверситеті імені Тараса Шевченка та заснування в Інституті кібернетики НАН України кафедри МФТІ, на якій би студенти брали безпосередню участь у практичних розробках науковців.
А.Дородніцин з великою увагою ознайомлювався з досягненнями українських учених, які працювали в різних галузях науки. Завершивши роботу в черговій державній комісії, що приймала ЕОМ або систему, яку розробляли українські кібернетики, він неодмінно обговорював результати проведеної роботи з президентом НАН України Б.Патоном, до якого ставився з великою повагою. Все значиме із досягнень української науки було для нього важливе.
Анатолій Олексійович помер 7 червня 1994 р. у Москві, похований на Новодівичому цвинтарі. Президія НАН України, з огляду на великий внесок ученого в розвиток кібернетики в Україні, підготовку наукових кадрів у галузі інформатики, організацію та становлення Інституту кібернетики, заснувала премію ім. А.Дородніцина, що присуджується науковцям за видатні досягнення в галузі комп’ютерної математики та обчислювальної техніки.
Сьогодні досягнення представників наукової школи А.Дородніцина, як і учених ОЦ імені Дородніцина РАН, визнані у світі. Це стосується і українських кібернетиків, які виконують десятки й сотні міжнародних грантів та спільних проектів у сфері побудови сучасних комп’ютерних технологій, самих комп’ютерів, телекомунікаційних систем, ефективних систем збору та обробки даних, технологій захисту інформації у комп’ютерних системах. Підтвердженням того, що сьогодні результати українських кібернетиків — на передових позиціях світової науки, може бути постійне запрошення наших учених до участі у міжнародних конференціях, школах, симпозіумах, а також перевидання наших монографій та наукових журналів за кордоном різними мовами, обрання представників української школи з інформатики до керівних органів різних міжнародних організацій, що координують роботи з інформатики у світі, прийняття Української федерації з інформатики до відповідних структур Європейського Союзу, котрі тематично займаються розвитком і координацією робіт цього напряму. Не випадково останніми роками студенти американських вузів на конкурсній основі щорічно приїздять до Києва для проходження практики, проведення спільних семінарів і прослуховування лекцій в Інституті кібернетики імені В.Глушкова та Інституті прикладного системного аналізу НАН?України.
Анатолій Олексійович тричі удостоювався Державної (Сталінської) премії: у 1946 р. — за наукові дослідження в галузі аеродинаміки літака при великих швидкостях польоту, в 1947 р. — за розробку проектів нових крил швидкісних літаків, у 1951 р. — за дослідження в галузі аеродинаміки. В 1983 р. йому було присуджено Ленінську премію за роботу в галузі обчислювальної техніки.
У 1970 році А.Дородніцину було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. За великі заслуги Анатолій Олексійович був нагороджений п’ятьма орденами Леніна, орденами «Знак Пошани», Червоної Зірки, Трудового Червоного Прапора, Жовтневої Революції, Дружби народів і численними медалями.
У 60-х роках колишні учні Березанської школи оголосили збір. Анатолій Олексійович гаряче підтримав цю ідею. Щороку вони приїздили на день-другий у Березань, посадили там парк, зустрічалися з нинішніми школярами.
Тепер школа у Березані носить ім’я Анатолія Дородніцина.