UA / RU
Підтримати ZN.ua

ДЛЯ КОЖНОЇ НАСІНИНКИ — СВОЯ ЧАСИНКА, АБО ПРО ВПЛИВ «МАГІЧНОГО ЯЩИКА»

Так воно виходить у наш час, що нерідко телевізору доводиться виконувати для дітей роль няньки, причому інколи, починаючи з раннього віку...

Автор: Алла Котляр

Так воно виходить у наш час, що нерідко телевізору доводиться виконувати для дітей роль няньки, причому інколи, починаючи з раннього віку. Причина — брак часу в батьків, втома, часто не досить хороші житлові умови, щоб ізолювати улюблене дитя від телевізора. Та й, щиро кажучи, не завжди ми усвідомлюємо, що надмірне захоплення «магічним ящиком» може бути небезпечним для дитини.

Моїй манюні ледь виповнився рік, коли я помітила, як вона реагує на телерекламу: хоч де була б і хоч що робила б, почувши, що починається рекламний ролик, біжить до телевізора, і в цей час годі намагатися поговорити з донькою. Для мене залишалося загадкою — як їй вдається розпізнавати рекламу за одним лише звуком, причому навіть нові ролики, які до цього не бачила? Чому видовище так заворожує маленьку, і чи не криється в цьому магнетичному впливі небезпека для її ще не сформованих психіки й організму?

Виявляється, випромінювання від екрана телевізора, танок яскравих колірних плям, часта зміна зображень (кліповість), на думку медиків, справді негативно впливають на ще не зміцнілий організм дитини. Випромінювання, хоча й не перевищує санітарних норм, має тенденцію накопичуватися і при надмірному сидінні перед телевізором негативно позначається на імунній і кровотворній системах. Колірний хаос шкідливо впливає на зоровий апарат дитини і на функціонування серця й мозку, оскільки частоти миготіння можуть збігатися з частотами серцевих ритмів, електричних коливань, що супроводжують діяльність серця й мозку.

Сам зміст телепрограм також є могутнім засобом впливу, особливо на дітей. Раніше, дискутуючи з приводу впливу сцен насильства й реклами, зазвичай не мали на увазі найменших, йшлося про дітей, що починають ходити, і школярів. Нові дослідження, результати яких опубліковано в часописі Child Development, свідчать, що навіть на однорічних дітей впливає те, що вони бачать по телевізору. За допомогою телепрограм і реклами, з’ясували фізіологи, пристрастями малят можна маніпулювати. Тож батьки повинні уважно ставитися до того, які програми дивитися, коли дитина поруч.

В однорічному віці діти приймають рішення, базуючись на емоційній реакції дорослих. Вони можуть використовувати й емоційну інформацію, якою їх заряджає телебачення. На думку керівника дослідної групи, фізіолога університету Бостона Донни Маммі, це означає — батьки повинні двічі подумати, перш ніж розмовляти при дітях на підвищених тонах або дозволяти їм дивитися телепрограми, призначені для більш старшого віку.

У процесі дослідження було виявлено, що на десятимісячних дітей телебачення майже не впливає. Тим часом реклама «Телепузиків», що з’явилися в Англії 1997 року (які досі залишаються об’єктом запеклих дискусій, глузувань і знущань), проголошувала, що це єдиний у світі серіал для малят від шести місяців до чотирьох років. І його творці керувалися найостаннішими дослідженнями в галузі психології немовлят (!). (Правда, вже 1998 року, після серії скандалів, автори передачі підвищили нижню вікову межу до двох років.)

На думку відомого американського психолога А.Бандури, «засоби масової інформації відіграють надзвичайно важливу роль у формуванні людської поведінки й соціальних відносин». А Сергій Образцов вважав, що дітям до семи років не можна показувати (навіть у казках) сцени насильства, жорстокості, грубого поводження з тваринами й людьми.

Для нинішнього покоління дітей телевізор часом є мало не єдиним джерелом різноманітної інформації. Російські психологи провели вибіркове анкетування учнів 5—9 класів. Воно показало, що діти проводять перед телевізором від 50 до 70% вільного часу.

Тим часом, кіно й телебачення сьогодні є потужними джерелами формування навичок агресивної поведінки. Фізичну агресію телебачення часто подає як взірцевий засіб владнання конфліктів, навіть шляхетні цілі нерідко досягаються цілковитим знищенням супротивника. Утвердження добра за допомогою насильства впливає на дітей ще шкідливіше, ніж насильство, яке скоюється в злочинних цілях.

Оскільки телевізійний світ населений зловмисниками, людьми, позбавленими принципів, він може спотворити уявлення про реальний світ. Крім того, кіно, відео показують різні стандарти життя, а діти далеко не завжди в змозі тверезо оцінити можливості — свої, родини, держави. У результаті формуються потреби, що абсолютно не відповідають можливостям.

Під час статевого дозрівання підлітки набагато більше уваги звертають на свою зовнішність. За зміною свого тіла, переживаннями вони спостерігають із змішаним почуттям цікавості, а часом і страху. Намагаючись інтегрувати нові образи й почуття в статеву роль, яка формується, вони шукають зразки для наслідування серед членів сім’ї, друзів, однокласників і відомих людей.

Роль ЗМІ у формуванні статевих ролей широко досліджується. Найпроблемнішою цариною американські вчені вважають зображення жінок у телепрограмах і комерційній рекламі. Так, приміром, результати досліджень за останні 20 років відзначають, що працюючих жінок показують рідше, ніж працюючих чоловіків. Зате представники «сильної половини» дедалі частіше виступають у ролі чоловіків і батьків. Жінок найімовірніше можна побачити в домашній обстановці, і вони частіше рекламують продукти, господарські засоби. Лише окремі телегероїні успішно поєднують заміжжя з фаховою діяльністю, і часто мають професії, пов’язані з низьким статусом. У музичних кліпах дії чоловічих і жіночих персонажів стереотипні. У такий спосіб підлітки, що багато дивляться телевізор, одержують стереотипні погляди щодо ролей представників протилежних статей.

Продовжують відігравати свою роль подвійні стандарти: представники обох статей схильні розглядати мужчину як сексуального агресора, а жінку вважати відповідальною за встановлення меж сексуальних стосунків. І водночас юнаки й дівчата вважають, що жінці, радше, личить бути охопленою пристрастю, а не убезпечуватися за допомогою контрацептивів.

Все вищесказане, безумовно, можна віднести й до вітчизняного телебачення.

Проте, як і будь-який сильнодіючий засіб, телебачення може бути і злом, і добром — залежно від дози та правильності прийому. Приміром, відомо, що в Давньому Єгипті й на Сході широко застосовувалася кольоротерапія. Побудована з урахуванням впливу колірна гама телепередач може благотворно впливати на глядачів, зокрема дітей.

На людську психіку також сильно впливає просторовий спектр зображення. Споглядання одноманітних будинків сучасної прямокутної архітектури пригнічує психіку. І навпаки, будинки з великою кількістю прикрашаючих елементів створюють у спостерігача гарний настрій, підвищують імунітет. Те саме можна сказати й про телевізійні картинки, нерідко навіть незалежно від змісту програми.

На думку лікарів, час, який малюк проводить перед телевізором, необхідно обмежувати (не більше півгодини безперервно), не дозволяти йому дивитися передачі з частим миготінням світлових і колірних плям (відеомузичні кліпи й реклама). Загальний час перегляду телепередач дітьми до 7 років не повинен перевищувати 6—7 годин на тиждень, від 7 до 12 років — 10 годин. Такі рекомендації, що грунтуються на результатах наукових досліджень, дають лікарі. Ну а висновки — кожен нехай робить сам.