Метання молота люблю з дитинства. Так уже сталося, що потрапив спочатку до групи тренера Володимира Єфремова, який працював із метальниками. І років десять простояв потім біля кола на Черепановій горі в Києві, де тренувалися «молотошники». Хто нині знає взагалі, що таке Черепанова гора? А це ж дуже просто. За табло на стадіоні «Олімпійський», навпроти Бессарабських воріт, знаходиться узвишшя, яке й називається Черепановою горою.
Тут сам навчився метати молот, здобувши за це третій розряд, тут на моїх очах зростали й виходили на олімпійські вершини Георгій Дибенко, Олександр Канакі, Дмитро Єгоров, Микола Редькін і безліч інших знаменитих і невідомих «молотошників». Молот — це умовна назва ядра, причепленого до сталевого троса з трикутною негнучкою ручкою. Довжина молота від нижньої частини ядра до ручки чотири фути, які в часи моєї молодості трактувалися як 122 см, а нині за тієї самої довжини у футах — не більш як 1215 міліметрів. Чи варто дивуватися з цього, коли федерація футболу трактує висоту футбольних воріт як 2 метри 44 см, а федерація волейболу ті ж вісім футів перекладає, як 2,43 м?
Дуже важливо знати, що під час розкручування молота розвивається страшенна відцентрова сила, і кожен зайвий сантиметр довжини дає збільшення в результаті не менше як на метр. Тому всі намагаються будь-якими, зокрема не найчеснішими засобами, молот подовжити.
У п’ятдесяті роки ядро робили з бронзи, наливали туди ртуті, здається, тільки до золота справа не дійшла. У ті часи мрією кожного був результат 60 метрів, який уперше в 1952 році досягнув на ХV Олімпійських іграх у Гельсінкі угорець Йожеф Чермак. Тоді стандартними були три повороти, але вже з’явилися ленінградець Олександр Шехтель, який розробив методику чотирьох і п’яти поворотів, і не дуже сильний метальник москвич Володимир Гарін, що використав практично чотири повороти першим у світі, а також львів’янин Євген Сюч, який також робив понад три повороти.
Нині чотири повороти — звичайна техніка всіх найсильніших метальників, але неперевершений поки що світовий рекорд 86 метрів 74 см встановив у серпні 1986 року в Штутгарті учень Анатолія Бондарчука Юрій Сєдих, колишній киянин, що переїхав до Москви, а потім взагалі до Берліна й Парижа. Він став дворазовим олімпійським чемпіоном, і тільки бойкот радянським урядом Олімпіади 1984 року в Лос-Анджелесі позбавив його третьої золотої медалі.
А метання молота навіть без Сєдих і професора Бондарчука залишилося одним із козирних видів української легкої атлетики. Зараз до Сіднея прибули три наших богатирі-«молотошники». Це призер Атланти Олександр Крикун і четвертий— 1996 року Андрій Скварук. Обидва вони роблять чотири повороти, обидва мають результати понад 80 метрів, що є нині мірилом світового класу метальника. З ними їде Владислав Піскунов, молодий, талановитий, який примудряється робити в колі цілих п’ять поворотів і, мабуть, на даний момент найперспективніший серед них.
Біда лише в тім, що у світі за вісімдесят метрів сьогодні, у 2000 році, вміють метнути цей важкий і небезпечний снаряд 18 чоловік. Крім уже названої нашої трійки, це француз Жілль Дюпре, угорець Тібор Гешек, ще один француз Крістоф Іпаллє, росіянин Василь Сидоренко, котрому 39 років, білоруські спортсмени Вадим Дев’ятовський та Ігор Астапкович, американець Ланс Діл, чех Владимір Малька й навіть японець Койї Мурофуші. Перемогти, бути призером є можливість у кожного з них, а також у когось із ще не названих спортсменів.
Зрозуміло, ми бажаємо успіху нашим атлетам. Добре б побачити їх усіх на п’єдесталі пошани! Щасти вам, хлопці!