Хто з нас не бився в школі? Напевно, складно знайти людину, яку жодного разу не штовхнули на перерві, не вдарили підручником по голові, не смикнули за косу. Психологи стверджують, що агресивність — невід’ємна якість особистості, вона є в кожній дитині, і дитячі бійки — природний механізм визначення чужої й власної значимості та сили. Та сьогодні дедалі частіше конфлікти між підлітками з дитячих бійок переростають на жорстокі розправи.
Пам’ятаю, якось зустріла на сходах тринадцятирічного сусідського хлопчика. Він був весь брудний, куртка порвана, із носа йшла кров. У відповідь на моє запитання, чи не потрібна допомога, розплакався і викрикнув: «Не потрібна мені жодна допомога!» Виявилося, що в школі він щось не поділив з одним із «крутих» однокласників. «Розібратися» на місці перешкодила вчителька, яка ввійшла до класу, але після уроків на Руслана чекали. Підлітка побили й попередили, що буде ще гірше, якщо розповість батькам...
На жаль, дедалі частіше спірні питання за допомогою кулаків вирішують і дівчатка. Дивує цинізм і жорстокість героїні сюжету, який нещодавно показали по одному з телевізійних каналів. Під час з’ясування стосунків, вибивши однолітці два зуби, юна представниця «слабкої статі» дуже переживала, щоб жертва не забруднила кров’ю її нові джинси.
Найчастіше дорослі мають неясне уявлення про те, як себе вести в подібних ситуаціях. Для психології підлітка характерні підвищена емоційність, різкі перепади настрою, нездатність іти на компроміс. Вони можуть дуже любити свого собаку, але, вийшовши на подвір’я, жорстоко знущатися з бездомного кота.
Величезну роль в агресивності дітей грає соціальна невпорядкованість нашого життя. Адже не секрет, що діти дуже гостро реагують на проблеми дорослого життя, але вирішують ці проблеми за допомогою сили, зганяючи злість на супернику. Батьки вважають своїм обов’язком нагодувати дитину, одягти та взути, усе інше для багатьох із них здається неважливим. Однак дитина постійно відчуває потребу в любові та ніжності. У стані занедбаності та самітності діти доходять висновку, що їх не люблять, тому що вони погані, і підсвідомо заздрять своїм «благополучним» у стосунках із батьками одноліткам. Саме ця неусвідомлена заздрість переломлюється на агресію, яка згодом може виплеснутися у скоєнні злочину або суїцидальній поведінці (агресії, спрямованій проти самого себе).
Виходом із цієї ситуації є довірчі стосунки з батьками: підлітку потрібно поділитися своїми переживаннями, його повинні вислухати, зрозуміти, спробувати знайти компромісний варіант вирішення проблеми. Та, на жаль, ця проста порада для багатьох уже нездійсненна — у сім’ях утрачена довірливість стосунків двох поколінь.
Ще однією особливістю підліткової психології є відсутність перспективи часу. Доросла людина, яка скоює той чи інший вчинок, розуміє, до яких наслідків це може призвести. Підліток же не усвідомлює своїх дій, не замислюється про завтрашній день. Для нього важливо домогтися бажаного саме сьогодні й зараз. Тому дитині потрібно пояснити, що може бути наслідком необдуманого вчинку, до якого спонукають емоції.
Не можна скидати з рахунків і фільмів, які йдуть безперервно на телеекранах і буяють сценами насильства та жорстокості. Криваві бійки та смерть стали для підростаючого покоління звичними. Годинами просиджуючи біля телевізора, дитина перестає розуміти чужий біль, убивство для неї стає чимось повсякденним.
Що ж до комп’ютерних ігор, то не секрет, що найпопулярнішими є «стрілялки», вбивства в яких скоює головний герой — персонаж позитивний. Із допомогою великого та екзотичного арсеналу він винищує мерців, які ожили, горгулій, котрі літають під стелями підземель, таємничих ченців. Вдосталь награвшись у війну й надивившись фільмів жаху, сучасні діти не бояться смерті, вона стає для них не більш ніж грою, адже погляди формуються на підставі досвіду — тобто того, що вони щодня бачать, чують, відчувають. А оскільки спілкування дітей ХХІ століття неможливо уявити без цих «благ цивілізації», варто постаратися контролювати цей процес.
ДУМКА ПСИХОЛОГА
— Дитяча агресія — одна з головних проблем сучасного суспільства, — каже психолог Людмила Усачова. — За статистичними даними, кожна дитина до 14 років устигає побачити лише по телебаченню до п’яти тисяч сцен насильства. Поріг чутливості в нього знижується, і підліток перестає співпереживати, сприймати чужий біль. Діти дедалі більше схиляються до думки, що домогтися бажаного результату простіше, продемонструвавши фізичну перевагу перед суперником. Дорослі ж, намагаючись докопатися до причин такої поведінки, найчастіше їх з’ясувати не можуть, тому що агресивність перебуває на підсвідомому рівні. Її сила залежить від віку дитини та інтелектуальних можливостей. Що молодші діти, то легше вони вихлюпують агресію.
А пошуки винних у виникненні бійки можуть закінчитися протилежним результатом — мстиве задоволення однієї сторони й таке саме бажання помсти — іншої. Та й виключати повністю дитячу агресивність не можна, інакше діти не зможуть постояти за себе. Неприйнятна лише крайня її міра, і тут важливе втручання батьків, педагогів, психологів. Та насамперед батьки повинні не забувати, що дитина має відчувати себе улюбленою та потрібною. Ставтеся до неї як до особистості — це найпростіший спосіб налагодити довірливі стосунки. Запропонуйте дитині зайнятися самостійною «дорослою» справою — коли вона впевнена в собі, знає собі ціну, у неї не виникає потреби доводити свою значимість з допомогою кулаків.