Перший у світі пам’ятник дереву міститься на українській землі. Понад те, цей пам’ятник — живий.
…Стоїть на річці Мала Хортиця в Запоріжжі семисотлітній козацький Дуб. Ушістьох ледве можна обхопити стовбур. Тридцять метрів заввишки і 60 тонн вагою. Поруч із ним — кінь, бандура й щогли козацьких чайок гілки підпирають. Статуї бронзові, Дуб — справжній. Ніби пам’ятник козацтву, що на цій землі колись було. Було та загуло...
Засохнув Дуб у 1991-му. Скинув листя і більше не вбирався. Останні три роки стоїть він пам’ятником, лише одна гілка продовжує жити, всупереч усім законам природи. Восени на ній — безліч жолудів. Щороку приїжджають на Хортицю тисячі людей, вивозять жолуді в усі кінці світу. І ростуть тепер діти козацького прабатька-Дуба скрізь, де є українці: в Канаді, Америці, Австралії і навіть у Бразилії.
Козацький Дуб — гордість запорожців, візитна картка міста. Сюди йдуть не тільки екскурсанти — за ті кілька годин, що ми провели під деревом, просити його благословення прийшло три пари молодят.
Вражає й історія дерева. Згідно з легендою, саме під ним запорожці писали лист турецькому султанові, а Пушкін — «Лукоморье» з поеми «Руслан и Людмила». А Гітлер, почувши про нього, нібито наказав спиляти й вивезти велетня в Німеччину...
А ще в Дуба споконвіку був охоронець — який-небудь дідок, який його доглядав. Останній — дід Дейкун. Як давно він дерево доглядав — жоден старожил пригадати не може. А за часів перебудови музейне господарство стало потихеньку розвалюватися, помер дід… І вперше за весь час Дуб залишився без догляду, тоді й засихати почав.
— Зараз важко назвати справжню причину, — розповідає голова благодійного фонду «Запорізькі святині» Сергій Солод, — усе ж таки 700 років — вік солідний. Хоча версій безліч: екологія, халатне до нього ставлення, неправильний догляд.
Сергій Веніамінович зайнявся Дубом три роки тому, оскільки ця історія зачепила його за живе, мовляв, «за державу кривдно».
Дуб причепурили, щоб він міг зберігатися під відкритим небом, залучивши для цього технологію збереження пам’яток дерев’яного зодчества в Кижах. А коли він через зогниле коріння почав просідати, знайшли нетрадиційний варіант його зміцнення — застосували спеціальну рідину, яку використовують для створення тимчасових аеродромів. Але живу гілку й сектор землі під нею ніякій обробці не піддали. Вчені припускають, що гілка живе за рахунок периферичної кореневої системи, яка добре розвинулася. Тепер її регулярно доглядають. Жолуді збирають, передають лісництву й підшефній школі. В ній є уроки «дубознавства». На них учні пишуть вірші, збирають пісні, перекази про дуби, роблять різні дрібнички. В комплексі продаються сувеніри зі шматочків Дуба.
— Ви особисто відчуваєте енергетику дерева?
— Звичайно. Щоб її відчути — треба підійти до Дуба, обняти, погладити по живій корі, зосередитися і відчути пульсацію, яку він випромінює. Хоча трапляються майже містичні події. Я кілька разів був свідком, як людям прямо біля Дуба ставало зле. Кажуть, це ті, у кого негативна енергетика. І це стосується не тільки нашого Дуба. Такі великі дерева ростуть у зонах із сильною позитивною енергетикою. І слугують, так би мовити, антеною, що уловлює космічну енергію, яка через них надходить у грунт. Таким чином, через дерева й здійснюється зв’язок людей із космосом. До речі, саме тому здавна біля дубів будували святилища. Нині у комплексі завершується будівництво 25-метрової каплиці. Відповідно до проекту відомого майстра Анатолія Гайдамаки, вона міститься прямо на невеличкій річечці, яка наскрізь через цю каплицю протікає. Саму ідею підказали віруючі. Адже це свята земля. І саме в каплицю приходили козаки, вирушаючи в далеку дорогу або починаючи важливі справи. А сьогодення диктує швидкий ритм життя, і сучасні люди, як і ті козаки, завжди в дорозі...
В Україні споконвіку саме дуб був оберегом козаків і уособленням сильного чоловічого начала. Відвар дубової кори додавали в купіль при хрещенні хлопчиків, щоб росли здоровими й сильними. Слабке волосся здавна зміцнювали таким відваром. Медицина давно обгрунтувала цілющі властивості дуба й корисність таких процедур. Адже й найкращі вина витримують у бочках із дубових дощок.
— Сергію Веніаміновичу, в Україні столітніх дубів досить багато, але історичних — на пальцях полічити. Не пробували «потоваришувати дубами»?
— Таких «живих пам’ятників» близько десятка. Особливо відомі — дуб Григорія Сковороди неподалік Харкова, Чигиринський дуб, Черкаський у Холодному яру. Ми збираємо про них інформацію і навіть хочемо створити неформальне товариство дуболюбів.
Нині історико-краєзнавчий комплекс охоплює сценічний майданчик, артзал, невеличку кав’ярню «Кум Пан і Я», із закритим залом та майданчиком із «генделиками». На ньому — українська піч із величезним казаном, у якому на великі свята варять справжній козацький куліш і безплатно роздають його бідним... На свята проводять народні гуляння. Під опікою фонду працюють магазин сувенірів, дитяча образотворча студія. Проводяться різноманітні форуми й концерти. У дні релігійних і козацьких свят біля Дуба звучать молитви і грає бандура.
Зовні комплекс справляє дуже скромне враження, але коли отримуєш весь обсяг інформації, то розумієш усю його грандіозність. Світле це місце. Такі зони розкажуть про Україну те, чого ніхто не розкаже. А головне — дадуть можливість не прочитати, а відчути її історію...
Супутня інфраструктура працює на самоокупності. В порятунку Дуба взяв участь міністр транспорту України Георгій Кірпа. І мер Запоріжжя Євген Карташов, з ініціативи якого підприємства міста і області виділили на цей проект гроші. Але, на жаль, місто всіх таких витрат «не потягне». Адже це — проект загальноукраїнського масштабу.
P. S. …Історія запорізького Дуба — історія всієї України, — сказав одного разу великий бізнесмен і громадський діяч Богдан Гаврилишин. Засохла вона, на пам’ятник перетворилася, з однією лише гілкою надії в нове тисячоліття увійшли.