Для Фрейда гроші символізували екскременти. Про цей практичний бік життя, як, утім, і про практичний бік любові, за часів батька психоаналізу зазвичай не говорили в пристойному товаристві. Зруйнувавши табу, яке забороняло розглядати секс як важливу частину людського життя, Фрейд не зробив того самого із грошима — можливо тому, що тоді вони ще не до кінця показали свою роль універсального символу, який уособлює будь-які бажання. Сьогодні змінюється ставлення до сексу. А до грошей?
Принц чи жебрак?
Якщо продовжити паралелі з еротикою, то згадка про щоразу бридливо стиснуті губи когось із батьків, коли заходилося про інтимні сторони нашого життя, може призвести до того, що задоволення від тілесного контакту буде подавлене назавжди. Найчастіше, звичайно, бережуть цноту дівчаток: необережне слово може стати джерелом «тих самих» сексуальних розладів. А хлопчикам частіше прищеплюють «грошові комплекси» — тривогу, ущербність, залежність, почуття провини. У творах шестикласників на тему «Моя майбутня професія» про роботу до душі написали тільки дівчатка, хлопчики ж розводилися про заробітки...
Гроші — тема, про яку не так часто говорять відверто. Тим більше з дітьми. Тим більше в нашій країні. Та всі тільки про гроші й говорять! — можете заперечити ви. Пригадуються слова мудреця про те, що декому язик дано тільки для того, щоб приховати свої думки. Нинішню закомплексованість українців у грошових питаннях можна порівняти з вікторіанською закомплексованістю в сексуальних питаннях часів Фрейда. Адже тоді дітям теж давали якесь уявлення про стосунки статей, але воно було спотворене і обмежене. Попри те що про кохання і писали, і говорили, до головного людина доходила сама, часто дорогою ціною, а до багато чого й не доходила, через що незадоволеність давалася взнаки у хворобах, замішаних на сексуальних проблемах. Сьогодні українці, які опинилися на останніх місцях світових економічних рейтингів, не можуть почуватися задоволеними фінансово. Регулярна примірка ролі жертви економічних процесів, які від нас не залежать, — чи та це традиція, яку ми хотіли б передати своїм дітям?
Цікавий факт: за кордоном 81% населення вважає, що не вміє правильно розпоряджатися своїми грошима, проте майже 100% батьків стверджують, що вони дають дітям гроші розумно. Парадокси і секрети сімейно-грошових стосунків стали настільки звичними, що ми вже просто їх не помічаємо. Син вважає, що автомобіль належить усій сім’ї, отже, після настання відповідного віку він як член сім’ї має право їздити на ньому. Але виявляється, що це право потрібно ще заслужити... Підліток вважає речі батьків також і своїми, але після негарного вчинку рідні спересердя погрожують вигнати його з дому. Виходить, це не його дім? І не його речі?.. Виходить, він жебрак, якому дають усім користуватися тільки за умови, що він буде слухняним? Малюк уточнює: телевізор батьки можуть не дозволити дивитися, а от улюбленого ведмедика відібрати не можуть, бо його подарувала хрещена, він мій. Чи повинні батьки купити дитині модні кросівки тільки тому, що вони йому потрібні, чи це буде винагорода за регулярне виконання домашніх обов’язків? І це ще найпростіші приклади батьківсько-дитячих економічних стосунків.
З народження Боббі пай-хлопчиком був...
Як правило, джерелом батьківської влади в сім’ї слугують гроші, які батьки можуть давати чи не давати. Часто любов, зокрема батьківську, намагаються замінити грошима, висловити з їхньою допомогою. Почуття, які виникають при цьому, суперечливі, неоднозначні — про таке зазвичай не лише не говорять, а й не заведено думати. Наприклад, у забезпечених сім’ях син чи донька, з якими жорстко поводилися, нерідко чекають спадщини, сподіваючись, що вона стане частковою компенсацією за страждання. Для когось із батьків можливість розподіляти блага — це сила, перевага, спосіб упокорити дитину. Інші можуть зазнати розчарування: це все, що їм від мене потрібно? Але найчастіше в сім’ї такі почуття не обговорюють.
Батько оплачує навчання сина, тому що зобов’язаний це робити чи в обмін на спілкування та увагу? Адже спадкоємець може не вважати за необхідне виявляти увагу, думаючи, що має право на оплату своєї освіти. Такі розбіжності можуть підривати стосунки між батьками і дітьми впродовж багатьох років: іноді гроші платять з однієї причини, а той, хто їх отримує, дає цьому зовсім інше пояснення. Заснована на страху «педагогіка примусу» може звично й зрозуміло підкріплюватися грошовим впливом. Давати щось дітям можна в такий спосіб, що це сприятиме їхньому розвиткові та підвищуватиме самооцінку. Однак можна давати й так, що це підірве самоповагу і зіб’є на манівці. Що заможніша сім’я, то легше давати не так, як треба.
«Нема чого на дитині заощаджувати», «знай міру», «нікому не кажи», «я гроші не друкую», «до хорошого звикнеш швидко», «а от раніше...» тощо. Підросла дитина отримує про грошовий бік життя найчастіше суперечливі, двоїсті послання від дорослих. Мати може, наприклад, із приводу подарованої кимось певної суми сказати: «Мені хотілося б, щоб ти за своєю волею витратив її так, як я скажу». Таке прохання, хоч як намагайся, неможливо виконати, тому подібний вплив називають «шизофреногенним», тобто таким, який породжує божевілля.
Дітям теж потрібне якесь джерело самоствердження. Тому одні з них намагаються викликати в батьків почуття провини, інші пропонують в обмін на гроші свою любов і розуміння. Треті ж вважають, що спроможні здобути владу завдяки своїм досягненням, наприклад добрим оцінкам. Повсякчас догоджаючи домінуючим батькам, діти можуть залишитися інфантильними, хоча й навчитися добре маніпулювати. Деякі батьки заохочують залежність, відчуваючи, що тільки з допомогою грошей можуть зберегти любов і повагу дітей.
Як стати мільйонером
Інфантильне, дитяче почуття всемогутності може завадити реалістично оцінити фінансову обстановку, що, власне, й сталося у світовому масштабі... Негативні розповіді батьків про гроші можуть містити формули навіювання, програмування: великі гроші водяться лише в шахраїв, гроші — причина всіх бід, до успіху можна прийти тільки по чужих головах. Можливо, ворожість до багатих і щасливих людей сформувалася в дитинстві, коли дитина прислухалася до розмов батьків? (У нас немає традицій протестантської етики, відповідно до якої гроші вважають адекватною винагородою від Бога за працю й старанність.) Але невже хтось хоче передати ці ущербні переконання дітям? Корисніше було б позбутися такої упередженості у ставленні до грошей.
Нав’язливі страхи, внутрішні заборони, звичка створювати негативні образи, пов’язані зі здатністю заробляти, умінням із задоволенням і користю витрачати гроші, можуть набути в майбутньому характеру залежності. Залежна людина не може впоратися з імпульсивною поведінкою щодо грошей, вона надто зациклена на них. Ефект шопоголика, який спочатку відчуває ейфорію від можливості витратити, а потім почуття провини за це, руйнівна фінансова поведінка, коли гроші віддають шахраям, які не надто й маскуються, повторювані фінансові ситуації невдач і втрат, грошовий азарт, злодійство — причини тільки здаються такими, що лежать зовні... Інший бік залежності — вимірювати самими лише грошима і успіх, і стосунки, і задоволення. Подібно до піратів Карибського моря, які перетворилися на примар, такі люди можуть втратити багато приємних почуттів.
Замасковані правила
Боротьба за владу в сім’ї між батьками і дітьми може набувати форми грошових маніпуляцій. Наприклад, мати вважає, що любов і щедрість, які вона виявляла, коли виховувала сина, дадуть їй у майбутньому право на його любов і турботу. Син же вважає, що сам факт його існування зобов’язував матір ростити його. У сім’ях, де виникають такі непорозуміння, гроші часто розглядають як замінник любові, але навряд чи ясно усвідомлюють це. Оскільки щодо цього існує дуже мало чітко визначених правил, ніхто не знає, як зробити, щоб такий обмін був рівноцінним.
Специфіка «економічних» сімейних стосунків — у їх «замаскованості». Суперечності з приводу грошей можуть виявитися лише прикриттям інших почуттів. І навпаки — приховані «грошові» образи та маніпуляції можуть ніколи не називати своїми справжніми іменами. Кожний знає безліч прикладів того, як брак ясності у грошовому аспекті будь-яких стосунків підточував, а то й зовсім підривав їх. Сім’я — не виняток.
Щоб товарно-грошові стосунки не стали основою сімейних конфліктів, усі члени сім’ї мають знати правила, за якими розподіляються гроші. Коли батьки дають їх дітям, має бути цілком зрозуміло, чи є ці гроші нагородою за слухняність, повагу, любов, успішне навчання, виконане доручення, чи належать їм по праву.
Більшість батьків намагаються дотримуватися справедливості, даючи всім дітям порівну. Інакше ми знижуємо рівень їхньої самооцінки, породжуємо в них невдоволення і заздрість. Проте хтось із наших дітей краще ставиться до нас, хтось гірше, в усіх різні потреби і різні проблеми. Підтримувати рівність — завдання важковиконуване, якщо ставити його тільки в площині фінансів. Обійтися без емоцій аж ніяк не вийде. І якщо молодша донька вимагає негайно купити їй джинси лише тому, що їх отримав старший брат, то можна запитати її прямо: «Ти боїшся, що ми не любимо тебе так само, як його?»
Як пояснити подвійні стандарти?
Звичні варіанти «подвійної бухгалтерії» нашого економічного життя можуть стати для дитини джерелом психологічної травми, невизначеності, небезпеки, а в майбутньому — спроб уникнути відповідальної фінансової поведінки. Узвичаєне лицемірство спотвореної економіки і моралі нелегко пояснити дитині. Як їй розтлумачити, звідки в директора державного ліцею, щоправда дуже престижного, із щомісячною зарплатою чотири тисячі гривень будинок вартістю в кілька мільйонів, тільки вже не гривень — доларів. Краще дитині про це не знати?
Чи даєте ви дітям правдиву інформацію про гроші? Вона або недоступна для них, або вони її неправильно інтерпретують. Необізнаність створює ґрунт для забобонів і дорого обходиться в майбутньому. Невідповідність між реальністю і міфами породжує дискомфорт. Щоб діти могли правильно користуватися грошима, вони мають навчитися мислити і діяти в економічних категоріях. Не варто й самим дорослим замовчувати незручні сімейно-фінансові питання, повторюючи бітлівське: усе, що тобі потрібно, — це любов. У реальному житті любов і гроші цілком сумісні.