UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чому зчорніла червона троянда

І зчорніють червоні троянди, наче в ранах запечена кров. Леся Українка Романс С.Дремціва на ці слов...

Автор: Надія Онищенко

І зчорніють червоні троянди,

наче в ранах запечена кров.

Леся Українка

Романс С.Дремціва на ці слова часто виконувала на своїх концертах Марія Шекун-Коломийченко, лірико-драматичне сопрано якої зачаровувало меломанів різних куточків України, а також Росії, Грузії, Польщі, Італії, Австрії у 20-х роках минулого століття. Можливо, в цьому творі вона передчувала власну долю?

Народилася Марія у сім’ї української козачки Олександри Капітонівни і військово-морського лікаря Феофана Васильовича Шекуна. Закінчивши 1912 року Єлисаветградську гімназію, дівчина, наділена від природи чудовим голосом, вступає до Москов­ської консерваторії, де навчається співу в педагога-італійця Ум­берто Мазетті.

3 1917 року Марія виступає перед публікою у музично-драматичному товаристві «Кобзар». До нього її залучив чоловік, Фе­дір Коломийченко, тоді ще студент Московського комерційного інституту, уродженець села Прохори на Чернігівщині. До речі, вони познайомилися саме тут 4 серпня 1911 року. Тоді батьки Марії Шекун мешкали в Ніжині, у власному будинку на вулиці Мільйонній, 49, куди переїхали після того, як військовий лікар, статський радник Феофан Васильович Шекун, вийшов у відставку.

Після закінчення інституту і по липень 1917 року Федір Коломийченко видає у Москві український журнал «Шлях» і водночас працює в обласному військово-промисловому комітеті. З липня він уже в Києві. Був обраний членом Української Центральної Ради, працює економістом у міністерстві торгівлі та промисловості, секретарем міністра праці, видає «Шлях» і організовує концерти дружини. З 1918 по 1919 рік подружжя живе в Галичині. Марія гастролює в Італії, Австрії, Польщі. По­вернувшись 1920 року до Києва, Федір і Марія дізнаються, що їх розшукував ЧК. Федір Коломийченко бере прізвище Жук і переховується у квартирі Марії Костян­тинівни Заньковець­кої на вулиці Васильківській, 121. Відомо, що велика актриса часто надавала притулок переслідуваним.

У 1921 році співачка виступає в Харкові, тодішній столиці України. Ось що написала про ці гастролі газета «Комуніст»: «Українська драма мала Марію Заньковецьку, і вона створила цю драму... Тепер ми маємо Марію Шекун і сміливо можемо сказати, що українська опера, українська музика буде створена цією артисткою».

Співаючи у Харкові, Києві, Одесі, Херсоні, Житомирі, Марія Шекун-Коломийченко не забуває і про Ніжин. У серпні 1922 року вона дає три концерти в Ніжинському театрі, по одному у школі села Прохори і на станції Крути.

Тоді центром культурно-мис­тецького життя в Ніжині стає щой­но заснована Дмитром Грудиною-Ковалем Державна драматична студія імені М. Заньковець­кої. Мета студії — боротися з «без­грамотним малоросейством» через постановки класичного українського і світового репертуару. Ритмогімнастику і танці в ній викладала Г. Шекун. Цілком імовір­но, що це сестра Марії Шекун-Коломийченко — Галина.

8 серпня відбувся перший виступ студійців. Виконувалися твори українських письменників, а також фрагменти інсценізації Лесем Курбасом поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки». У концерті взяла участь і Марія Шекун-Коломийченко, яка здійснювала турне Україною. 28 серпня студійці показали трагедію «Гетьман Дорошенко». Роль полковника Яненка виконував актор на призвіще Шекун: цілком можливо, батько артистки.

У Ніжині Марія зустрічається з «орлятами» із «золотого гніздечка» Заньковецької (так називала перша народна артистка Ук­раїни своїх учнів та послідовників), давніми подругами і добрими знайомими Раїсою Холопцевою, Оксаною Булигою, Дмитром Грудиною, аматорами драматичної студії. Пізніше вони фігуруватимуть у справі Марії Шекун-Коломийченко-Куценко, обвинуваченої у «польском шпионаже». Серед пов’язаних із підозрюваною називається і «Занько­вецкая Мария Константиновна — личность, объединяющая весь контрреволюционный элемент города Киева».

У 20-ті роки Шекун-Коломийченко виконує майже весь відомий тоді український класичний репертуар, народні пісні. Це романси М.Лисенка, К.Стеценка, Я.Степового, П.Сениці, Д.Січин­ського, Л.Ревуцького. У програмах автори називаються українсько-наддніпрянськими і галицькими композиторами. Світовий репертуар — арії з опер Д.Верді, Д.Пуччіні, Д.Перголезі, А.Понк’єл­лі, М.Римського-Корсакова.

Відомий режисер Михайло Казневський, який акомпанував Марії Шекун-Коломийченко на концертах в Одесі, згадував: «Співачка великого масштабу, дуже музикальна, емоційна, з доброю дикцією. Її голос я визначив би як лірико-драматичне сопрано красивого тембру, великого діапазону, з вільними верхніми нотами (до, до-дієз) і соковитими, звучними у нижньому регістрі».

Цим голосом захоплювалися меломани у великих концертних залах і слухачі в міських клубах та сільбудах. У березні 1924 року Шекун-Коломийченко дає безплатні концерти в Ніжині. У лютому 1925-го виступає у Прохорах і Ніжині, а в квітні успішно гастролює у Москві. «Заслуга М.Шекун-Коломийченко, — пише «Правда», — що вона знайомить нас із кращими творами суто української музики...» Після цього акторка знову повертається до Ніжина. Того року вона дала 53 концерти у двадцяти містах, на яких побувало близько двадцяти тисяч шанувальників. Під час гастролей Марію супроводжує чоловік. У програмках читаємо: «Вступне слово про сучасне становище з утворенням української опери скаже Федір Жук».

Рішенням народних комісарів від 31 січня 1924 року всім облвиконкомам запропоновано звільнити від місцевих податків і зборів українську артистку Марію Шекун-Коломийченко, зважаючи на художню цінність її виступів. (Чому б нашим керівникам не наслідувати цей чудовий приклад?)

У 1927 році подружжя гастролює в Ленінграді. Портрет співачки і анонс про її виступ прикрашають титульну сторінку додатку до журналу «Жизнь искусства», № 12 — «Театр и зрелища». «Виконавиця — довершена вокалістка з хорошим природним матеріалом», — стверджує рецензент.

Аншлаги супроводжують Ма­рію під час турне Закавказзям і Середньою Азією в 1929 році, організованого під егідою Радянсь­кої філармонії Державним центральним концертним бюро при Державних академічних театрах Москви. Співачка виконує твори українською, італійською, грузинською, білоруською мовами, а французькі арії та романси — у власному перекладі українською. «Бадьорі революційні слова великого Шевченка і молодих українських поетів Тичини та Сосюри ще яскравіше відтіняли і так змістовну програму концерту. Якщо до цього додати художнє виконання, хороший голос і хорошу школу, то культурне значення концерту стане незапереч­ним», — писала «Узбекистанская правда» у червні 1929 року про виступ Марії Шекун-Коломийченко в Самарканді.

Це була остання щаслива гастрольна поїздка подружжя. Того ж року Федора Коломийченка заарештували і засудили у справі «СВУ». Він повернувся із заслання через три роки. Але їхній шлюб розпався.

Стан здоров’я Марії погіршився, вона лише зрідка виступає в Севастополі, де живе після одруження з морським офіцером М.Куценком.

23 вересня 1937 року Марію Феофанівну Шекун-Коломийченко заарештували. Їй інкримінували нелегальний перехід кордону з Польщі у Радянську Росію в 1921-му з метою шпигунської діяльності. Слідству видалися підозрілими знання багатьох мов, гастролі за кордоном і мешкання в Севастополі.

Через місяць жорстоких допитів Марія «визнала» себе винною. Цих свідчень радянському правосуддю виявилося достатньо, щоб розстріляти Марію Феофанівну Шекун-Коломийченко та її першого чоловіка Федора Євдокимовича Коломийченка у 1938 році. Марії було тоді 46 років.

Реабілітували її 1956 року. Але справжнє повернення імені артистки у культурний обіг дер­жави розпочалося в 70-ті завдяки подвижництву філолога Івана Максимовича Лисенка. Ще 25 років тому він почав збирати матеріали для енциклопедичного словника «Співаки України», який вийшов друком у 1997 році. Про Марію Шекун-Коломийченко Іванові Лисенку розповів Михайло Казневський, дав йому подароване Марією фото з написом: «Я вірю, що наш шлях з Вами тільки почався... Ми пройдемо по ньому поруч з Вами і залишимо яскраве проміння, яке буде нашим світочем... Марія Шекун-Коломийченко, вересень-жовтень 1924 року. 20/Х». Вечір-концерт, присвячений 115-й річниці від дня народження розстріляної української співачки, відбувся нещодавно в музичному салоні Ніжинського держуніверситету імені Миколи Гоголя.

Наприкінці жовтня 1996 року в Будинку-музеї М.Занько­вецької у Києві відбувся перший вечір-концерт, присвячений життю і творчості Марії Феофанівни Шекун-Коломийченко, підготовлений музичним салоном художнього відділу Ніжинського краєзнавчого музею.