Туреччину і Україну здавна пов’язує спільна історія. Було у ній як негативне, так і позитивне. Сьогодні між моєю країною і Україною не існує політичних проблем. А торговий оборот становить понад 7 млрд. дол. Попри світову економічну кризу, турецька сторона впевнена, що торговий оборот і цього року (як і в минулі роки) збільшиться. Є підстави говорити про цифру 1,5 млрд. дол. (понад 20%).
Сьогодні діють більш як 80 угод і договорів, котрі регламентують усі види і форми нашої взаємовигідної спільної діяльності. Позиції Туреччини і України збігаються з багатьох актуальних питань міжнародного життя. Анкара, приміром, підтримує євроатлантичні устремління Києва і готова надати Україні свою консультативну допомогу, поділитися досвідом щодо етапів набуття членства в Європейському Союзі. До речі, 14 українських ВНЗ плідно співробітничають із 24 навчальними закладами Туреччини: обмінюються студентами, організовують безліч заходів і спільних поїздок.
Наші відносини переживають піднесення, і фахівці вважають, що витоки його треба шукати в події, що сталася 360 років тому. Справді, на початку 1649 року було підписано «Договір між турецьким цісарем і Військом Запорізьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути» («Документи Богдана Хмельницького», видавництво АН УРСР, Київ, 1961), що складався з 13 статей. Цей договір іще називають морською конвенцією, котра регулює торгівлю між Туреччиною і Україною, а також мореплавання в Чорному морі. Йдеться про дозвіл українцям з боку султана Османської імперії (семирічного Мехмеда IV, від імені котрого правив великий візир) не лише вільно плавати по Чорному морю, а й проходити через Босфорську протоку, прямуючи до турецьких островів або до іноземних портів. При цьому українські купці звільнялися на 100 років від сплати мита і всіляких податків, а через 100 років усі мита і податки для українських купців не мали бути більші, ніж для турок. У договорі також є найважливіші пункти про захист свобод громадян — як мусульман, так і православних християн...
Саме після підписання цього першого договору у відносинах Туреччини і України переважають позитивні тенденції. А тоді, у найперший період становлення організованого українського козацтва, ваш князь Дмитро Вишневецький (Байда) приїхав до турецького султана, де фундатору Запорозької Січі та його делегації влаштували надзвичайно теплий прийом, а сам князь отримав «багато гарних і дорогих дарунків і підношень», — так він сам про це пише. Втім, не слід забувати, що саме в цей час (у XVI—XVII ст.) мирні стосунки між турками, їхніми союзниками кримськими татарами та українцями були радше винятком із правил.
Минуло багато років, але протягом усього цього тривалого і складного періоду Туреччина багато разів подавала руку підтримки своєму північному сусіду. Наприклад, 1918 року Османська Порта відразу ж заявила, що визнає Українську Народну Республіку. Ситуація повторилася й 1991 року, у період проголошення незалежної України (до речі, турецька сторона однією з перших країн у світі визнала вашу незалежність — 6 грудня).
Ще один приклад доброго ставлення моєї країни до українців. Коли 1709 року московський цар Петро I зажадав від турецького султана Ахмеда III видачі гетьмана України Івана Мазепи, обіцяючи за це 300 тис. карбованців, то падишах заприсягнувся на Корані, що ніколи не видасть людини, яка так постраждала заради свого народу.
Сьогодні деякі сторінки цього давнього договору є дуже актуальними, адже дипломатичні представники наших країн якраз працюють над угодою про зону вільної торгівлі. А це ж усе було прописано дуже давно. Наприклад, у той час турки й українці домовилися, що скасовують для кожної зі сторін податки. Ех, якби вони підписали цей пункт не на 100 років, а на всі часи, то вже сьогодні між нашими країнами існувала б вільна торгівля.
Упевнений, що принципи, покладені в основу договору між турецьким султаном і Військом Запорозьким (в особі гетьмана України Богдана Хмельницького), дадуть позитивні імпульси нинішньому і майбутнім поколінням наших народів, наповнять новим змістом наші добросусідські і партнерські відносини. Для нас, громадян Туреччини, найбільшою цінністю є те, що Чорне море не розділяє, а зближує наші країни.