UA / RU
Підтримати ZN.ua

Дітки в золотій клітці

Напевно, всім, хто живе в певний історичний момент, здається, що саме їхній час пропонує найскладніші й досі не відомі випробування (зокрема й психологічні)...

Автори: Ганна Яценко, Марія Кириленко

Напевно, всім, хто живе в певний історичний момент, здається, що саме їхній час пропонує найскладніші й досі не відомі випробування (зокрема й психологічні). Не виняток і сьогоднішній день. Окрім інших, нашому суспільству доводиться вирішувати складну й болісну проблему соціального розшарування. Не так давно, у період проголошуваної рівності, це явище також існувало, але в прихованому і трохи пом’якшеному вигляді. Багатії радянських часів не афішували своїх статків: партійні функціонери мали бути скромними, а підпільні приватні підприємці намагалися «не світитися», бо були у конфлікті з Кримінальним кодексом.

Не минуло і двох десятків років — і нас ніби машина часу закинула в умови, при яких цілі верстви населення потрапили у справжню соціальну м’ясорубку, а в ієрархії цінностей саме матеріальні блага вийшли на перше місце. І жертвами нових часів стали не тільки ті, хто не зміг пристосуватися до «дикого капіталізму», а й ті, хто не витримав випробування багатством, зокрема — їхні діти. У розвинених країнах століттями напрацьовувалися традиції виховання дітей із заможних родин. Це й закриті елітарні навчальні заклади зі спартанськими умовами, і традиція відправляти дітей «на свої хліби» мало не з 16 років, і повсюдна практика добродійності, при якій діти з малолітства звикають, що треба допомагати біднішим за тебе. Крім того, душевними проблемами багатих людей та їхніх нащадків займається армія психологів, психотерапевтів і психоаналітиків. Однак проблеми існують і там. Що вже казати про наших багатіїв, чимало яких за дуже короткий час потрапили з грязі в князі. А щоб витримати випробування золотим тельцем, треба ж мати міцні моральні підвалини і Бога в душі. Інакше неминуче моральне падіння може ударною хвилею зачепити і змести дітей.

Перелічимо деякі психологічні проблеми, найбільш характерні для дітей із багатих родин (слід підкреслити, що окремі можуть комбінуватися, а інші, навпаки, взаємно виключають одна одну):

• Егоїстичність і егоцентричність. У багатій родині дитина перебуває в центрі уваги: охоронці, няньки, гувернери й гувернантки, репетитори — всі вони займаються дитиною. Додайте до цього ще особливий інтерес із боку вчителів, а іноді й журналістів – у разі публічності її батьків. Зрозуміло, що така дитина змалечку відчуває себе пупом землі. Крім того, вона звикає споживати не тільки матеріальні блага, а й навколишніх людей, вважаючи, що й існують вони лише для того, щоб служити їй. У результаті виникають серйозні проблеми, коли доводиться будувати стосунки з оточенням взагалі і з близькими людьми зокрема.

• Емоційна депривація (або емоційна недостатність) унаслідок дефіциту батьківської уваги. Багаті батьки — це не конче байдужі негідники, котрі не хочуть займатися своїм чадом. Найчас­тіше вони – просто заручники роблення грошей або ж усталеного в їхньому колі способу життя. Але, в кожному разі, незважаючи на численну обслугу, ніхто не в змозі замінити малюкові матір і батька. Без батьківської любові й уваги дитина росте психічно нездоровою: примхливою, плаксивою, неврівноваженою, вразливою, амбіційною. Вона страждає від найрізноманітніших комплексів і душевних проблем: від сумнівів, що її взагалі можна любити, до агресивних проявів і спроб привернути до себе увагу нездоровими способами (аж до кримінальних).

• Несамостійність і непристосованість до життя. Діти з багатих родин нерідко позбавлені права вибору й живуть в умовах несвободи. За них вирішують усе, навіть визначають коло спілкування. Тому вони несамостійні, безініціативні, часто позбавлені можливості заповнити дефіцит батьківського тепла справжньою дружбою. Маленьким багатіям важко навчитися формувати стосунки з однолітками. Проблеми можуть початися уже в школі, де ці малюки стають предметом глузування. Адже вони інколи не мають елементарних навичок самообслуговування: не в змозі зав’язати собі шнурки, скласти портфель, прибрати за собою сміття.

• Відчуття «світ проти мене». Прагнучи підготувати своїх дітей до жорстких правил конкурентної боротьби, батьки нерідко перегинають палицю і формують у них відчуття «життя в облозі». Таке відчуття може підживлювати наявність охорони, яка супроводжує дитину мало не з грудного віку. Як результат — у дітей розвиваються недовіра до людей, підозріливість, цинічність. Вони постійно насторожі в очікуванні нападу і схильні знімати напругу не завжди здоровим способом.

• Невміння мріяти. Недарма кажуть: «Хочете зробити свою дитину нещасною — дайте їй усе, чого вона забажає». Багатим дітям справді невідомий ось такий цікавий і корисний шлях: виношувати мрію про щось; зважувати, наскільки реально це отримати; збирати інформацію; обговорювати з батьками або друзями; виробляти план, як досягти бажаного; вибирати, від чого відмовитися в ім’я своєї мрії; докладати власних зусиль, і — нарешті! — одержати жадане. А доки мрія втілюється в реальність, дитина вчиться приборкувати свої бажання, планувати, міркувати, відмовляти собі в чомусь, терпляче чекати, змирятися з невдачами, цінувати отримане. І який же нудний та банальний шлях «захотів — одержав», який ніби вкорочує життя, нічого не вчить і нікуди не веде (хіба що до душевної порожнечі).

• Брак здорової змагальності й честолюбства. Навіщо докладати зусиль, навчатися, самовдосконалюватися, якщо з дитинства в тебе вже все є? Навіщо доводити, що ти найрозумніший, найкмітливіший, якщо простіше похвалитися якоюсь особливо дорогою річчю? В різних світських хроніках ми нерідко бачимо «багатих діточок», котрі досягли великих успіхів у своєму бізнесі й зуміли отримати дивіденди зі стартового капіталу, подарованого батьками. Але скількох багатих невдах ми не бачимо й не знаємо, який безславний і неповноцінний їхній життєвий шлях...

• Страх невдачі. З іншого боку, у дітей багатих батьків може розвинутися страх не виправдати, не відповідати, не досягти... Батьки часто мають щодо своїх дітей завищені очікування. Вони бачать у своїй дитині «справу», вклавши в яку певні кошти, можна розраховувати на те, що витрати окупляться сторицею. Але планують долю свого чада інколи умоглядно, не враховуючи здібностей дитини та її бажань. Результат при цьому буває нікчемний — дитина не тільки не досягає запланованих висот, а й набуває психологічних проблем та комплексів або ж стає на шлях протестної поведінки.

• Невміння відчувати прості радощі життя. Щоб дитина гармо­нійно розвивалася і вміла бути щас­ливою, дуже важливо, аби вона любила природу. Вечір біля вог­нища, заспокійлива тиша, нічне зоряне небо, схід сонця, відчуття краси світу і щастя буття — цього не купиш за гроші і це неможливо організувати. Відпочи­нок же в багатих частіше пов’язаний із закордонними модними курорта­ми, гучними тусовками та вог­нями міст, ніж із рідними лісами й полями та спалахами вогнищ...

• Соціальна дезадаптація. Діти багатих батьків бувають такі розбалувані, що до юнацького віку не можуть собі уявити, що в житті є обмеження; не можуть усвідомити свого місця в суспільстві, вони не вміють прогнозувати наслідків своїх дій, зокрема й стосовно оточення. Не вважаючи себе пересічними громадянами, вони не готові відповідати за свої проступки і впевнені, що закони писані не для них.

• Відірваність від життєвих реалій. Малі багачі інколи абсолютно не обізнані з тим, як живуть люди за межами їхнього кола. Життя в «золотій клітці» згубно позначається на становленні їхньої особистості. У нашій країні немає культури добродійності, коли багаті люди йдуть до бідних, переймаються їхніми проблемами, мають уявлення про їхнє життя й тяготи побуту, надають серйозну системну допомогу. Дітям із «наших» багатих сімей ніде навчитися уникати негативних вражень; конструктивно на них реагувати; співчувати старим, бідним, хворим, немічним; допомагати їм за велінням серця, а не для піару. Освіта, яку отримують за кордоном, ще більше сприяє формуванню своєрідного прошарку «інопланетян», які не знають, як справді живуть їхні співвітчизники. І може так статися, що в нашому суспільстві сформується бездушна, аморальна і повністю відірвана від вітчизняних реалій «еліта». Якщо врахувати, що діти багатих батьків — це потенційні політики найближчого майбутнього, то цілком можна припустити, що спосіб їх правління країною не буде ні моральним, ні соціально спрямованим.

Зазвичай після переліку психологічних проблем дають рекомендації, як поводитися, аби цих проблем уникнути. У нашому випадку порада одна: хочеш бачити у своїй дитині хорошу людину – спочатку стань нею сам.

Парадокс же полягає в тому, що деякі з перелічених проблем можуть бути і в сім’ях середнього статку, і навіть у тих, кого можна назвати бідними. У сім’ї зі скромним статком може вирости самозакоханий егоїст, заздрісний, егоцентричний і черст­вий. Тим часом у багатій сім’ї може сформуватися справжній альтруїст, який присвятить своє життя допомозі іншим і найбільше цінуватиме в людях їхні душевні риси. Лише трохи переважаючи за статками оточення, можна «нагородити» своїх дітей букетом психологічних проблем, властивих справжнім багатіям. І, навпаки, можна бути в першій сотні багатіїв країни і виростити дітей із «комплексом бідняка». Можна вічно пропадати на роботі, роблячи бізнес, і при цьо­му діти не почуватимуться обділеними увагою й любов’ю. А можна вдосталь часу проводити дома, але позбавляти дітей справжньої уваги: йдеться не про те, чи нагодовані вони й одягнені, а про їхні душевні та духовні проблеми.