UA / RU
Підтримати ZN.ua

«ДІДІВЩИНА» — ВОНА Й У АФРИЦІ «ДІДІВЩИНА»

На початку жовтня «ДТ» (№38) писало про явище в українській армії, відоме як «дідівщина». Офіційно — «нестатутні взаємовідносини»...

Автор: Олександр Красюк

На початку жовтня «ДТ» (№38) писало про явище в українській армії, відоме як «дідівщина». Офіційно — «нестатутні взаємовідносини». Розглядаючи психологічні аспекти цього явища, слід зазначити, що рівень жорстокості чи агресивності суспільства прямо пов’язаний із рівнем соціокультурного розвитку. Це не аксіома, а радше — тенденція. Соціальне розшарування, що зростає в геометричній прогресії, напруга в суспільстві, правовий нігілізм, бажання красиво жити (природно, за чужий рахунок) і тотальна безкарність призводять до цілком закономірних, із точки зору потенційного призовника, запитань: «Навіщо служити в армії? Навіщо, коли можна цього не робити абсолютно безкарно? А якщо вже «забрили», то як її, ріднесеньку, полегшити?»

Суєтність сьогоднішнього українського суспільства передають фольклорні аксіоми — «виживає найсильніший», «якщо у тебе немає — забери в іншого», «закон, як дишло — куди повернув, туди й вийшло» тощо. Відбулася різка зміна цінностей, унаслідок чого соціальні потреби підлітка звелися до наявності престижної роботи, машини, гарної жінки (чоловіка), квартири, дачі, відпочинку (бажано цілий рік) за кордоном. І щоб усе, як у кіно, — швидко і без зусиль. Винятки частіше викликають саркастичний сміх у однолітків.

Накопичені на «громадянці» агресія і незадоволеність життям у замкнутому чоловічому колективі (особливо армійському) досягають точки критичної напруги, за якою — каліцтва, смерть і зламані долі. Адже ми беремо до армії юнаків із нашого з вами суспільства. Люди, котрі потрапляють до армії, уже мають сформований світогляд. Цілком зрозуміло, що вони намагаються будь-якими шляхами зберегти особисту зону комфорту і впровадити свої звички в повсякденне армійське життя. Не секрет, що в більшості випадків ці звички суттєво розходяться зі статутом Збройних сил України і Кримінальним кодексом.

Падіння престижу служби в армії, руйнація самого поняття «захисник Батьківщини» відбувалося і відбувається на наших із вами очах. Тож «дідівщина» в армії — природне продовження взаємовідносин, що сформувалися ще задовго до служби.

Це у нас... А звідки ж, у такому разі, береться «дідівщина» у так званих країнах розвиненої демократії, де дитина ледь не з молоком матері вбирає в себе, що треба бути законослухняним, розумним, говорити батькам лише правду і не прив’язувати сусідського собаку до його ж машини? Ось де ми стикаємося з досить серйозним протиріччям: адже, здавалося б, «дідівщина» — доля соціально недорозвиненого суспільства...

Майкл Уатсайд, 22 роки, мріяв стати військовим моряком. На кораблі його привчали до «дисципліни». «Вночі, — розповів Майкл газеті «Санді таймс», — вони притиснули мене обличчям до столу, зав’язали руки клейкою стрічкою, і тоді вставили трубку від пилососа між сідниць».

«Опиратися було марно, — свідчить інший військовий на ім’я Карл. — Я майже без свідомості лежав на підлозі, а один із солдатів наступив черевиком мені на голову». Поки його били, сержант заспокоював його сестру по телефону: усе, мовляв, гаразд, служба йде...

Або таке: «...у лейб-гвардійському кінному полку рекрутів «чистили» щітками з металу, а потім посипали рани хлоркою». Останній приклад має явне расистське забарвлення, оскільки жертвами були негри.

Смію запевнити, що того, хто спробує здогадатися, в армії якої країни поширені такі екзотичні дії, чекає подив. Все описане відбувалося у відомій строгістю військових законів Великобританії.

У США нічне армійське життя не менше драматичне. Чого вартий лише скандал, що вибухнув навколо судового процесу в центрі підготовки сухопутних військ в Абердині (штат Меріленд) і закінчився взяттям під варту командира роти і двох сержантів-інструкторів. Зараз вони відбувають різні строки тюремного ув’язнення за згвалтування курсанток.

Недавно на одному з українських телеканалів показали кадри прихованої зйомки: рекрутам морської піхоти армії США «діди» вбивали в груди значки елітного роду військ (а значки в них не на булавках, як це заведено у нас, а на довгій ніжці з різьбою для закрутки). Мимоволі виникає запитання: а чи вирішує проблему нестатутних взаємин створення професійної армії? Як бачимо — ні.

У легендарній країні західного благополуччя — Швейцарії — проблеми все ті ж: «молодий солдат, надія й опора держави, три дні провів у туалеті... за те, що дозволив собі ковток спиртного після відбою». У ролі «судді та судового виконавця» виступав сержант. І знову еліта — альпійські стрілки.

В угорській армії кожен другий — наркоман. Медики проводили опитування винятково на «добровільній і анонімній основі». Не передбачаючи таких вражаючих результатів, лікарі спочатку засумнівалися в щирості респондентів і провели лабораторні дослідження тих, хто «зізнався». Результат залишився тим же — від 30% до 50% солдат строкової служби вживають наркотики.

Отже, єдине, чим ми можемо здивувати «їх», то це солдатами-жебраками. Але назвімо речі своїми іменами: ми занадто різні. Менталітет західної людини і слов’янина дуже різниться. Тому причини виникнення взаємин на основі сили і приниження («дідівщина») — різноманітні. Якщо для країн із стабільною економікою, діючою правовою та соціальною базою більш характерна агресивність на біологічному рівні, то у нас актуальнішим є швидше соціальний контекст.

Нестатутні взаємини є в будь-якому суспільстві. Тож цю проблему необхідно розглядати набагато ширше і глибше. Можливо, варто припинити складати статистичні звіти про правопорушення і покарання «винних» і почати на професійному рівні вивчати особливості психіки індивідуума (спрямованість, мотивація, ступінь комунікативності, рівень агресивності чи пасивності тощо), його поведінку в різноманітних умовах, взаємовплив особистості і колективу. При цьому не можна не враховувати і так звану сублімацію сексуальної енергії, накопичення і перегоряння якої призводить до порушень у психіці людини і знаходить вихід у формі знущань та агресії.

Допомогти в боротьбі з цим злом може відкритість і спільність дій. Армія — це частина величезного організму під назвою СУСПІЛЬСТВО. І лікувати його треба комплексно. А поки у нас, як у районній лікарні, від усіх хвороб — клізма та зеленка.

Суспільство проходить через армію, як реактив просочується крізь лакмусовий папірець, змінюючи його колір. Служба в Збройних силах — це своєрідна екстремальна ситуація, що вимагає від людини концентрації всіх духовних і фізичних сил і, хочемо ми того чи ні, дуже чітко показує весь спектр як особистих рис людини, так і суспільства в цілому.

Однак це тема для іншої розмови: залишимо її нашим соціологам і психологам. Нехай розумні люди без погон придумають, як виховати 18-річного юнака, щоб, переступивши поріг військкомату, він різко почав говорити «спасибі» і «будь ласка», перестав лаятися матом, нікого не бив…Тоді і міліція, і пенітенціарна система незабаром виявилися б не потрібні, і жили б ми з вами в «Місті Сонця» Томмазо Кампанелли. І поставили б армії пам’ятник за перевиховання цілого суспільства.