Держава-паразит

Відновлення історичної пам’яті нації — процес тяжкий і болісний. Ми постійно маємо справу з ігноруванням, замовчуванням, викривленням і фальшуванням найтрагічніших сторінок історії України XX століття. Національна революція 1917—1921 років, Перша і Друга світові війни, три Голодомори (1921—1922 рр., 1932—1933 рр., 1946—1947 рр.), депортації, фізичний і моральний терор стали кривавою ознакою минулого століття. Політико-ідеологічні міфи, що їх продовжують тиражувати як доморощені манкурти, так і закордонні апологети комуністичної тоталітарної системи, мають, на жаль, неабияку підтримку в українському суспільстві. Метастази 70-річного ярма, накинутого кремлівськими політиками у вигляді опереткової державності УРСР (та окупації західноукраїнських земель Польщею, Румунією і Чехословаччиною), до цього часу даються взнаки, підживлюючи комплекс меншовартості української політичної нації. Радянський Союз, як і сьогоднішня «демократична» Росія, ніколи не був зацікавлений у перегляді найбільш контроверсійних подій нашої історії. Бо яка ж то імперія — без України?

Деякі — дуже несміливі через політичну кон’юнктуру — зрушення відбулися після помаранчевої революції. Розпочався повільний процес кодифікації злочинів проти українського народу. Серед здобутків нової влади — створення Українського інституту національної пам’яті (УІНП) на кшалт аналогічних (але тільки за назвою) інституцій у Польщі, Литві, Латвії, Чехії… УІНП, схоже, став черговою бюрократичною конторою з невизначеним статусом, таким собі «весільним генералом» при владі в дні урочистостей.

Тим часом на цій невдячній ниві вже не один рік працює («і один у полі воїн» — тут це порівняння дуже доречне) Київська міська організація Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса, що її очолює Роман КРУЦИК.

Трохи історії. Всеукраїнське товариство «Меморіал» було створено 4 березня 1989 року. Через десять років, 6 квітня 1999 року, відбулася установча конференція Київської міської організації товариства «Меморіал». Від­тоді саме київська гілка «Ме­моріалу» перебуває в авангарді сил, які послідовно реконструюють хроніку злочинів комуністичного режиму, фіксують події і факти української історії, що потребують історичної, політичної та юридичної оцінки. 30 листопада 2001 року в київському «Мемо­ріалі» відбулося відкриття першої в Україні постійно діючої екс­позиції «Забуттю не підлягає. Хроніка комуністичної інквізиції», яка в хронологічному порядку на основі фотографій, документів, наукових висновків і статистики відтворює події тоталітарного минулого України 1917—1991 рр. До речі, відкривав виставку тоді народний депутат України В.Ющенко.

— Пане Романе, з якими здобутками київський «Меморіал» завершує дев’ятий рік свого існування? Що змінилося з приходом до влади сил, які позиціонують себе як україноцентричні?

— Коли створювався київський «Меморіал», його основну мету було визначено одразу — просвітницька робота, особливо зі шкільною та студентською молоддю. Ішлося, власне, про те, щоб подати молоді правдиву історію України без комуністичних ідеологічних міфів. Нагадаю, нам надали приміщення без вікон, дверей, підлоги, будь-яких перегородок. Ми зробили ремонт: що можна було — власними силами, на решту знаходили спонсорів (до 300 тис. грн. витратили).

— Казуїстика якась. Це просто байдужість чиновників чи, може, щось інше?

— Вони пишуть: «Меморіал» спільно з Київською адміністрацією проведе заходи в Биківні. Так, торік «Меморіалу» виділили 8 тис. гривень, які до копійки пішли на організацію заходу. Чиновники ж прийшли покрасуватися перед президентом. І вони вважають це допомогою. Відбува­ється щось інше: комусь із київських бізнесменів впало в око готове відремонтоване приміщення. Ще за Омельченка був «наїзд» бізнесменів: оглядали приміщення й хвалилися, що «Меморіал» от-от «викуримо». Але коли вже справді почали отримувати попередження про виселення, а потім і приходити судовиконавці описувати майно, я пішов до Омельченка, Ялового, і цю вакханалію зупинили. Тепер знову отримую листи-попередження. От і думаю: чи не планується на «Меморіал» рейдерська атака, подібна до тієї, що недавно здійснили на Всеукраїн­ську спілку політв’язнів і репресованих?

Щорічно через музейні експозиції проходить від 10 до 15 тисяч старшокласників і студентів. Такого відвідування немає навіть у дер­жавних музеях з бюджетним фінансуванням і багатьма десятками штатних працівників. Невже всім байдуже? Ситуація залишається критичною. Влада не цінує того, що робить наше товариство, хоча використовує результати нашої праці як належне.

У 2003 році, в 70-ті роковини Голодомору, наші краєзнавці розробили заходи по Києву, запропонували КМДА поставити пам’ятні хрести в колишніх селах, що ввійшли в межі Києва після 1933 року. Опитавши очевидців, встановили місця, куди в тому чи іншому селі звозили померлих від голоду, і яких втрат зазнало село. Деякі районні адміністрації поставили такі хрести, а деякі спохопилися тільки тепер, у 75-ті роковини трагедії.

У 2003 році прем’єр-міністр В.Янукович очолював оргкомітет із відзначення 70-х роковин Голодомору. По суті, тодішній Кабмін не провів жодних значимих заходів. На той час «Мемо­ріал», за фінансової підтримки діаспори, уже видав 900 комплектів плакатного варіанта експозиції «Забуттю не підлягає». Я письмово звернувся до секретаріату президента Л.Кучми з пропозицією безплатно розповсюдити нашу експозицію у кожному районі України. Ми віддали на кожний район України по одному комплекту експозиції. Мало того, науковці Канади і Америки переклали її англійською, і ми видали ще 150 комплектів цією мовою. Вони розійшлися по діаспорах, музеях, ВНЗ багатьох держав світу. Міністерству закордонних справ України віддали 70 комплектів. У тих дер­жавах, де визнали Голодомор, — це була перша така виставка. Діаспора профінансувала, а ми видали, на жаль, лише 200 альбомів (у форматі А3) про цю вис­тавку англійською та українською мовами, а текстові пояснення п’ятьма: іспанською, французькою, англійською, українською і російською. 100 альбомів віддали тим, хто проплатив (діаспорі), і 100 альбомів — МЗС, щоб передали до офісів іноземних представництв у Києві.

«Меморіал» спільно з Лігою українців Ка­нади (Інститут Святого Володи­мира) брав участь у створенні фільму «Між Гітлером і Сталіним. Україна у Другій світовій війни». Отримали право представляти фільм в Україні, який демонстрували в Будинку кіно, на Першому, 5-му каналах. Зі спонсорами зробили 3000 касет, і знову через секретаріат президента безплатно передали кожній області по 60—80 примірників.

У 2002 році ми видали книжку професора Юрія Шаповала «Україна: XX століття. Події і факти в контексті важкої історії» і професора Володимира Сергій­чука «Симон Петлюра. Невідомі листи з Парижа». Обидві також безплатно передали шкільним бібліотекам. Видані нами книжки «Голодова катастрофа в Києві» і «Сталінським курсом» через бібліотеку ім. Лесі Українки розіслали в усі бібліотеки Києва. По кількох роках роботи наших науковців в архівах ми видали торік збірник документів «Україн­ський хліб на експорт: 1932—1933 рр.». І знову за розпорядженням секретаріату президента обласні бібліотеки безплатно отримали по 60—80 книжок. Ми робимо копії фільмів для шкіл, виступаємо у школах, вищих навчальних закладах.

— Київський «Меморіал» брав активну участь в ухваленні закону про Голодомор-геноцид 1932—1933 років…

— Коли ухвалювали закон, «Меморіал» передав народним депутатам 450 книжок про Голо­домор. Під час парламентських слухань наша виставка експонувалася в приміщенні Верхов­ної Ради.

— Це та робота, яку повинна вести держава, державні органи… Чи всі кола у владних коридорах ви пройшли?

— Нещодавно я зустрічався з віце-прем’єром І.Васюником. Він каже, що треба передати «Ме­моріал» до комунальної власнос­ті. Можливо, він пожартував? Я певен, якби ми це зробили (а це неможливо юридично, бо «Мемо­ріал» — то громадська власність, люди все робили своїми силами без допомоги держави), то за тиждень-два тут був би не музей, а гральні автомати чи ресторан.

Працівники київського «Меморіалу» консультували фільм «Технологія геноциду-голоду» — найпотужнішу стрічку на таку болісну для українців тему. Телеканали «1+1», Перший канал, ICTV готували на базі «Меморіалу» передачі і про УПА, і про Голодомор. Зараз тут над новим фільмом про Голодомор 1932—1933 років працює Фонд «Україна-3000». Зібрано бібліотеку та архів документів, зокрема понад 30 томів матеріалів Комісії Конгресу США. Буде дуже прикро, якщо десяту річницю своєї плідної роботи задля майбутніх поколінь київський «Меморіал» ім. Василя Стуса зустріне в такому невизначеному стані. Влада просто зобов’язана зробити важливий крок назустріч.