Може, совість — джерело моралі, але мораль ніколи ще не була джерелом того, що по совісті вважають добром.
Акутагава Рюноске
«Соціальне», «політичне», «громадянин» — слова грецького і латинського походження. Polis походить від кореня зі значенням «фортеця», «скеля»; місто — це захищене місце; городянин — захисник його цінностей. Civis відповідно до філософа Ільїна, свідчить про сердечність стосунків між людьми, тобто про спільну для них мораль. Але що таке мораль — нудотні повчання церковнопарафіяльного характеру, несумісні із сучасним життям, чи останні міцні нитки, котрі утримують суспільство від остаточного впадання в тваринний стан? Виклик для сильних чи рятувальне коло для слабких? Чому ми з труднощами стримуємо блювотний рефлекс, коли чуємо це слово з вуст високомудрих політиків, але розчулюємося, вбачаючи ознаки «порядності» у поведінці якоїсь безмозкого птаха чи звірини?
Про те, чому у людей слова та справи розходяться, написано силу-силенну розумних книг. Одна з найкращих — «Людина граюча» Йохана Хейзінги. У парі з нею я поставив би «Зоопарк людей» Десмонда Морріса. І таким чином вийшла б шкала, на одному кінці якої — безмірні пустощі і прагнення погратися, а на іншому — універсальна для всього тваринного світу поведінка, яку визначають голод, розмноження, безпека і сон.
Чудовою була б шкала і все легко пояснювала би. Якби не було історії цивілізації з її зміною культур, історії мистецтва, котра відбиває досить дурні, але тому не менш вічні сумніви і шарпання «гомо сапієнс». Не треба далеко ходити — особиста історія кожного з нас включає і первісні, і середньовічні, і новітні моделі поведінки. Ми спостерігали і спостерігаємо їх, поводилися так і поводимося.
Який прикметність цього? Неоднозна. Наодинці із собою ми маємо деякі фіксовані уявлення про правила соціальної поведінки, з іншою людиною або з групою. Здебільшого це ті самі уявлення неандертальця, котрий зустрів на вузькій гірській стежині іншого неандертальця, у трьох варіантах. Зустрінутий може бути другом — із ним можна разом піти полювати мамонта. Він може бути ворогом — тоді його потрібно терміново палицею по довбешці й у прірву. І він може бути сексуальним партнером, причому незалежно від статі.
Те, що мамонта замінив російський газ, замашну палицю — мобільник, а секс... ну, тут, мабуть, усе залишилося як і раніше, — ніякої принципової ролі не грає. Так, за тисячоліття на все це зверху лягла тоненька красива плівочка культури, котра переливається різними історичними охами та зітханнями. Як бензин на воді — що тонша плівка, то яскравіші барви.
У спілкуванні з іншою людиною у нас вже виникають сумніви — віддати перевагу швидкості, прямоті та природності чи якомога довше пополювати на неї, з’ясувавши попутно, наскільки вона «їстівна» (заможний, підійде для шлюбу, народження дітей, вирішення одномоментних проблем тощо). Оскільки в людських комунікаціях важливішу роль відіграють саме приховані мотиви (до того ж ця скритність найчастіше підсвідома, інстинктивна), то починається гра у виявляння цих мотивів, а потім — грайливе тасування прихованого і очевидного, збудження інтересу, поки хтось першим не підставить шию для укусу. Ось тут і визначається, була це грайлива метушня цуценят чи вовче полювання, але буває пізно.
У спілкуванні потрібно ще враховувати мораль даної групи (все одно, хочеш домогтися від неї визнання чи зруйнувати її). І оскільки громадське найповніше фіксується й охороняється, то потрібно вивчити багато писаних законів, щоб зрозуміти, скільки реального життєвого простору тобі відведено за їхніми межами. У рамках законів люди існують як співтовариство. А в спробах їх змінити, обійти чи порушити — як бунтівні особистості.
Спробуйте одночасно лівою рукою окреслювати коло, правою рухати вгору-вниз, а головою кивати вліво-вправо і вперед-назад. Поступово, через годинку, нічим більше не займаючись, ви цю вправу зможете виконати. І оціните кількість і якість нервової енергії, що пішла на підготовку.
Сучасна людина робить те саме. У неї фізіологія та біологія ссавця, котрі цілком незворушно вмикають усі «годинникові механізми» організму і піклуються про те, щоб вони працювали відведений природою час — за будь-яку ціну. Це закладено в спинному мозку і деяких прилеглих ділянках головного мозку. Є різні імпринти й патерни поведінки — схеми виживання, засвоювані з дитячого віку (дехто каже — ще в утробі матері) і вмикаються в другу чергу. І є те, чого вчать сім’я—школа—держава—церква—канони релігійної та соціальної етики й моралі. Підвалини, далебі. Спроби виділити з цих трьох сфер основну, важливішу — безглузді, як безглуздою була дискусія про природу світла — хвилясте чи корпускулярне? І те, й інше. Людина теж поводиться як промінь світла — вона і хвиля, і частка, і функція, і похідна.
Тоді брехня — це несумісність у часі та просторі правд різного походження. Тваринної, особистісної, соціальної.
Недавно ще здавалося, що одна з перешкод розвитку України — спадщина проклятого комуністичного минулого. Зламавши його, прорубавши вікно в Євросоюз, ми відразу позбудемося всіх соціальних негараздів. Традиційний для нас патерн сприйняття і дії: зламаємо все, що заважає, і суспільство стане відкритим, а людина — вільною.
Філософ Анрі Бергсон у книзі «Два джерела моралі та релігії» виділяє два типи суспільств, два типи соціальної організації, співвідносячи їх із двома типами моралі: статичної і динамічної. Статична — система звичок, доведених до автоматизму навичок спілкування, жорстких ритуалів і норм, авторитарно підтримуваних в ім’я громадської дисципліни та порядку. Закрите суспільство, в якому домінує статична мораль, — це суспільство, що перебуває в еволюційному глухому куті, воно існує лише в ім’я самозбереження себе самого. Люди, котрі борються за збереження національної ідентичності, мусять пам’ятати про це. За такої моралі люди обслуговують державу, обмежуючи себе у творчості, саморозвитку.
Організми й людські спільноти — дуже різні типи живих систем. Тоталітарний політичний режим жорстко обмежував автономію членів спільноти, деперсоналізував і дегуманізував їх. Фашистські спільноти за режимом свого функціонування ближчі до організмів, і тому не можна вважати збігом, що диктатори часто любили використовувати метафору суспільства як живого організму.
Що таке відкрите суспільство? Це суспільство, у культурі якого виникає й набуває свого природного розвитку динамічна мораль. Первинним її джерелом є досвід внутрішнього переживання духовного пориву, релігійно-містичне відчуття співпричетності до світового цілого, відчуття світової гармонії. У динамічній моралі втілюються принципи людської свободи, любові, креативності, тривалості, втілюється первинна інтуїція життєвого пориву. Неначе знову комунізм якийсь утопічний... Але на відміну від статичної моралі традиційного суспільства динамічна мораль — індивідуальна. Вона реалізується в конкретних особистостях, які стають носіями життєвої мудрості, ідеалів справедливості, любові та милосердя, залежно від того, якою мірою члени суспільства здатні вільно, на найглибиннішому рівні сприйняти і зростити в собі ці зразки й ідеали. І не як нав’язані ззовні, а як пережиті ними самими.
Відкрите суспільство та його мораль засадничо людяні. Його відкритість, його свобода мають своїм джерелом відкритість і свободу досвіду особистісного переживання. Вони дуже різні, ці переживання. Їх потрібно вміти донести до інших, не видаючи свій, завжди порівняно мізерний, досвід за взірець, як єдино правильний і прийнятний. Це завжди ризиковано й компромісно. Доводиться не просто йти за словами, а спробувати вловити хвилю співрозмовника — так-так, він теж має емоційне поле, ваш безцінний досвід не єдиний у Всесвіті!
Кожна людина насичена позитивними і негативними зворотними зв’язками, комунікативними циклами, гештальтами, завершеність чи незавершеність яких визначає специфіку її особистої моралі. Вона також містить в різних пропорціях чоловічі та жіночі субособистості, які можуть мати незалежні одне від одного уявлення про мораль.
Якби ця стаття писалася для специфічно жіночого чи чоловічого журналу, то, звісно, головним було б питання про сексуальну мораль й аморальність, оскільки для пострадянського суспільства ці питання все ще вкрай важливі. Але нудною правдою є те, що сексуальність присутня в усіх формах людської поведінки, як у вигляді Еросу, так і Танатосу. І оскільки вона пов’язана з життям і смертю безпосередніше, то й виступає в ролі найбільш розхожого тесту на біологічне, особистісне й соціальне — на визначення пропорцій у персональній моралі індивіда. Недарма народна мудрість каже: не так важливо, із ким лягати, як із ким прокидатися.
Аморальними називають публічних порушників одного з видів моралі ті, хто зумів утримати аналогічну власну поведінку в таємниці від інших. Але аморальність не є безмір’ям, як анархія не є безвладдям. Це утопічна форма профспілкової влади, котра ніде не змогла повністю втілити в життя свої принципи суспільного устрою. Аморальність — це інакшість у відборі, виборі та прийнятті рішень, а отже — у роздачі своїх оцінок іншим.
Тому якщо ви втомилися крутити лівою рукою чи кивати головою, як пропонувалося вище, подумайте не про те, що це нездійсненне завдання, а про те, що ви виконували безглузду особисто для вас пораду. І не напружуйтеся. Особливо на теми моралі.