11 лютого 2012 року Київський національний музей російського мистецтва презентує виставку заслуженого діяча мистецтв України, кандидата мистецтвознавства, доктора філософських наук Ольги Петрової. В широких культурницьких колах вона відома як самобутній художник, гострий публіцист, критик, історик мистецтва, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія». З виданням «Дзеркало тижня. Україна» її пов’язує давня співпраця.
Довгоочікуване мистецьке соло - виставка «Інші береги» Ольги Петрової - «звучатиме» в п’ятьох залах, присвячених щасливим зустрічам мисткині зі світовою культурою Заходу і Сходу: «Французька провінція», «Іспанія без кориди», «Сестри самурая», «Україна - сад», «Схід-горизонталь». Це - частини своєрідної епопеї живописних мандрів «іншими берегами». Хоча дещо неочікуваним видається залучення до «інших» берегів зали, присвяченої Україні. Та, за словами художниці, зважаючи на сучасний стан суспільної мутації, для багатьох і батьківщина стає «іншим берегом».
В історії культури поєднання виняткових творчих здібностей у царині живопису і водночас у науці - досить рідкісне явище. В цьому розумінні мисткиня послідовно підтримує традицію Вазарі-Бенуа-Богомазова та небагатьох інших, які рівноцінно працювали як художники та історики мистецтва.
Найповажніша монографія О.Петрової - «Комедія» Данте Аліґ’єрі: мистецький коментар XIV-XX століть» вражає глибиною, неочікуваним ракурсом дослідження. Авторка одна з небагатьох у світовій науковій спільноті порушила питання мистецтвознавчого аналізу ілюстрацій до «Божественної комедії» в історико-культурній ретроспективі. Унікальність монографії в тому, що вперше у світову Дантеану введено слов’янський блок - дослідниця проаналізувала твори польських, чеських, російських ілюстраторів Данте другої половини ХХ століття, повернула нам призабуті імена ілюстраторів Грузії та Вірменії. Виконані О.Петровою авторські ілюстрації до Дантового твору виставлялися у Флоренції і, як писав М.Попович, «дістали високу оцінку преси, вітали їх і в Москві, зокрема Ернст Нєізвєстний, Вільгельм Левік, Геннадій Рождєствєнський, дантологи. Але в ідеологічному відділі ЦККПУ лежала різко негативна рецензія видатного графіка-традиціоналіста В.Касіяна, яка звинувачувала художницю у сюрреалізмі, і дорогу до публікації ілюстрацій було закрито». Згодом ілюстративну серію, про яку схвально відгукнувся Ренато Гуттузо, придбав Британський музей (British Museum, London). Саму ж монографію, праця над якою тривала 30 років, директор Італійського інституту культури в Україні Нікола Франко Баллоні вважає «науковим подвигом». На його думку, вона «долучає Україну до світової культурної традиції вшанування автора безсмертної поеми... Піднято імена художників, у світовому масштабі загублених в інформаційному полі... Наукові і творчі здобутки Ольги Петрової заслуговують на ті звання, якими держава поціновує подібні внески в національну культуру». В Україні внесок Петрової у світову Дантеану високо оцінили найвищі інтелектуали: І.Дзюба, М.Стріха, Н.Герасимова-Персидська, Т.Кара-Васильєва, Л.Левчук та інші.
Ользі Петровій, людині з дивовижним запасом внутрішньої енергії, могутньо-незламним потенціалом, від 70-х років, коли зазнала навіть переслідування за дисидентство, і до сьогодні вистачає снаги втілювати себе як самобутнього художника.
За 20 років незалежності України, коли мистецтво вийшло з-під жорсткого контролю ідеологів, О.Петрова мала 33 персональні виставки, була учасницею низки міжнародних експозицій і куратором деяких з них. Її енергія сигналізує про здобуття такої бажаної після репресивної державної політики свободи. Мирослав Попович, який уважно придивляється до творчості О.Петрової, відзначає «cпівпадіння творчого пориву живописця та Тексту полотен».
У сучасному мистецтві чимдалі увиразнюється тенденція констатувати морок несвідомого, неможливість радості, біль, печаль, безвихідь, нещастя. Але ж у житті є і радість, якої потребують люди, яку варто помічати і пропагувати. Якщо краса й не врятує світ, то без краси він точно не врятується.
Ольга Петрова живе під знаком естетики прекрасного, хоча не відвертається і від трагічних сторін життя («Україна - сад» та «Сестри самурая»). Її живопис вирує всіма відтінками кольору, позитивного настрою, що надає експозиції «Інші береги» справжності та непідробної енергії. Як сучасна людина, Ольга Петрова не заперечує модерних форм технологізованого мистецтва, медіаінсталяцій, відеоарту тощо, але залишається лицарем живопису, палітри і пензля в руках.
Мова її полотен завжди експресивна і водночас вишукана. Колір - фундамент, на якому підноситься кожний задум Петрової як інтуїтивно-чуттєвої події. Магнетизм кольору - постійна константа свідомості мисткині. Звідси - пронизлива щирість і переконливість усього, що явлено глядачеві. У живописних мандрах Україною, Японією, Францією чи Іспанією сюжетна лінія втілюється у змінах колористичного розвою. Відмітною рисою творчого почерку художниці є талановите опрацювання принципів фовізму. Хоча в 90-х роках вона віддала належне постмодерністським пошукам та трансавангарду. На думку професора Володимира Лічковаха, «Інші береги» Ольги Петрової - це її мандри і сповідь водночас, «вона створила свою кольорову «імперію» як та, що йде невидимими шляхами філософії етнокультур і власної душі».