Якщо спробувати дати визначення політики у найзагальнішому сенсі, то це буде - стан власності і прав навколо неї та стан діалогу людини (домогосподарства) з бізнесом, суспільством і владою.
Стан власності і прав навколо неї, послуговуючись термінологією Ернандо де Сото, можна назвати позалегальним. Він індукує такий самий зміст зазначеного діалогу. Якщо більша частина прав і зобов'язань щодо трансакцій з власністю є "тіньовою", то такою стає і політика. І персоналії тут визначають лише ступінь зухвалості взаємин між контрагентами, але ніяк не новий їх сенс.
Щоб змінити політику в країні, потрібно не стільки змінити політиків, скільки встановити нову систему нормативно-інституційної бази.
Україна - це країна ніш виживання. Позалегальний сектор панує і в економіці, і в політиці, і в побуті. Зобов'язання відзначаються ситуативністю, необов'язковістю і завжди є короткотерміновими. Інтегрально це означає, що в країні відсутнє довготермінове планування: і бізнес, і суспільство, і влада живуть із заплющеними очима. Ця проблема є тотальною.
Якщо спробувати визначити завдання нової влади, то їй потрібно не стільки боротися з тінню, скільки "увімкнути світло". Тому що просто виправити нічого вже неможливо. Потрібно пропонувати альтернативу, будувати її і забезпечувати її переваги. І чекати, поки "тінь" ці переваги побачить і вийде на "світло", бо інакше, ми знищимо те, що є, не запропонувавши нічого нового. Або отримаємо ще глибшу "тінь": "голь на выдумки хитра".
Переважну більшість наявних матеріалів, які стосуються євроінтеграційного процесу України, можна назвати арифметичними. В них обговорення точиться навколо зарплат, тарифів, цін тощо. Це все - похідні чинники. Вони завжди змінювались і змінюватимуться в залежності від світової кон'юнктури.
Головні очікування щодо асоціації з ЄС повинні зосереджуватися навколо європейської нормативно-інституційної бази.
Суспільний договір складається з двох частин: формальної (закони і норми) та неформальної (суспільні і родинні стереотипи та їх інтерпретації). Класична кореляція цих складових суспільного договору умовно така. У неформальній частині, яку становлять мораль, традиції, вірування, забобони, казки тощо через стереотипи формуються уявлення суспільства про справедливість, а у окремої людини - про успіх. Ці уявлення повинні мати відображення у законах і нормах (формальній частині). Така координація повинна бути точною, оперативною й адекватною.
В Україні після змін у полі власності відбулася трансформація як неформальної складової суспільного договору, так і формальної. Але ці процеси проходили спонтанно, ситуативно і неузгоджено. Тож чіткої координації між складовими немає. Така ситуація надзвичайно небезпечна, бодай тому, що, попри всі інші вади, індукує непереборне поле корупційних спокус.
Європейська нормативно-інституційна база дасть можливість розв'язати одну з проблем - вона встановить певний чіткий порядок у формальній складовій суспільного договору. Це дозволить сформувати нову цілісну корпоративну культуру, яка сьогодні в Україні пошарпана, а радше - відсутня. Нова корпоративна культура - це для підприємців "ковток свіжого повітря". Бізнес отримає "координатну сітку", він зможе обґрунтовано й відповідально планувати свою діяльність. І плани ці будуть уже не ситуативними, як нині, а довгостроковими. Тоді автоматично і будуть розв'язані питання, які сьогодні жваво обговорюються: робочі місця, зарплати, ціни... Без нової цілісної корпоративної культури говорити про це - безвідповідально.
Зрозуміло, що нова формальна складова суспільного договору буде зворотнім чином індукувати зміни в неформальній. Це, власне, і становить ті загрози, на які слід звернути увагу. Зміна законодавства завжди впливає на уявлення людей про успіх, а суспільства - про справедливість. Тому в умовах, коли (і якщо) в країні почне впроваджуватись європейська нормативно-інституційна база, особливі завдання постають перед креативним класом України. Він повинен узяти під свій пильний догляд цю трансформацію, щоб зміни, які виникнуть у полі традицій, моралі тощо, не були критичними. Умовно, аби ми не втратили своє "ментальне обличчя". Нічого надзвичайно небезпечного в цьому немає, якщо чесно собі дати звіт у тому, що без зазначених змін нас чекає гнітюча перспектива. Ті розриви і розгардіяш у суспільному договорі, які існують тепер, відсутність корпоративної культури у бізнесі і дезорієнтація в суспільстві - це шлях до прірви. А там уже буде не до збереження "ментального обличчя".
Розмови про те, чи потрібні ми комусь, чи ні, є непродуктивними. Вони ще допустимі як інтелектуальна забава в умовах, коли в господарстві усе гаразд. Україна перебуває в іншій ситуації, у неї сьогодні вкрай негативна база порівняння.
Ми потрібні самі собі.
Тож слід чітко уявляти весь проект, його найближчі наслідки і довгострокові результати. І здійснювати необхідну роботу з розплющеними очима.
Людина завжди розв'язує свої питання сама, навіть перекладаючи їх рішення на інших. Тому вибір між МС і ЄС - це вибір лише умов, в яких людина надалі шукатиме відповіді.
В умовах ЄС Україна придбає, образно кажучи, формалізм конвеєра, з його строгим регламентом. Хтось вважає це втратою суверенітету. Має право. (Та слід усвідомлювати, що в умовах розгардіяшу ніякого суверенітету немає, є лише сваволя.) Але цей же регламент дає можливість людині ясно скоординувати себе в суспільстві і бізнесі, а також легалізуватись у взаєминах з державою. Так, це рамки. Але де їх немає? До того ж це і визначить справжній суверенітет особи.
В умовах же МС ми залишаємося в розхристаному середовищі зв'язків з необов'язковими обов'язками і невстановленими правами. А це не суверенітет, це сваволя! У цьому є своя неприборкана принадність. Але це все індукує таке ж свавілля і в політиці, і в бізнесі, і в суспільних відносинах. Це можна було б вважати безневинною ментальною вадою, що викликає розчулення, якби така недолугість не поширювалась на освіту, медицину й управління складними технологічними системами.
Сперечатися з приводу вибору марно. Кожен вирішує сам. Потрібно лише чітко розуміти, в чому полягає суть вибору, і передбачати його наслідки .
До речі, щодо суверенітету: коли ми сідаємо в транспорт чи у власне авто, то обмежуємо свій суверенітет чи то правилами пасажира, чи то ПДР. Тож завжди робимо вибір: обмежити свій суверенітет чи йти пішки!
Сьогодні Україні потрібна чітка "нормативка". Яку з існуючих обирати, підказує просте правило: "Орієнтуватися потрібно не на того, хто йде на крок попереду, а на того, хто на голову вищий!".
Коли ми усвідомимо завдання, які слід розв'язати (а вони величезні - від незакритого люка перед під'їздом до імпічменту президента), тоді зможемо дійти і до персоналій: хто з політиків здатен виконати цю необхідну для країни роботу?