Жінки помирають пізніше за чоловіків тому, що вічно спізнюються.
Фаїна Раневська
Напевно, хотілося б, щоб це було саме так, як із притаманним їй гумором сказала велика актриса. Реально ж причиною того, що українські жінки зазвичай проживають останні дні життя без своїх супутників (а, за даними Держстату України, очікувана тривалість життя прекрасної статі у 2019 році становила майже 77 років, тоді як для представників статі сильної цей показник на десять років коротший), навряд чи є звичка жіноцтва баритися у зборах на той світ.
Абсолютно погоджуючись із рівноправністю статей, підкреслю все ж наявність біологічних і фізіологічних відмінностей між організмами жінки та чоловіка, що певним чином детермінує і відмінності наших хвороб, і причини смерті. Найбільш очевидний приклад — навряд чи чоловікові зможуть записати у свідоцтво про смерть кончину під час пологів. Дітонародження залишається поки що виключно жіночою справою (в легендарне народження Афіни зі стегна татуся Зевса важко повірити, як і у вагітність персонажа колишнього губернатора Каліфорнії зі старої американської комедії). Впевнена, жінка має право вибору — народжувати чи залишатися бездітною, вести сексуальне життя чи ні, однак шанс померти від раку матки у цнотливої черниці не можна порівняти з таким у чоловіка, в якого просто немає такого органа. Крім особливостей, пов’язаних із відтворенням роду людського, є низка й інших відмінностей, що робить різним ризик померти внаслідок певного розладу здоров’я в певному віці тощо навіть для близнят різної статі.
Ми ще зі школи знаємо, що в жінок дві Х-хромосоми (ХХ), а в чоловіків — одна (XY). Тому, коли виникають проблеми в цій єдиній, у чоловіка немає другої, аби підстрахувати першу. Наприклад, зчеплений з Х-хромосомою ген гемофілії несе смертельно небезпечну, навіть у наш час, недугу хлопчикові, тоді як дівчинка залишається здоровою (звісно, якщо не отримає два патологічних гени і від тата, і від мами, що практично нереально). Але, на жаль, вона може передати хворобу своїм дітям чоловічої статі. Так і сталося в королівській родині Вікторії, останньої з Ганноверської династії. Саме смерті спадкоємців від гемофілії дали змогу юній принцесі зійти на престол. Вона прожила 81 рік, мала 9 дітей і 34 внуки, а її понад 60-річне правління ввійшло в історію як Вікторіанська епоха. Але, щонайменше, дев’ять хлопчиків, у тому числі її правнук — останній із Романових, царевич Олексій, успадкували від королеви Великої Британії (чи через жінок із її родини) цю хворобу.
Жіночі статеві гормони (естрогени) захищають жінку від передчасної серцево-судинної катастрофи: так, інфаркт у відносно молодому віці — майже виключно чоловіча подія. У 2019 р. зареєстровано 69 смертей внаслідок гострого інфаркту міокарда у віці 35–40 років, і лише дев’ять із них припадають на жінок. Однак цей захист діє доти, доки не настає менопауза, після якої жінки стрімко доганяють ровесників. І вже, наприклад, у віці 60–65 років із 937 таких смертей понад третину становлять кончини жінок.
Взагалі, відносно вищий ризик померти спостерігається, починаючи навіть не з народження, а з часу запліднення. Під час вагітності серед викиднів більше плодів чоловічої статі. Вищий шанс не дожити до святкування першого дня народження теж саме у хлопчиків. Так, 2019-го у віці до досягнення одного року в країні померло 2189 дітей, з них 1208 були хлопчиками. Мабуть, тому природа дає фору на початку життєвого шляху: на кожних 100 новонароджених дівчаток припадає приблизно 105 хлопчиків. Хотілося б вірити — для забезпечення майбутнім нареченим кращого маневру у виборі супутника життя, але це навряд чи. Як бачимо з рисунка, що ілюструє співвідношення рівнів чоловічої та жіночої смертності, і так трохи вища смертність хлопчиків стрімко зростає, починаючи з підліткового віку, і переважання показника стає максимальним (у три з половиною рази!) у віці 20–24 роки. Потім приблизно триразове перевищення над смертністю ровесниць триває до 65 років, поступово зменшується, і лише після дожиття до віку за 85 років співвідношення стає меншим одиниці (ненабагато!). Тобто ті аксакали, котрі змогли дожити до 85+, за рівнем смертності вже відстають від ровесниць. Правда, кількість їх непорівнянна з кількістю одноліток (90-річних українок у 3,4 разу більше).
З дожиттям до третього десятка чоловіків меншає, і на початку пенсійного віку дефіцит чоловіків стає відчутним. Так, чоловіків віком 60 років в Україні майже на третину менше, ніж їхніх ровесниць, а у віці 80 років серед живих залишається у 2,5 разу менше чоловіків, аніж жінок…
Це й спричинює таку несиметричну статево-вікову піраміду, яка спостерігається в нашій країні, коли після 30 років чисельністю переважають жінки. Причому чим старший вік, тим виразніше (рис. 2).
У всьому світі (якщо взяти розвинені країни) жінки живуть довше. Однак у показниках очікуваної тривалості життя, на думку вчених, біологічні чинники зумовлюють близько двох років різниці. Решта — соціальні й поведінкові чинники. Традиційно чоловіки віддають перевагу тим професіям, які несуть вищий ризик померти передчасно: це військові, пожежники, рятівники, поліцейські тощо. Викошують чоловіків війни, соціальні й природні катаклізми. Наші прабабусі пам’ятають післявоєнні села або багатоквартирні міські подвір’я, куди після 1945 року не повернувся жоден батько, чоловік, син…
Чи не найбільш вражаючий дефіцит чоловіків зафіксовано як наслідок війни Парагваю проти Бразилії, Аргентини та Уругваю (1864–1870). Тоді у відчайдушному опорі противнику, що переважав чисельністю та ресурсами, всі чоловіки пішли до війська, очолюваного президентом-диктатором Франсіско Солано Лопесом (під кінець забирали хлопчаків 8–9 років!). У країні загинуло 90% чоловічого населення! Біблейський цар Ірод, що перед страхом втратити владу через народження хлопчика, котрий стане, як проголосили волхви, новим царем іудейським, наказав винищити всіх немовлят чоловічої статі, — все ж був більш милосердним. Він обмежив жертви лише конкретною віковою групою — до двох років.
Чоловіки гірше пристосовані до тривалих навантажень, а проте частіше посідають керівні посади з високим рівнем відповідальності, необхідністю швидко приймати рішення, від яких залежать життя і добробут інших, що зумовлює хронічний стрес і підвищує ризик померти від інфаркту чи інсульту тощо.
У всьому світі сильна стать частіше «втікає» від проблем із допомогою алкоголю чи наркотиків, гине внаслідок насильства і ДТП, вчиняє самогубства, йде з життя у ризикованих розвагах або видах спорту. Чоловіки грають життям, щоб довести собі або іншим власну безстрашність і «крутизну». Натомість нерідко бояться йти до лікаря, зволікаючи до останнього...
Але таку «надсмертність» чоловіків, що призвела до розриву завдовжки десять років у тривалості життя, як в Україні, важко уявити в розвинених країнах. Гірша ситуація, наприклад, у Росії.
Українці вмирають раніше. Як уже йшлося, найбільша різниця за статтю — у масштабах смертності передчасної. Так, якщо 2019 р. (як і в минулі роки!) частка тих, хто помер до досягнення 65 років, становила в Україні майже третину, то для чоловіків ця частка значно вагоміша (42% проти 16,4 у жінок). Тобто майже половина чоловіків, які померли, були віком до 65 років!
В Україні є різниця не лише у рівнях смертності за статтю, а й у вагомості основних причин. Якщо розподілити кількість покійників за причинами для кожної статі окремо, то спостерігаються певні відмінності (рис. 3,4). Так, головна причина — серцево-судинні хвороби — у чоловіків має відносно меншу значущість (59,6%), порівняно з жінками (74,2%). Можна пояснити це досить істотним переважанням чисельності жінок у старших вікових групах (які й формують переважну більшість смертей), а також вищим внеском інших патологій. Наприклад, частка смертей українських чоловіків внаслідок зовнішніх причин більш ніж учетверо вища за таку їхніх співвітчизниць. Частка хвороб органів дихання у структурі смертності чоловіків у понад два з половиною рази вагоміша, ніж у жінок, приблизно у стільки ж більшим виявляється і внесок інфекційних захворювань.
Загроза для національної безпеки. Втрати життів українських чоловіків, насамперед передчасні, позначаються на економіці держави — і безпосередньо через зменшення економічно активного населення, і опосередковано посиленням навантаження на цю зменшену частину, пов’язаним з утриманням людей поважного віку, кількість яких зростає. Вагома загроза у військовій сфері — через зменшення осіб, придатних для забезпечення обороноздатності. Не менші проблеми у сфері демографічній, — брак партнерів для шлюбу відтворенню населення не сприяє.
Міжнародні порівняння. До досягнення віку 65 років чоловіки в Україні помирають більш ніж учетверо частіше, ніж у Швеції. В сусідній Польщі цей показник в 1,7 разу нижчий. Такі орієнтири, до яких маємо прагнути, є як у близькому, так і в далекому зарубіжжі.
Що можна зробити? Як бачимо, чи не найбільші резерви зниження надмірних втрат чоловічих життів криються у зміні поведінки як самих представників сильної статі, так і їх оточення.
Сучасні гендерні дослідження засвідчують, що можливості впливу на поведінку чоловіків є. Наприклад, з’ясувалося, що з 72 тисяч шведських чоловіків, які стали батьками у 1988–1989 роках, ймовірність померти в наступні двадцять років виявилась аж на чверть нижчою в тих татусів, котрі брали місяць або два декретної відпустки! Вчені вважають: батьки, залучені до життя сім’ї загалом, і особливо — повністю залежної від них новонародженої крихітки, відчувають на власному досвіді, яке вразливе життя. Тому вони менше схильні марно ризикувати для демонстрування власної мужності або свідчень відваги, відтак — рідше гинуть із неприродних причин.
Ретроспективний аналіз психологічних тестів покоління «бебі-бумерів» (1957–1965 років народження) у США показав, що найкраще почувалися чоловіки, які забезпечували сім’ю, тоді як жінки, котрі заробляли більше за своїх чоловіків, частіше мали симптоми депресії. Відмова від кар’єри задля материнства істотно не впливала на емоційну стабільність матусь, зате необхідність сидіти дома з дітьми пригнічувала опитаних татусів… Тобто заробіток і надалі залишається визначальним чинником самооцінки американського чоловіка!
Цим прикладом я жодною мірою не поділяю ідею приписуваного кайзеру Вільгельму ІІ вислову про соціальну роль жінки, сконцентровану у трьох К: Kinder, Küche, Kirche, або «церква, кухня, діти». Повторюю: кожна жінка має право будувати своє життя, у тому числі сімейне, на власний розсуд, поєднуючи (або ні) роботу з материнством. Однак, на мою думку, мудра українська жінка, яка щиро турбується про здоров’я свого чоловіка, має надихати й допомагати своєму супутникові життя максимально реалізуватися, цінуючи його гідність, підтверджуючи віру у власні сили і підштовхуючи (бажано лагідно, не використовуючи національну зброю у вигляді різного домашнього начиння!) до нових звершень. Краще, якщо це відбувається у вигляді гордощів за нього та щирої похвали навіть маленьких спроб і досягнень, а не стимулювання порівнянням його заробітків із заробітками сусіда (колишнього хлопця) або переказування характеристики зятя любимою тещею.
Важливо заохочувати до навчання всіх, а особливо хлопців. Дослідники (Health at a Glance 2015) стверджують: чоловіки з вищою освітою у країнах ОЕСР (Організації економічного співробітництва і розвитку) живуть на вісім років довше за тих, хто закінчив лише середню школу.
Визнання проблеми передчасної смертності чоловіків у нашій країні та розуміння того, що вона зумовлена переважно соціальними чинниками (поширеністю шкідливих звичок, недосить відповідальним ставленням до власних здоров’я і безпеки, частим ігноруванням медичних рекомендацій, ризикованою поведінкою тощо), допоможе розробити адекватні дії для збереження найціннішого — життя.
Усі статті Наталії Рингач читайте тут.